Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Насамперед слід врахувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Інтереси ці не збігаються. Тому між державою і сукупністю цих груп — народом у цілому утворюється певний суспільний договір. Пояснюється це тим, що особа має від народження природні права і свободи, які держава не може ігнорувати або відміняти. З другого боку, держава має свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом погоджених інтересів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Іншими словами, конституційне право України основане на договірних засадах, а не на односторонній волі певної соціальної групи, партії або особи. Отже до предмета конституційного права України слід віднести перш за все суспільні відносини, пов'язані зі взаємовідносинами особи і держави. Не випадково розділ, присвячений регулюванню цих відносин, посідає у Конституції України провідне місце.

Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова конституційного права має включати суспільні відносини, що виникають з приводу та у зв'язку з закріпленням у Конституції влади, а також у процесі її організації і здійснення.

Проте предмет конституційного права не охоплює повністю згадані відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання включаються так звані соціально-політичні відносини владарювання, які уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами радянських конституцій і визначали змістовні характеристики, на жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не регулювалися безпосередньо конституційним правом і перебували у сфері реальної державно-політичної діяльності. В результаті у колишніх радянських конституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших конституційних положень, які визначали засади влади.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана частина істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в першу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення державної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у межах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видову характеристику влади. Розкриття змісту влади як родового поняття здійснюється за схемою — джерело влади в цілому — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлення); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в організації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виникають з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основних форм народного волевиявлення державної влади, яка покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону суверенітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільного життя, приватним і державним секторами економіки тощо.

Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією межах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (статті 6 і 8 Конституції).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулювання належать суспільні відносини з приводу визнання і гарантування Україною місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Слова "безпосередньо" і "через", досить вдало введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української держави.

Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбудови державності, народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах безпосередньої демократії — виборів та референдумів. Установчу і особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними нормами.

У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб, відбуття покарання за вчинення злочину тощо.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють органи державної влади, що пояснюється труднощами перехідного періоду розбудови держави на сучасному етапі її розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комплекс суспільних відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного, економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відносини.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, які безпосередньо впливають на складові предмета конституційно-правового регулювання, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у самій сфері державної владності, яка виявляється у процесі її організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають змогу говорити про їх особливості.

Особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає безпосередньо чи опосередковано Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владування. Будучи "одягнені" у правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.

Інша особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини владування поділяються на дві групи. Перша група — це відносини, які виникають у ході встановлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію. По-перше, ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владування. Друга група відносин виходить з наявності основних взаємозв'язків держави і особи, проте для конституційного права істотними є відносини держави і особи з приводу користування взаємними юридичними можливостями, які звичайно виявляються у конструкціях громадянства і конституційних політичних правах і свободах громадян. Інші права, свободи і обов'язки громадян України є предметом конституційного регулювання лише в межах та обсязі конституційного закріплення; конкретизація ж цього інституту здійснюється нормами інших галузей національного права.

Норми Конституції закріплюють також основні політико-правові принципи, які визначають розвиток держави, дають характеристику державної організації суспільства, зокрема конституційного ладу, форми правління, основ організації і функціонування політичної організації суспільства.

Другою складовою предмета конституційного права відносно цієї групи є соціально-економічні відносини. Сутність цих відносин визначається конституційним закріпленням економічних основ держави і суспільства, які будуються на базі економічного плюралізму, різноманітності форм власності, забезпечення рівного її захисту з боку держави (статті 13 і 14 Конституції України).

Нарешті, складовою суспільних відносин, що регулюються нормами конституційного права, є державно-територіальна організація Україна, яка має визначальне значення для управління людьми, територіями, розв'язання політичних, соціальних та економічних питань, визначення форми територіального устрою держави (ст. 5 Конституції), її адміністративно-територіальної системи, встановлення взаємовідносин центру з місцями тощо.

Таким чином, предмет конституційного права України — це сукупність політико-правових суспільних відносин, пов'язаних з взаємовідносинами держави і особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та здійсненням державної влади і місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних умов владування, а також з державно-територіальною організацією України, які регулюються нормами цієї галузі національного права.

3. Роль конституційного права України в системі права України.

Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.

Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.

Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування.

Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно правових норм.

Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється і змінюється.

Висновки

Розкриття змісту предмета і методу конституційного права дає можливість сформулювати визначення конституційного права України.

Конституційне право України — основна галузь національного права. Воно являє собою сукупність конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також з визначенням територіальної організації Української держави.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.

2. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2002.

3. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2000.

5. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999.

6. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.

7. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.

8. Конституційне право України Конспект лекцій 2-е вид./ Годованець В.- 216 с. .

9. Конституційне право України: Підручник /Фрицький О.Ф. - 536 с.-К.,2006

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата