15766-1 (661342), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Розгляд поезій на ленінську тему (внесок Б. Олійника в українську поетичну Ленініану безсумнівний) дає підстави сказати, що авторова концепція образу В. І. Леніна як людини, революціонера, мислителя допомагає йому в осмисленні інших актуальних питань і мотивів. У циклі «Комуністи», в кантаті «Кредо», у віршах «Істина», «Комсомолу» відчувається предметність і точність застосовуваного ленінського критерію в оцінках соціальних і політичних явищ сучасності. В циклі «Комуністи» автор чітко окреслює два мотиви, невіддільні один від одного: комуністи — це звичайні люди, як усі («Мирно сіють жито, Мерзнуть восени на буряках», «розпікають хитрунів» і т. д. й т. д.) ; разом з тим «в час критичних ситуацій. Особливі їм дано права». Лаконічний висновок стосується отих «пільг і прав»: «Як усі, комуністи уміють жити, Та не всі, як вони, уміють вмирати» — віддавати життя за найвищі вселюдські ідеали добра, миру, щастя.
Кантата «Кредо» також належить до кращих зразків патріотичної лірики Олійника. Цей твір поета молодшого покоління можна поставити в ряд таких високо-пафосних громадянських віршів, як «Я єсть народ» Павла Тичини, «Я — син Країни Рад» Максима Рильського, «Ім'ям людини і народу» Миколи Бажана — творів, у яких голос автора і голос самого народу злиті в монолітну цілість. Звичайно, в Олійника тема людини і партії, людини і народу вирішена по-своєму, індивідуальності.
Громадянська його лірика майже завжди йде від особистості автора, від його ліричного переживання (загальних, безособових декларацій він здебільшого уникає). Відповідно до цього і лексичний соковитістю та змістовністю, багатошаровістю вислову, і стилістика художнього мовлення проста, прозора, гнучка, і смислові й емоційні переходи від зображення до вираження найчастіше природні, психологічно обумовлені, як, наприклад, у за- композиційній замкнутості циклу: на повершальній строфі «Кредо»:
Гуде планета в буднях, як вокзал, Встають проблеми, тихі і великі. Рішуче написав в анкеті віку: «Я — комуніст». І цим усе сказав.9
Зрілий досвід Олійника-поета і громадянина вагомо заявляє про себе в публіцистичному «Триптиху пильності», в такому ж чілійському триптиху «На тривожній струні». В останньому, вдавшись до художньо-умовної форми розмови з Пабло Нерудою, автор утверджує ідею незламної солідарності трудящих у боротьбі з фашизмом минулих і нинішніх часів.
У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «Від Білої хати до Білого дому...», в основу якого лягли враження від його перебування в США у складі делегації Української РСР на XXX сесії Генеральної асамблеї ООН. І хоча автор не прагнув у невеличкому циклі подати різноаспектне зображення американської дійсності, одначе тут знайдено чимало влучних штрихів для її характеристики.
Слід віддати належне спостережливості, гостроті громадянського бачення, виявленим поетом у віршах «В рамі прицілу», «Прометей приручений», «Про черги». В них він виступає як аналітик і викривач буржуазного суспільства, непримиренний до лжедемократії, лицемірства, політичного ошуканства тощо. В щедрому на гострі афоризми вірші «В рамі прицілу» йдеться про «пристріляну зону», що пролягає перед поняттям «моє» і що її не може порушити навіть президент — він сам ревно служить великому капіталу, постійно перебуваючи під його контролем, точніше кажучи — «в рамі прицілу».
У циклі віршів «Від Білої хати до Білого дому...» бачимо окремі суто олійників-вські художні особливості. Перша з них полягає в тому, що автор чутливо й майстерно змінює регістри, тембри та ритми свого мовлення, досягаючи таким чином поліфонічності ліричного виразу теми. Друга особливість бачиться в строгій продуманості та викінченості форми, зокрема, на чатку йдеться про знайомство з чужим світом, а наприкінці — про рідну землю і силу її тяжіння, про жадане повернення на Батьківщину.
Чіткість розгортання ліричної теми характерна й для інших циклів Олійника — «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».
Поетові однаково добре вдаються вірші монологічного характеру з їх сповідями, деклараціями, і вірші епічно-оповідні, де ті чи інші істини відкриваються в результаті осмислення різних колізій і випадків з життя. Для творів першого роду характерний вірш-роздум «Був чоловік... І — нема...», пройнятий щемким болем за людину, яку забирає невблаганна смерть: «Літо й весна — по колу. А чоловіка — нема... Страшно не те, що нема, А що й не буде ж ніколи!». Вдумливим і оригінальним майстром постає Олійник і в поезії «Погоня... І постріл...», витриманій у дусі фольклорної притчі, і в притчевому, виконаному з тонким відчуттям іронічно-сатиричних засобів вірші «Між людей у будні й свята...», де психологічний портрет «героя» вражає майстерно відтвореним холодом байдужості, душевного спустошення, бездуховності.
Притчевість загалом характерна для творчості Б. Олійника. Вільно почуваючись у розгортанні сюжету, вибагливо опрацьовуючи композицію кожного твору, він вдало використовує форму віршованого інакомовлення для вирішення актуальних ідейних завдань. Поетові притчі — це здебільшого художні роздуми про людину в системі її історично-соціальних зв'язків, про набуті попередніми поколіннями моральні уроки, що входять у духовний світ сучасності й збагачуються її досвідом.
Поет художньо відтворює і осмислює цілу систему поглядів на містке поняття — Дорога. І найперше важливо відзначити, що на шляхах утвердження добра не забувається найменша людська доля, якщо вона — справді людська. У розповіді про долю сільської трудівниці баби Катерини говориться начебто про «окремість» та «малість» її життя, водночас нагадується і про те, «Що чотири шляхи почались у дворі...» В материнській пам'яті — чотири дороги, хай швидше навіть малі стежини, але й вони не одмежовані од великої дороги: «Невисока їхня орбіта Починається з-під воріт. Та по них непорочні діти Йдуть безпечно в широкий світ».
Масштабна за темою, поема з художнього погляду різнобарвна, поліфонічна. В ній природно взаємодіють ліричне й епічне начало, словесним барвам властиві гумористичні, іронічні, сатиричні відтінки. «Дорога» була першим серйозним успіхом автора у великій віршованій формі. Один з дослідників назвав поему дорогою до зрілості поета. Філософічність поеми, вказує він, «виростає уже не з умоглядних положень, наперед заданих і деклараційне проголошених тез, а з потоку життя, з крупинок великого досвіду історії» ш.
Теми поступу народу, питання єдності історичного часу, духовного багатства сучасника, спадкоємності поколінь — постійно важливі й актуальні для поета. В поемах «Рух», «Доля», «Урок» він продовжив філософсько-моральні роздуми над явищами й проблемами, якими захоплювався й раніше, звичайно, обираючи нові аспекти в осмисленні народного досвіду, народного життя. Скажімо, в поемі «Рух» автор утверджує думку про безупинність поступу людського, про громадянську цільність особистості, патріота й інтернаціоналіста, і разом з тим в іронічно-сатиричному тоні осуджує «громадяни- на планети Земля», позбавленого чуття Батьківщини.
Заглиблюючись у «філософські» розумування «всесвітнього громадянина», Олійник здійснив цікаве художнє дослідження цього типа, який, за його словами, то біліє, то чорніє, то жовтіє, «відповідно до кольору рас і ландшафтів».
«Доля» — теж поема-роздум, поема-по-шук; йдеться в ній про духовно-моральне багатство людини соціалістичного суспільства, про єдність у її духовному бутті історії і сучасності. Ця ідея, що перебуває в центрі авторської уваги, значною мірою обумовлює композиційну багатоплановість поеми — перенесення дії з міста, де живе герой-оповідач, у село, до матері, екскурси в далеке минуле, де оповідачеві відкриваються сторінки боротьби народу за соціальне визволення. Як і в попередніх поемах, часова різноплощин-ність і просторова широчінь дії потребували відповідних образних рішень. Саме тому поет послуговується умовними, прит-чевими засобами, вводячи у твір образ «білого-білого» Коня, подаючи сон-видін-ня, що веде нас у минулі століття, вдається до ускладненої композиції.
Завдяки аналітичності й масштабності авторського погляду на дійсність художній образ нашого сьогодення спирається в поемі на міцну основу — історію народного життя. Так народжується та соціально-історична видющість сучасника, яка гаряче стверджується автором:
На Дніпровій горі гей одкрився ж мені неокрай: Я відчув себе жолудем вічного древа планети. І кивав мені а пам'яті схвально несмертний Мам ай, Опираючись спиною в стовбур нової ракети. (2, 134)
Заслужено високу оцінку критики і читача дістала поема Олійника «Урок». У співрозмові наших сучасників — батька й сина — наче сама собою виникає розповідь батька про трагічну подію 1941 р. в сербському містечку Крагуєвац — знищення гітлерівцями тисяч мешканців, серед них і учнів гімназії. Кінцева ідея розповіді і всієї поеми: жива пам'ять про минуле, про досвід боротьби з фашизмом є також і сьогоднішньою нашою зброєю в боротьбі проти загрози термоядерної війни.
Змістовність цієї поеми, в якій поєднано різні часові площини — дні другої світової війни і сучасність, полягає насамперед у тому, що через суперечку батька з сином, спочатку досить індиферентним до того, що було в попередніх поколіннях, простежується процес засвоєння нашим молодим сучасником великих істин, важливих для нього не менше, ніж для його батьків. Один з поцінувачів Олійникових поем влучно характеризує основні особливості цього твору: «Поема «Урок» як цілісний твір,— твердить він,— побудована надзвичайно тонко. Автор підноситься в ній до широкого узагальнення, міцно змонтовує віддалене минуле і гостро сьогоденне... Легка іронія і трагізм тону, реалістична деталь і символіка тісно переплетені у творі. Зміна настроїв, переміни в позиціях героїв — батька й сина, мотивування цих перемін — все окреслено з великою переконливістю»и. І пройняте все, як і загалом творчість Бориса Олійника, глибоко сучасним пафосом.
Філософські роздуми про найголовніші проблеми сучасності засвідчують міцний зв'язок між поемами Б. Олійника. Так і «Заклинання вогню» має точки дотикання до попередніх творів — «Дороги», «Долі», «Уроку», адже і в цій поемі відлунюють мотиви дороги, поступу, досвіду, хоча автора найперш цікавить проблема відповідальності поета перед сучасниками й нащадками. Тим часом структура «Заклинання вогню» і способи вираження провідних думок інші, ніж у попередніх поемах: розповідь ведеться від імені ліричного героя, а моральні конфлікти переміщені в психологічну сферу, у внутрішній світ поетового «я».
Пристрасно утверджується в творі думка про внутрішній гарт людини, очищення душі живлющим вогнем правди, необхідність суворої відповідальності за похибки.
Начебто осібно стоїть у ряду Олійникових поем «Дума про місто», написана до 1500-ліття Києва. Твір цей історичний, автор звертається до життя та нелегких змагань наших далеких предків, які заснували місто на придніпровських пагор-бах. Та, вчитуючись у карбовані, афористично огранені рядки «Думи...», переконуємося: увесь «матеріал» історії охоплюється поглядом нашого сучасника-пат-ріота, співця братерства народів. Мова поета лаконічна і врочиста:
... є гора. І град у велелюдді. ..
Вслухаюсь: дише. Отже, він росте.
Коли ж росте, не тільки є — пребуде, :
Допоки Брами Золотої груди
Голубить братства джерело святе! (2, 217)
Творчості Б. Олійника, поета невтомного в шуканні нових художніх ідей, так само як і форм їх втілення, належить примітне місце в радянській поезії. Він — майстер пристрасної публіцистичної лірики і глибоко інтимних, втім, не дрібно-змістовних, ліричних поезій, роздумливих віршованих оповідань, віршів-притч, легенд тощо. Вагомий його внесок у розвиток сучасної ліро-епічної та ліричної поеми — на цій ниві він постає митцем, що володіє аналітичне проникливим художнім мисленням і містким, гнучким словом.
Багатий і своєрідний арсенал Олійнико-вої поетики. Вона формувалась і нині збагачується під впливом фольклорних зразків, творчості Т. Шевченка, І. Франка, видатних радянських майстрів, зокрема П. Тичини і А. Малишка, корифеїв російської поезії, прогресивних зарубіжних поетів.
Поезія Б. Олійника здобула широке визнання. Він лауреат Державної премії СРСР (1975, за книгу «Стою на земле») і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто»). Свою творчу роботу митець поєднує з активною громадською діяльністю. В 1971 — 1973 pp. та з 1976-го року він — секретар правління Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменників СРСР, секретар парткому Київської письменницької організації. Б. Олійник — депутат Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, його творчість є одним з активних чинників у сучасному літературно-мистецькому процесі.
Список литературы
1. Ільницькип М На спокій права не дано. Поезія Бориса Олійника.— К., 1980.— С. 83.
2. Олійник Б. Двадцятий вал.— К.., 1964.—С. 51.
3. Олійник Б. Вибрані твори: В 2 т.— К., 1985.-С. 34. Далі посилання на це видання даються тексті.
4. Олійник Б. Істина.— К., 1976.— С. 17.
5. Співати своїм голосом // Олійник Б. Планета поезія.—К., 1983.—С. 181.
6. Сивокінь Г. «Урок» Бориса Олійника // Творчий світ письменника: Літературно-критичні матеріали про творчість українських радянських письменників.—К., 1982.— С. 200
7. Тичина П. Із щоденникових записів.— К., 1981.—С. 321.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
