Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Статус "Про товариства з іноземною часткою" регулює лише питання створення та діяльності саме цих структур з іноземною інвестицією. Водночас підприємств з іноземною участю, крім названого спеціального акта, стосується також загальні приписи торгівельного кодексу (п.1ст.1 Статуту). Як бачимо у Польщі правове регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями здійснюються за допомогою спеціальних нормативних актів, з урахуванням специфіки цих відносин.

Аналогічна ситуація склалася і в Україні. За загальними правилом підприємства з іноземними інвестиціями підпорядковуються закону країн утворення.

Тому на території України такі підприємства є суб’єктами українського права. Хоча в деяких країнах, зокрема в Чехії, право чеських юридичних осіб на участь у товариствах за кордоном можна реалізувати, дотримуючись закону про валютне регулювання після одержання попереднього дозволу.

У регламентації створення і діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні пріоритетного значення набуває спеціальне законодавство (серед них закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" " Про режим іноземного інвестування"). Та на правовий статус цих підприємств поширюється відповідне положення загального цивільного та підприємницького законодавства України. Це підкреслює закон України "Про режим іноземного інвестування" в ст.17якого наголошується що установчі документи підприємства з іноземними інвестиціями мають містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну приналежність їх засновників (учасників). Отже, підприємствам з іноземними інвестиціями властиві всі ознаки, характерні для українських підприємств (організацій), організаційна єдність, наявність відокремленого майна: участь в цивільному обігу від свого імені, самостійна майнова відповідальність. Таким чином, вони виступають як єдине ціле, мають свої установчі документи, в яких зазначено його мету, завдання, предмет діяльності, структуру, функції, компетенцію органів, коло учасників, місце постійного знаходження, інформацію про державну приналежність їх засновників (учасників) та інші умови. Стосовно підприємств у статутному фонді яких частка іноземного капіталу, треба мати на увазі, що крім статуту, необхідна наявність установчого договору. Останній є специфічною особливістю такого роду підприємств, незалежно від їх організаційно-правової форми.

В юридичної літературі висловлюється думка, що статут є додатком до договору. Така позиція неправильна. Статут і установчий договір підприємства з іноземними інвестиціями має самостійне значення та однакову юридичну силу. Вони не повинні дублювати один одного, хоч основні положення (найменування, розмір статутного фонду, частки кожного учасника, порядок розподілу прибутків, структура вищих органів управління тощо) повинні бути ідентичні. Господарським кодексом України передбачено перелік, які повинен містити статус. Зокрема, у статуті визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи і управління, порядок формування, компетенція та повноваження трудового колективу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; знак для товарів тощо. Завдання статуту "дати цілісне уявлення суб’єкта, який має всі права юридичної особи, режим, режим формування і використання статутного фонду, розпорядження його коштами та прибутком".

Закон України "Про господарські товариства" (ст.4) наголошує, що установчі документи повинні містити: відомості про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; найменування та місце знаходження; розмір та порядок утворення його уставного фонду; порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компенсацію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; порядок внесення згідно установчих документів; порядок ліквідації та реорганізації товариства та ін.

До установчого договору висуваються ті самі вимог, що і до інших цивільних договорів (з урахуванням зовнішньоекономічного законодавства). За допомогою установчого договору засновники врегульовують взаємні права та обов’язки щодо створення підприємства з іноземними інвестиціями. Підписання установчого договору можна розглядати як акт спільного волевиявлення інвесторів про спільну підприємницьку діяльність із створенням юридичної особи. У договорі по створення спільних підприємств і господарських товариств з іноземними інвестиціями, як правило, включають такі умови:

1) Дату і місце укладення договору, назву договору та найменування сторін; їх юридичний статус, державну належність, адрес місцезнаходження.

2) Назву підприємства;

3) Предмет діяльності підприємства;

4) Статутний фонд (за його наявності) та порядок його формування;

5) Права щодо управління підприємством і контроль за його діяльністю;

6) обов’язки засновників підприємства;

7) Права на промислову власність;

8) Страхування;

9) Право яке буде застосовуватися учасниками в регулюванні їхньої діяльності;

10) Порядок вирішення спорів;

11) Обставини непереборної сили (форс мажор);

12) Строк дії договору;

13) порядок та підстави його припинення;

14) Інші умови, які засновники вважають за необхідне включити в установчий документ-договір.

Отже, засновницький договір про створення спільного підприємства з іноземними інвестиціями є інвестиційним контрактом з участю іноземного елементу.

Підприємство з іноземними інвестиціями володіє відокремленим майном. Ступень відокремленості майно від власності засновника (засновників) залежить від організаційно-правової форми підприємства та змісту відповідних положень, передбаченими статутними документами. Наприклад, у товаристві з повною відповідальністю його учасники будуть нести майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства та особистим майном. А в товаристві з обмеженою відповідальністю - відповідальність за зобов’язаннями настає у межах закріпленого за товариством майна та коштів. Інша ситуація у тих випадках. Коли підприємство повність належить іноземному інвесторові. При цьому слід враховувати, що в такому випадку положення Закону "Про господарські товариства" не застосовується, оскільки засновник (іноземний інвестор) - лише один, а, відповідно до вказаного Закону, для створення товариства будь-якої організаційно - правової форми необхідно щонайменше два засновники.

Наявність відокремленого майна зумовлює самостійну майнову відповідальність підприємств з іноземними інвестиціями. Норми цивільного законодавства (ст.32Цивільного кодексу України) містять положення, згідно з якими юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов’язання, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями власника або засновника, крім випадків, передбаченими законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

Юридична особа, яка фінансується власником і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає а зобов’язаннями коштами, які є в її розпорядженні у разі їх недостатності відповідальність за її зобов’язаннями несе власник відповідального майна. Законом "Про підприємства в Україні" передбачено, що "майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства" (п.1 ст.10).

Якщо підприємство з іноземними інвестиціями функціонує не як корпоративне підприємство (тобто у вигляді господарського товариства), то іноземний інвестор (власник) несе відповідно до чинного законодавства України майнову відповідальність за зобов’язаннями створеного ним підприємства, якщо такий обов’язок передбаченій установчими документами юридичної особи або законом.

У правових системах економічно розвинутих країн найбільш поширеними є такі юридичні особи. Зокрема, у праві Англії і США характерною ознакою юридичної особи, яка розглядається як основна, вважається існування, незалежне від учасників, що її заснують.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають спеціальну правосуб’єктність, тобто їх права та обов’язки повинні відповідати меті утворення. У цьому аспекті становить інтерес питання про момент виникнення правоздатності і дієздатності і правоздатності підприємства з іноземними інвестиціями. Норма Цивільного кодексу України (ст.80) встановлює що правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту чи положення, а у випадках колі воно діє на підставі загального положення про організацію даного виду, з моменту видання компетентними органами постанови про її утворення.

Відомості про реєстрацію підприємства включаються до Державного реєстру. Ліквідація та реорганізація підприємства пов’язуються з моментом виключення його з Державного реєстру.

Згідно з іншою точкою зору виникнення і припинення правосуб’єктності підприємств пов’язується з їх регістра цією органами місцевої влади та управління. Зазначенні органи повинні вести Державний реєстр. Отже, в законодавстві необхідно встановити що час виникнення і ліквідації підприємства збігається з моментом включення до Державного реєстру та виключення з нього. В умовах переходу до ринкових методів господарювання і залучення іноземних інвестицій питання виникнення та припинення правосуб’єктності підприємств з іноземними інвестиціями має важливе значення.

Як уже зазначалося згідно з Законом "Про режим іноземного інвестування" підприємством з іноземними інвестиціями вважається підприємство (організація) будь - якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, в уставному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на баланс. Таким чином, виходячи з тлумачення Закону, підприємство з іноземними інвестиціями виникає з моменту внесення іноземної інвестиції. Реєстрація ще не свідчить про створення підприємства з іноземними інвестиціями. Останнє вважатиметься створеним лише після внесення іноземної інвестиції до статутного фонду такого підприємства.

2. Внесення майнового внеску до статутного фонду спільних підприємств з іноземними інвестиціями

Відповідно до статей 18 і 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування" Кабінет Міністрів України Постановою від 7 серпня 1996 р. №937 затвердив "Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільні інвестиційну діяльності, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна"

Оформлення простого векселя здійснюється векселедавцем (підприємством з іноземними інвестиціями) виключно на вексельному бланку, в якому повинні міститись усі обов’язкові реквізити, передбачені законодавством. Вексель виписується векселедавцем в іноземній валюті, визнаній Національним банком України конвертованою, на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більше як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

У ввізній митний декларації зазначається, що майно ввозиться з метою внесення до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями або для провадження спільної інвестиційної діяльності на підставі договору (контракту) з іноземним інвестором.

Місцем складання векселя, як правило, є місце знаходження уповноваженого банку України. В якому відкрито розрахунковий рахунок векселедавця. Вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. Митний орган, який здійснює митне оформлення майна, виготовляє дві копії, одну - для податкової адміністрації, іншу - для власного обліку.

З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовій формі до державної податкової адміністрації з проханням зробити відповідну відмітку на його копії векселя.

До заяви додаються:

• Копія векселя;

• Копія ввізної вантажної митної декларації на майно;

• Документи про зарахування майна на баланс підприємства з іноземними інвестиціями або окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність на підставі укладеного договору (контракту). У разі потреби державна податкова адміністрація має право перевірити на місці фактичну наявність майна векселедавця;

• Документи про державну реєстрацію іноземної інвестиції.

У рази встановленого факту зарахування майна на баланс, державна податкова адміністрація на звороті копії векселя що належить векселедавцю, робить напис "Зараховано на баланс" із зазначенням дати виконання, які скріплюються підписом начальника (заступником начальника) та печаткою державної податкової адміністрації. Зазначену копію векселя векселедавець подає векселедержателю.

Погашення векселя здійснюється векселедержателем шляхом проставлення на лицьовому боку векселя напису "Погашено" і дати, які скріплюються підписом начальника (заступника начальника) з печаткою митного органу.

Якщо вексель не погашено протягом 30 календарних днів з дня оформлення ввізної митної декларації, векселедавець зобов’язаний внести плату за векселем протягом п’яти календарних днів.

Плата за векселем провадиться в валюті України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, що діє на день внесення плати за векселем. Якщо протягом п’яти календарних днів пісня настання терміну внесення плати за векселем векселедавець не звернувся до векселедержателя із заявою про його погашення, останній подає до відповідного банку вексель та розпорядження про безспірне стягнення з векселедавця непогашених вексельних сум.

Після стягнення відповідної суми банк повертає вексель векселедержателю для погашення. У разі не своєчасного внесення плати за векселем митний орган стягує за весь час заборгованості пеню у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати. Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, або на окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність за договорами (контрактами), відчужується, в тому числі у зв’язку з припиненням діяльності векселедавця, останній сплачує ввізне мито не пізніше дня відчуження. Ввізне мито не сплачується за умови вивезення іноземної інвестиції за кордон, що засвічується вивізною вантажною митною декларацією з відповідною відміткою. Ввізне мито обчислюється, виходячи з митної вартості майна, перерахованої у валюту України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день відчуження майна.

Характеристики

Список файлов реферата