38520 (660804), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Центральною проблемою критичної діяльності авторів журналу була система критеріїв художності літературних творів. Повоєнне пряшівське письменство творили й оцінювали за “місцевими критеріями”, відповідно до яких усе написане у формі віршів, п’єс, оповідань вважалося художньою літературою. 60-ті роки закріпили міцні позиції літературознавчих критеріїв, чинних на терені всієї словесності. Художні твори схвалювалися за їх естетичні вартості. Літературно-критичні метаморфози 70-х–80-х років звели нанівець усі досягнення минулого десятиліття. Аналітичне мислення часопису модифікується у XXI столітті, коли першочерговим завданням критиків надалі залишається належна оцінка дотеперішнього письменницького доробку пряшівчан, для чого передусім переформульовується система мистецьких критеріїв.
Публіцистичний голос критиків журналу найвиразніше звучав у публікаціях, присвячених взаємозв’язку письменника з читачами, сприймання літературного твору. Актуальність проблеми читацтва для дописувачів “Дуклі” активізувалася потребою популяризувати свою творчість, розширювати коло власної читацької аудиторії та пропагувати часопис. Критики підкреслювали діалектичний характер зв’язку письменника й читача і застерігали проти сліпого пристосування до смаків окремої групи людей.
Третій розділ “Жанрові особливості публікацій журналу “Дукля” присвячено аналізові генології публіцистики видання.
У підрозділі 3.1. “Специфіка жанру рецензії” відзначено, що рецензії складали найчисленнішу групу жанрів серед публікацій журналу.
Процес розвитку рецензентської практики видання не був рівнозначний, а зумовлювався динамікою духовного життя української спільноти.
Протягом перших трьох років існування альманаху Ф. Ковач, І. Волощук, Ю. Муличак, А. Шлепецький, М. Мольнар виступили з бібліографічними замітками й анотаціями, міні-рецензіями, звичайними журнальними рецензіями й виступали тільки реєстраторами літературних фактів у численних інформаційних повідомленнях про вихід з друку нової книжки, про її тему, ідею, здогадний авторський задум, стисло передаючи зміст.
До початку шостого десятиліття в дуклянських рецензіях Ю. Бачі, І. Галайди, М. Мольнара, В. Хоми, А. Червеняка зміцнювалися основи критичних традицій, формувався кардинально інший підхід до оцінки художніх текстів, усталювалася нова система критеріїв пряшівського письменства. Відтепер рецензування прагнуло осмислити художній світ твору через висвітлення рівнів структури, специфіки мистецького моделювання дійсності, особливостей індивідуального стилю автора, його формальних пошуків.
Запальна дискусія на сторінках альманаху “Дукля” розгорнулася навколо роману М. Шмайди “Тріщать криги” в рецензіях В. Хоми, М. Гиряка, Ю. Бачі.
Серед критичного доробку журналу рецензія кількісно переважала і протягом 70-х–80-х років, проте знову розгорталася в руслі публіцистичної критики, зводячи літературний аналіз до соціально-політичних характеристик.
Окрему групу в журналі складали рецензії на перекладні твори. Рецензії на прозові видання носять, зазвичай, інформативний характер, у них мало уваги якості перекладу Рецензії на поетичні переклади проблематизують перекладацтво, знання мов, важливість розуміння задуму.
У рецензіях прози більше заідеологізованих суперечок та полеміки, натомість рецензії на поетичні твори акцентували увагу на формально-стильовому аспектові аналізу. Характер видання, домінуючий ідеологічний аспект при аналізі текстів зумовив структурований, “монологічний” виклад рецензій, у якому періодично проглядалася діалоговість.
У підрозділі 3.2. “Особливості портретного нарису” дисертант враховує, що в журналі “Дукля” домінували різновиди літературно-критичного портрета – від оповіді про життєвий шлях письменника, яка дає оцінку творів крізь призму фактів біографії та своєрідності світосприймання автора, до розкриття творчої індивідуальності митця шляхом пильного аналізу його творів.
Авторами більшості портретних нарисів виступали фахівці-критики (Л. Бабота, З. Ґеник-Березовська, Ф. Ковач, М. Мольнар, М. Роман, О. Рудловчак, А. Шлепецький), які писали переважно ювілейні публікації та некрологи, присвячені відтворенню творчої постаті пряшівських письменників чи авторів сусідніх літератур.
Портретним різновидам жанру властивий високий ступінь суб’єктивності, який проявляється в установці, з якою критик підходить до творення праці, у доборі й компонуванні матеріалу, у композиції публікації, у структурі й логіці аналізу творчості чи окремих творів.
У 90-х роках переосмислюється суть і значення мистецтва слова, місце автора, твору й читача у літературному процесі. Відтак, у портретах-бесідах журналу переглядалася творчість письменників старшого покоління, по-новому оцінювалися спроби молодих літераторів, зверталася увага на важливі філософсько-моральні та етичні проблеми загальнолюдського формату, поглиблювався психологізм у змалюванні персонажів, стильові пошуки.
Позиція автора, тип його мислення зумовили гнучку композицію викладу матеріалу, перемежовану ліричними відступами, особистісними оцінками, публіцистичними оглядами, екскурсами в минуле, окресленням теоретичних проблем, використанням порівнянь, прийому аргументації від протилежного, паралельного використання елементів наукового та художнього стилів.
Виділяються у часописі бліц-портрети, які пропонують короткі відомості про малознайомого читачам портретованого, формують загальне уявлення про нього, також портретний цикл про І. Мацинського, що поєднав різні форми жанру: “штрихи до портрета”, мемуарну розповідь, художній етюд, баладу.
Підрозділ 3.3. “Різновиди журнальних оглядів” презентує особливості оглядових публікацій на сторінках журналу “Дукля”.
Найчисленнішу групу становить тематичний різновид, зокрема літературні огляди, спрямовані на цілісне осмислення поточного розвитку мистецтва слова, підсумовування досягнутого протягом певного часу. Оглядові виступи в журналі увиразнили дві тенденції: вплив радянських соціологічних підходів на аналіз літературного життя українців Словаччини та поступове звільнення від них і орієнтацію на європейські мистецькі канони.
Мотивами творення загальних оглядів літератури найчастіше були з’їзди національних письменницьких спілок, конференції, визначні історичні або політичні події, що зумовлювали відповідну спрямованість, структуру і тональність публікацій. Хронікальним викладом змін провідних тенденцій, їх втілення в окремих родах і жанрах, авторській творчій манері обмежилися І. Волощук, М. Роман, М. Мольнар.
У 60-х і в кінці 80-х років арену видання заповнюють проблемні огляди І. Галайди, І. Яцканина, В. Хоми, О. Зілинського, у яких хронологічний принцип організації матеріалу поступався проблемному, логіка авторської думки розгорталася відповідно до ключового питання певного потоку літератури, які рясніють композиційно і стилістично вдало оформленими теоретичними роздумами, порівняннями, фаховими коментарями.
З метою регулярного висвітлення й оперативної оцінки діяльності видання, виконання його завдань друкувалися журнальні огляди “Дуклі”. За змістом вони поділяються на характеристику прози (М. Роман, Ф. Ковач), поезії (М. Неврлий, О. Зілинський), перекладацької творчості (Ю. Кундрат). Попри відмінності річні огляди преси мають спільні особливості, виражені у фрагментарності структури, відсутності загальнолітературного контексту, що позбавляє критиків можливості цілісної характеристики окремих явищ.
Кількісно найменше представлені у виданні огляди іноземної літератури В. Хоми, Я. Юрчо, які виконували орієнтаційну і спонукальну функції, заохочували читачів до читання маловідомих або зовсім не знаних їм авторів.
У жанрових оглядах автори (М. Роман, Я. Юрчо) найчастіше зверталися до жанру роману. Рідше зустрічаються тематичні й персонажні огляди (Й. Голена, В. Поп, М. Неврлий).
У підрозділі 3.4. “Модифікації жанру аналітичної статті” констатовано, що у журналі “Дукля” найменше представлена стаття. Профільна спрямованість видання, його програма й автура зумовили домінування літературно-критичної статті. Критичну думку журналу формували передусім критики-практики, з яких лише окремі спромагалися формулювати актуальні проблеми розвитку словесності чи накреслювати шляхи їх вирішення. Це дає підстави говорити як про різновиди жанру статті, так і про виміри статті в текстах інших жанрів, надрукованих у “Дуклі”.
Зразки проблемної, полемічної статті представили у журналі В. Хома, Ю. Бача, М. Гиряк, О. Рудловчак, В. Жідліцький, А. Червеняк, П. Гула, Й. Шелепець та ін.
У проекції проблемної диференціації “дифузія” жанрів найяскравіше проявлялася при аналізі теоретичних питань, пов’язаних з окремими творами, їх тенденціями, з пошуками нових жанрових і тематично-стильових втілень (проблемна стаття-рецензія), або ж при осмисленні своєрідності літературного розвитку окремих жанрово-родових потоків, письменницьких угруповань з їх ідеологією та естетичними орієнтаціями (проблемно-оглядова стаття).
Серед пошуків генологічних окреслень завершеного літературного твору знаходимо розмірковування над домінантами художньої виразності певного автора і його творів, мовний аналіз із різною обґрунтованістю оцінок, теоретичні статті про рівень мовної майстерності окремого літературного потоку.
У журналі “Дукля” стаття була домінантною формою критичної діяльності лише протягом 60-х років XX століття. У центрі таких праць стояли теоретичні або методологічні питання словесності: предмет і способи його художнього освоєння (Ю. Бача), функції мистецтва слова у суспільстві (О. Рудловчак), провідні засади письменницької творчості, формально-мистецькі шукання в межах окремих родів і жанрів (П. Гула, М. Ільницький).
Проблемні статті часопису 60-х років сформували найгострішу за всю історію літератури словацьких українців полеміку щодо шляхів і перспектив її розвитку. У взаємному спілкуванні А. Червеняка, Ю. Бачі, І. Галайди, А. Пестременка, Й. Шелепця, О. Зілинського артикулювалися питання, актуальні для мистецтва слова взагалі та зокрема для пряшівського письменства.
Окремий проблемний напрям явили статті О. Зілинського, В. Хоми, Ю. Бачі про основні моменти літературної критики.
У висновках узагальнені результати дослідження й підсумовані основні положення дисертації:
Вилонювання часопису Української філії Спілки словацьких письменників “Дукля” органічно поставало з суспільно-політичних процесів, які відбувалися в Чехо-Словаччині середини ХХ століття. Поява видання зумовлена потребою збереження духовного генофонду пряшівчан у форматі друкованого слова.
“Літературно-мистецький і публіцистичний” профіль органу визначав тематику і структуру видання, розгалуженість рубрик, характер публікованих матеріалів. Журнал друкував художні спроби, публіцистичні й наукові праці пряшівських авторів, зразки творчості письменників України, у перекладі рідною мовою тексти словацьких і чеських митців. Часопис оцінював поточні події місцевого культурного життя, висував на обговорення кардинальні проблеми існування народу.
Ретроспективний погляд на історію журналу свідчить про суперечливий характер програмних засад редакції відповідно до громадянської позиції та естетичних домінант редакторської та письменницької діяльності керівників часопису. Пріоритетні принципи журнальної політики, дають достатні підстави для виокремлення чотирьох періодів функціонування “Дуклі”.
Свого ідейно-естетичного піку видання досягнуло за редакторства Ф. Іванчова (1958–1967). Тоді художній рівень опублікованих творів, характер літературно-публіцистичних проблем, сформували новий тип україномовного журналістського дискурсу на Пряшівщині, надали “Дуклі” загальноукраїнського значення. Важливу роль при цьому відіграли публікації та редакційна діяльність зокрема Ф. Гондора, І. Мацинського та Ю. Бачі.
У художній продукції часопису провідне місце займає поезія. Поетичний доробок видання увібрав основні тенденції півстолітнього розвитку культури Пряшівщини, втіливши еволюцію художнього світобачення від співанкової політичної лірики до модерних текстів з виразним заглибленням у психологію особистості, представивши процес диференціації ідейно-тематичних горизонтів та формально-стильових уподобань.
Журнал 60-х років XX століття формував новий тип ліричного героя-інтелектуала, збагатив й урізноманітнив діапазон поезії: жанрове розмаїття (оди, панегірики, поеми, пісні, елегії, сонети, медитації, поезії в прозі); художню образність (метафоричність, символіка, філософічність); версифікаційну техніку (ускладнення ритміки, апробація модерних віршованих прийомів).
Важливе місце у часописі займала жіноча поезія, Г. Коцур, М. Няхай, Л. Ярмак, а також сонетний цикл І. Мацинського, які увиразнили особливий естетичний феномен пряшівської літератури, сформований своєрідною духовною атмосферою на перетині місцевої, словацької, чеської та загальноукраїнської словесності.
Прозовий доробок “Дуклі” представлений переважно “малими” жанрами: оповіданнями, новелами, нарисами, етюдами, ескізами, есе тощо. Виразно окреслюються дві художньо-естетичні парадигми: “традиційна” на фабульно-хронологічній основі і новаторська, спрямована на осмислення людської особистості та її психологічне моделювання. Становлення модерністичної парадигми зумовлювало збагачення тематичного кола прози часопису, розширення спектру формально-стильових експериментів.
Важливою подією ставали публікації на сторінках журналу уривків із епічних полотен, які увиразнювали шукання письменниками краю нетрадиційних естетичних проекцій моделювання дійсності, увагомлювали роль видання в розвитку місцевої словесності та міжкультурного дискурсу.
Критичний дискурс журналу “Дукля” формувався на межі літературної критики та публіцистики. Критичні виступи часопису фіксували стан розвитку україномовної літературної критики Словаччини й активно впливали на її формування. Теоретичні пошуки видання інспірувалися векторами існування місцевої словесності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
