15715-1 (661327), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Інструменти і приладдя. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, виколку, п’яльці та стрічковий метр.

Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Тонкими голками вишивають на батисті, крепдешині, тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною – на лляних та бавовняних тканинах, великими – на грубій тканині, зокрема на вовні.

Вушко голки має бути овальним, із гладенькими краями. Голки зберігаються в сухому місці, щоб запобігти корозії.

Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий, і не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі.

Ножиці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножиць: великі – для розкрою тканини; середніх розмірів – для обрізування кінцівок ниток та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножиць мають щільно змикатися і бути гостро наточеними.

Виколка потрібна для утворення дірок у тканині при вишиванні солов’їних вічок, волового ока.

П’яльця. При вишиванні застосовують круглі та квадратні п’яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, гладдьових швів), але вони менш зручні, ніж круглі п’яльця і тому значно менш поширені. П’яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину кладуть більше кільце і затискують її між кільцями. Малюнок вишивки, що має вирізування, у п’яльцях перетягувати не можна, бо інакше зіб’ється сітка. В цьому випадку потрібно обов’язково щоразу виймати з них тканину і перекладати заново.

2.2. Технологічні особливості

Своєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини – історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької області і Рухівський район Закарпаття.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхня власниця. Орнаменти чорного кольору доповнюють украпленнями зеленого, коричневого, жовто-гарячого, вишневого, іноді проступає біле тло. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди згармоновані й підкорені якомусь основному, завдяки чому складається чорно-фіалкова гама верховинських вишивок, темно-вишнева – пистенських, ясно-червона – яворівських, зелено-голуба – села Річки.

У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим і зеленим. Цікаві й узори, в яких нитка кладуться у двох протилежних напрямках, від чого кольори мають два різні відтінки. Святинські вишивки виконуються білим, прозорим шитвом, мережками “цирками” багатих рослинних візерунків.

На Гуцульщині й дотепер усі жінки вишивають. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння ввібрала в себе вишивка. Техніки її дуже складні й потребують великого хисту та копіткої праці. Найпоширенішою серед них є “низинка”. Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, під час її виконання стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивність колірної гами. Майстрині застосовують такі давні техніки, як “колення”, “кручення”, “позаголковий шов”. Рукави жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою дрібними “розетками”, “кочільцями”, ромбиками, або ж на них розміщують скісні різної ширини орнаментальні смуги.

Барвисто і з великим художнім смаком прикрашають на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Космаціький кептар щедро орнаментований квадратами коричневого сап’яну, густо вибитими металевими прикрасами – капселями; жаб’ївський - вишитий барвистими вовняними шнурками з переважанням зеленого; верховинський – по низу оздоблений широкою узористою смужкою з барвистих кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі сап’янові аплікації та вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкриваючи їх візерунками “аплікацій” на мотиви “рачки”, “кучері”, “зубці”.

Не можуть залишити байдужою людину кожухи, оздоблені вишивкою, місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не лише зміцнювала лінії швів, а й була яскравою декоративною прикрасою. Шви обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простому й лаконічність крою, вишивали “кучері”, “звізши”, “зубчики”, нашивали яскраві вовняні ґудзики, китиці.

Багатством вишивок відзначаються сорочки Вижницького і Путивльського районів. Нижня частина рукава в них покрита суцільним узором з незнаними просвітами, що органічно входять у загальну композицію узору. Малюнок вишивки на рукаві найчастіше розміщений скісними смугами або будується по скісній сітці, або в обох випадках складається з ромбоподібних фігур зі складною внутрішньою та зовнішньою розробками. На грудях ромбоподібні фігури повторюють малюнок рукава, але розташовані вздовж розрізу вільніше.

Для колориту вишивок нагірних сіл характерна дзвінка гама глибоких за тоном кольорів – чорного, червоного, жовтого, зеленого. Не широке опріччя зашивається смугами, що складаються з повторюваних геометричних мотивів, які чергуються з гладкими смугами, шитими сріблом або чорною шерстю.

Методика і послідовність виготовлення виробу

Для виготовлення скатертини потрібно придумати орнамент, композиційно розмістити його, вирішити, де буде розміщена мережка. Важливим значенням є підбір ниток для вишивання, і тканина.

Скатертина вишита технікою “хрестик”. Це звичайний хрестик, один з найпоширеніших у сучасних українських народних вишивках. Вишивка “хрестик” виконується двома перехресними діагональними стібками. Верхні стібки лежать в одному напрямі, нижні – в іншому.

Орнамент вишивки поєднаний з мережкою. Мережка – це своєрідна прозора ажурна вишивка, що виконується тільки на тканинах полотняного переплетення, оскільки для виконання мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в кучки і обмежити нитками, окреслюючи первинний орнаментальний мотив.

У кінцевому оформленні вишитих виробів велика роль приділяється їх підрублювання, обметуванню, рубцюванню.

В даній скатертині зроблено тороки, що надають їй естетичного вигляду.

Методика викладання ДПМ в процесі навчання дітей в школі

Тема: Вишивка як вид декоративно-прикладного мистецтва

Мета: Коротко ознайомити дітей з історією виникнення вишивки, основними мотивами українського народного орнаменту, техніками вишивання. Виховувати естетичне почуття, повагу до звичаїв рідного народу. Вчити дітей любити і берегти вишивку в своєму домі і своїй пам’яті.

Обладнання: ілюстративний матеріал: малюнки-зразки, таблиці з зображенням різних технік вишивання.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Організація учнів до уроку під керівництвом вчителя.

ІІ. Подача нового матеріалу.

Сьогодні у нас дуже цікава тема уроку, а яка?

Ви дізнаєтесь тоді, коли розгадаєте кросворд. (Я зачитую загадки, діти відгадують).

* * *

Сам вечірньої години

Заховався в кущ калини,

Й на сопілочку одну

Грає пісню чарівну. (Соловей)

* * *

У вінку зеленолистім

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою чарівну вроду. (Калина)

* * *

Стою стрункий, високий в зелених шатах я,

І золотом оздоблена голівонька моя. (Соняшник)

* * *

Два кільця, два кінця,

А посередині цвях. (Ножиці)

* * *

Дівчина з коромислом вийшла в дощик літній,

А на тім коромислі стрічки семицвітні. (Веселка)

* * *

Кого з підлоги за хвіст не підіймеш? (Клубок)

* * *

Маленького зросту я,

Тонка і гостра,

Носом шлях собі шукаю

За собою хвіст тягаю. (Голка)

Правильно, це слово вишивка. Отже, на сьогоднішньому уроці я розповім вам про вишивку.

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративної лінії.

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив, красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на довговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширення народних звичаїв вишивати одяг. У с.Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VI ст. н.е.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха, Анна-Янка організувала в Києві в Адриївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Майже в кожній хаті ткали полотно і шили одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода, досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишивок. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обранницю, вказуючи на її перевагу: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні, рослинні, зооморфні. Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу.

У сучасній вишивці трапляється й древній символ – “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба, з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летуючі жуки.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України.

Характеристики

Список файлов реферата