Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Іпотека

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому земля і (чи) майно, що складають предмет застави, залишаються в заставника чи третьої особи.

Предметом іпотеки може бути майно, зв'язане з землею, — будівля, спорудження, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого.

Відповідно до законодавства України предметом іпотеки можуть бути також приналежним громадянам на праві приватної власності земельні ділянки і багаторічні насадження.

Договір про іпотеку повинний бути нотаріально засвідчений.

Іпотечний заставоутримувач, якщо інше не передбачено законом чи договором, вправі:

-перевіряти документально і фактично наявність, розмір, стан і умови збереження предмета застави;

-жадати від заставника вживання заходів, необхідних для збереження предмета застави;

-жадати від будь-якої особи припинення зазіхання на предмет застави, що загрожує втратою чи ушкодженням його. Якщо предмет застави втрачений не з вини заставоутримувача і заставник його не відновив за згодою заставоутримувача не замінив іншим майном такої ж вартості, заставоутримувач має право вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання.

Іпотечний заставник, якщо інше не передбачено договором чи законом, вправі:

• володіти і користуватися предметом застави відповідно до його призначення;

• достроково виконати основне зобов'язання, якщо це не суперечить змісту зобов'язання;

• реалізувати з письмової згоди заставоутримувача предмет застави з перекладом на набувача основного боргу, забезпеченого заставою;

• передавати з письмової згоди заставоутримувача предмет застави в оренду.

Іпотечний заставник, якщо інше не передбачено договором чи законом, зобов'язаний:

• уживати заходів, передбачені договором іпотеки чи необхідні для збереження предмета іпотеки, включаючи проведення капітального і поточного ремонту;

• на період фактичної дії договору іпотеки страхувати за свій рахунок предмет іпотеки в повному обсязі на користь заставоутримувача;

• у випадку загибелі предмета іпотеки надати аналогічне по вартості нерухоме майно, незалежно від настання терміну, виконати зобов'язання в повному обсязі або у відповідній частині;

• дістати згоду заставоутримувача на здійснення дій, зв'язаних зі зміною прав власності на предмет застави.

Права владника повинні захищатися так само, як і права власника. Відповідно до статті 48 Закону «Про власність» особа, що хоча і не є власником, але володіє майном на законних підставах, має право на захист свого володіння також і від власника. Отже, власник не повинний втручатися в те, як, яким образом використовує майно владник, якому він надав право володіння, якщо цей владник не порушує закону чи договору. Володіння — речеве право, а використання землі, що належить іншій особі, з метою володіння будинками і насадженнями на ній, теж речеве право, тобто суперфіційей. Таким чином, своє речеве право, придбане на законній підставі, особа, власник будинку може передати іншій особі так, як передається будь-яка інша річ.

З цього приводу варто вказати на невідповідності і протиріччя, що існують у законодавстві України. Якщо Відповідно до Закону «Про заставу» (статті 3, 4, 30) нерухоме майно може бути закладене і на нього може бути звернене стягнення, то, зрозуміло, будинок, що був предметом іпотеки, може бути проданий, якщо борг по основному зобов'язанню не сплачений. Потрібно відзначити, що в Земельному кодексі є норма, що покликана цьому сприяти. У відповідності зі статтею 30 Земельного кодексу при переході права власності на будівлю чи спорудження разом з цими об'єктами переходить і право власності чи право користування земельною ділянкою без зміни його цільового призначення.

Здавалося б, питання розвязується дуже просто. Однак варто враховувати, що існує ще стаття 114 Земельного кодексу, де застава земельних ділянок землекористувачами забороняється (приватні власники землі це робити можуть — див. статті 39 Земельного кодексу). Отже, виходить, будинок закладати можна, а прилягаючу до нього землю, якщо на нее існує право землекористування, — неможна. З огляду на те, що існує ще стаття 23 Земельного кодексу, що передбачає, що право власності чи право постійного користування землею засвідчується державними актами, що видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими районними Радами народних депутатів, то, зрозуміло, ніщо не заважає місцевим Радам втручатися і толкувати законодавство не на користь заставоутримувача, що прагне задовольняти свої вимоги.

Тим часом, земельні ділянки надаються для будівництва й обслуговування житлового будинку, у цьому складається їхнє цільове призначення. Отже, якщо була дозволена застава будинку, повинна бути дозволена разом з нею застава земельної ділянки, на якому він розміщений, неважливо, на якій підставі їм користується власник будинку — на підставі права власності чи на підставі права землекористування. І те, і інше є речевими правами. Право користування землею не стає від цього правом власника, але на тих же підставах, що і будинок, воно може бути передано іншій особі.

IV. Захист прав на чужі речі

Поняття і система цивільно-правових способів захисту права власності й інших речових прав.

Захист права власності й інших речових прав є різновидом захисту цивільних прав. Тому їхній захист здійснюється за допомогою як загальноцивільних, так і спеціальних способів, характерних для інституту права власності.

У цивільному праві також прийнято розрізняти поняття «охорона відносин власності» за допомогою всіх цивільно-правових норм, що забезпечують нормальний розвиток відносин власності, і «захист права власності» як більш вузьке, спеціальне поняття, застосоване тільки до випадків порушення зазначеного права, тобто як сукупність тих цивільно-правових способів, що застосовуються в зв'язку з порушенням права власності.

У залежності від характеру порушень права власності й інших речових прав і змісту наданого захисту в цивільному праві застосовуються різні способи, що забезпечують дотримання інтересів власника.

Варто розрізняти загальні і спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав. До числа загальних способів захисти відносяться:

1) витребування майна з чужого незаконного володіння (віндікаційні позови);

2) чи вимоги власника іншого законного власника про усунення всяких перешкод у здійсненні його права, хоча б ці порушення і не були з'єднані з позбавленням володіння (негаторні позови);

3) позови про визнання права власності.

Спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав підрозділяються на:

1) способи захисту від правомірного чи неправомірного втручання державних органів й інших організацій;

2) способи захисту прав у випадках несприятливого збігу об'єктивних обставин;

3) зобов'язально-правові способи;

4) захист права довічно наслідуваного володіння земельною ділянкою.

У п.5 ст.48 Закону України «Про власність» міститься принципова вказівка про те, що положення про захист права власності поширюються також на особу, хоча і не є власнику, але володіє майном на праві повного господарського ведення, оперативного керування, чи довічно наслідуваного володіння на іншій підставі, передбаченою законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Загальні способи захисту права власності й інших речових прав.

Практично вся могутність держави, в тому числі і правова, спрямована передусім на захист, збереження економічної основи свого існування — власності. Способи, методи, форми захисту права власності достатньо різноманітні. Вони об'єднані загальною назвою — речові позови — actio in rem.

Віндікаційний позов.

Віндикаційний позов (віндикація) — rei uindicacio (uim dicere)- спосіб оголошення про застосування сили. Віндикація — це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.

У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом — ubi rem meam inuenio, ibi eam uindico — де свою річ знаходжу, там її віндикую.

Віндікаційний позов являє собою один з найбільш розповсюджених способів захисту права власності. Віндікаційним визнається позов власника, що неволодіє, (чи іншого законного власника) до незаконно володіючого невласника про вилучення майна в натурі. Згідно ст.50 Закону «Про власність», власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна давність позову.

Оскільки зміст віндикації складає витребування про повернення речі, а не про заміну її іншою річчю того ж роду і якості, віндікаційний позов не можна пред'являти відносно речей, визначених тільки родовими ознаками чи не збережених у натурі. При відсутності предмета віндикації можна пред'являти лише зобов'язально-правову вимогу про відшкодування збитків.

Віндікаційні позови не слід змішувати з іншими позовами власника про повернення речі в натурі, що виникають при невиконанні відповідачем обов'язку про повернення речі, що знаходиться у нього в силу договору (наймання, збереження, перевезення і т.д.). У цьому випадку власник, що передав річ іншій особі в тимчасове володіння чи користування за договором, може вимагати його повернення в порядку виконання договору відповідно нормам права, що регулюють даний вид зобов'язань. При так називаній конкуренції позовів питання повинне зважуватися на користь зобов'язально-правових способів захисту, оскільки вони засновані на спеціальному законодавстві, що виключає дію загального законодавства про право власності.

Предметом віндікаційного позову є майно, що вибуло з володіння власника і перебуває в незаконного власника. Тому предметом позову може бути індивідуально визначена річ (чи їх сукупність). Предмет віндікаційного позову незамінний і повернення в натурі речі є основною вимогою віндикації.

Однак можливість власника зажадати своє майно з чужого незаконного володіння в ряді випадків обмежується, оскільки незаконні власники відповідають перед власником неоднаково в залежності від того, визнаються вони сумлінними чи несумлінними. Сумлінним, як зазначений у ст. 145 ЦК, визнається той набувач, що не знав і не належний був знати про те, що особа, у якої він придбав майно, не мало права його відчужувати. При цьому особливе значення має й обставина, придбано майно платно чи безоплатно і при яких умовах.

Згідно ст. 145 ЦК, якщо майно платно придбане у особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не належний був знати (сумлінний набувач), те власник вправі зажадати, це майно від набувача лише у випадку, якщо чи майно загублене власником особою, що майно було передано власником у володіння, чи викрадено у того чи іншого, чи вибуло з їхнього володіння іншим шляхом мимо їх волі. Витребування майна по зазначених підставах не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно придбане безоплатно в особи, що не мало права його відчужувати, власник вправі зажадати майно у всіх випадках. У той же час згідно ст. 147 ЦК гроші і цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від сумлінного набувача.

Несумлінним власником вважається той, хто знав чи належний був знати про неправомірність придбання речі. Вимоги власника про вилучення майна в сумлінного незаконного власника завжди підлягають задоволенню.

Розрахунки при поверненні речей з незаконного володіння ведуться відповідно вимогам ст. 148 ЦК України.

Витребуя майно з чужого незаконного володіння, власник вправі також зажадати від особи,що знала чи повинна було знати, що його володіння незаконне (несумлінний власник), чи повернення відшкодування всіх доходів, що ця особа витягла чи повинна було витягти за увесь час володіння; від сумлінного ж власника - усіх доходів, що він витяг чи повинний був витягти відтоді, як він довідався чи повинний був довідатися про неправомірність володіння чи одержав повістку про позов власника про повернення майна. Власник, як сумлінний, так і несумлінний, у свою чергу, вправі жадати від власника відшкодування зроблених їм необхідних витрат на майно відтоді, з якого часу власнику приєднуються доходи від майна.

Характеристики

Список файлов реферата