35135 (659294), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Подiбнi посилання ЦВК не вiдсутнiсть у скаргах заявникiв iнформацiї щодо попереднього розгляду питання про порушення в ДВК трапляються й в iнших матерiалах, наприклад у рiшеннi за скаргою кандидата Г., кандидата Ш. (у рiшеннi за даною справою зазначено, що заявник Ш. не звертався зi скаргами нi до ДВК, нi до ОВК, нi до суду). В усiх цих справах заявникам було вiдмовлено у задоволеннi вимог. Натомiсть, при розглядi справи за скаргою громадянина К. про визнання виборiв недiйсними в ОВО № 90 у рiшеннi ЦВК немає посилань на вiдсутнiсть оскарження цих порушень заявником до ДВК, ОВК чи суду. Громадянин К. стверджував у своїй скарзi, що у день виборiв мали мiсце факти масових порушень законодавства:
-
деякi ДВК почали проводити голосування пiсля 10:00;
-
9 ДВК не працювали взагалi;
-
у деяких ДВК була вiдсутня iнформацiя про скасування реєстрацiї декiлькох кандидатiв і їх прiзвища були зазначенi у бюлетенях.
ЦВК своїм рiшенням погодилася, що зазначенi у скарзi К. та пiдтвердженi вiдповiдними матерiалами порушення не дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв. Скаргу було задоволено, а вибори у цьому ОВО визнано недiйсними [12, 217-220].
Деякi з рiшень ЦВК були прийнятi за розглядом скарг, пов'язаних iз розбiжностями кiлькiсних даних протоколiв про пiдрахунок голосiв, якi мали у своєму розпорядженнi суб'єкти виборчого процесу та ВК вищого рiвня, а також скарг, пов'язаних iз процедурою заповнення протоколу про повторний пiдрахунок голосiв, що вiдбувався в ОВК. Були випадки, коли учасникам виборчих перегонiв надавалися копiї протоколiв, якi у подальшому уточнювалися, а це, у свою чергу, створювало спiрнi ситуацiї. Так, при розглядi двох скарг кандидата Д. на рiшення ОВК № 180 у вiдповiднiй постановi ЦВК зазначається, що комiсiєю враховується вiдсутнiсть належного правового регулювання порядку заповнення протоколу ОВК про повторний пiдрахунок голосiв виборцiв на ВД у разi визнання голосування на цiй ВД недiйсним на пiдставi рiшення суду; попередньо iнший кандидат Г. оскаржував до апеляцiйного суду Харкiвської областi постанову ОВК про обрання депутатом саме кандидата Д., i своїм рiшенням суд встановив факти порушень на окремих дiльницях. Крiм того, ЦВК було вiдхилено ряд вимог кандидата Д. на тiй пiдставi, що цi обставини вже були предметом розгляду апеляцiйним судом i щодо них винесено судове рiшення, яке набрало законної сили.
У постановi ЦВК, яка була прийнята у справi за скаргою кандидата Я. з вимогами скасувати вiдповiдну постанову ОВК № 198 та визнати вибори недiйсними, зазначається, що розбiжностi вiдомостей протоколiв, виданих уповноваженим особам партiй (блокiв) чи кандидатам, якi були присутнi на ВД пiд час пiдрахунку голосiв, з вiдомостями протоколiв ДВК, що знаходяться у ЦВК, не можуть бути пiдставою для визнання виборiв недiйсними. Крiм того, ЦВК у цiй справi встановлює й своєрiдний кiлькiсний критерiй для можливого визнання „подальшої долi” результатiв виборiв: за результатами пiдрахунку голосiв виключно на пiдставi наданих заявником копiй протоколiв ДВК розбiжностi у кiлькостi голосiв виборцiв, поданих за трьох кандидатiв, якi набрали найбiльшу кiлькiсть голосiв, є незначними: зазначенi розбiжностi дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв та не впливають, таким чином, на результати виборiв.
Цiкавим для аналiзу є рiшення Верховного Суду України у справi за скаргою Ж. на постанову ЦВК пiд час чергових виборiв, якою ОВК № 35 було зобов'язано забезпечити органiзацiю уточнення вiдомостей протоколiв ДВК про пiдрахунок голосiв на пiдставi попередньо складених протоколiв про пiдрахунок голосiв, у тому числi з помiткою „уточнений”. У рiшеннi суду зазначено, що оформлення ДВК двох протоколiв про пiдрахунок голосiв можливе у випадку, передбаченому частиною сьомою статтi 69 Закону. У цьому разi другий протокол складається лише при виявленнi ДВК неточностi у складеному нею протоколi, i на такому другому протоколi обов'язково має бути помiтка „Уточнений”. На думку суду, положеннями Закону не встановлено процедури уточнення вiдомостей протоколiв ДВК. Тому суд дійшов висновку, що ЦВК не вправi була зобов'язувати ОВК органiзовувати уточнення вiдомостей протоколiв окремих ДВК, оскiльки порушення Закону, допущенi пiд час пiдрахунку голосiв виборцiв на цих ВД, не можуть бути усунутi шляхом уточнення вiдомостей, внесених до протоколiв на вказаних ВД. А оскiльки такi порушення не можуть бути виправленi шляхом уточнення вiдомостей, внесених до протоколiв ДВК, зазначається у рiшеннi Верховного Суду України, ЦВК зобов'язана була визнати недiйсним голосування на цих ВД [12, 221-225].
Знову доводиться констатувати розбiжностi у правових позицiях ВК та судiв щодо окремої категорiї справ, зокрема звертати увагу на дослiджене ранiше рiшення Шаргородського районного суду, в якому розбiжностi у протоколах, виданих спостерiгачам та довiреним особам, та тих, що знаходилися в ОВК, були визнанi порушенням закону, що, у тому числi, спричинило визнання у подальшому виборiв недiйсними.
Пiд час проведення конференцiй, семiнарiв, круглих столiв iз виборчої тематики більшість юристів зазначали про необхiднiсть застосування певних кiлькiсних критерiїв пiд час розгляду питання щодо визнання виборiв в ОВО недiйсними, що значно зменшило б можливiсть фальсифiкацiї результатiв голосування шляхом визнання недiйсним голосування на певних ВД з тим, щоб загальний результат виборiв був би на користь того чи iншого кандидата. Ними було запропоновано ввести та законодавчо закрiпити поняття „загальна кiлькість сумнiвних бюлетенiв” та порівнювати цю кiлькiсть iз рiзницею мiж кiлькiстю голосiв, яку набирали „переможцi” виборiв в ОВО. У вищезгаданому рiшеннi ЦВК так само простежується спроба пов'язати можливiсть визнання виборiв недiйсними шляхом порівняння таких кiлькiсних критерiїв. Подiбний пiдхiд запропонований у рiшеннi Верховного Суду України у справi за скаргою виборця К., якого напередоднi виборiв було знято з реєстрацiї рiшенням ОВК № 99. Ця ОВК не встигла завчасно проiнформувати всi ДВК про необхiднiсть проставлення напроти прiзвища К. позначки „вибув”. Натомiсть ОВК прийняла свою власну постанову „Про пiдрахунок голосiв”, якою затверджено методику обчислення бюлетенiв, в яких було залишено прiзвище кандидата К., i напроти прiзвища якого було проставлено виборцем позначку пiд час голосування. Такi бюлетенi ОВК пропонувала вiдносити до загальної кiлькостi виборцiв, якi не пiдтримали жодного кандидата. У рiшеннi Верховного Суду України зазначається, що ця постанова ОВК дiйсно не вiдповiдає вимогам законодавства, проте встановлений нею порядок пiдрахунку не вплинув на результат виборiв, оскiльки загальна кiлькiсть цих виборцiв значно менша, нiж кількість виборців, які вiддали голоси за кандидата А., яка у пiдсумку була обрана народним депутатом [1, 207-218].
Встановлення певних кiлькiсних критерiїв мiститься й у рiшеннi Верховного Суду України у справi за скаргою кандидата З. на рiшення ЦВК щодо визнання недiйсними виборiв в ОВО № 90, яка вже дослiджена нами. Рiшенням суду вiдповiдну постанову ЦВК було скасовано. При цьому суд визнав усi порушення, викладенi у постановi ЦВК, такими, що не дають пiдстав для визнання виборiв недiйсними, оскiльки за кандидата З. вiддали голоси бiльше 60% виборцiв цього ОВО, а це, на думку суду, дає пiдстави стверджувати, що на волевиявлення виборцiв зазначенi порушення не вплинули [6, 263].
Дослiджуючи проблему визнання виборiв недiйсними, слід згадати ще одне рiшення ЦВК у справах за скаргами кандидата М. Кандидат М. оскаржував вiдповiдне рiшення ОВК № 201 та просив визнати вибори недiйсними на тiй пiдставi, що рiшенням Соснiвського районного суду був встановлений факт використання кандидатом К. для ведення своєї передвиборної агiтацiї iнших коштiв, нiж кошти виборчого фонду. Пiсля розглядiв вiдповiдних скарг в ОВК та апеляцiйному судi Черкаської областi, ОВК у день чергових виборiв, 31 березня о 15:00 розглядає питання щодо реєстрацiї кандидата К. та не приймає рiшення про скасування його реєстрацiї. Пiсля проведення голосування апеляцiйний суд скасовує рiшення ОВК та вказує на порушення ОВК положень частин восьмої, тринадцятої та п'ятнадцятої статтi 29 Закону щодо невiдкладного розгляду питань. Але ЦВК, зазначаючи у своєму рiшеннi, що порушення вказаних положень Закону не є пiдставою для визнання виборiв в ОВО недiйсними, не задовольняє скаргу кандидата М. У подальшому кандидат М. оскаржив рiшення ЦВК у Верховному Суді України, i його скаргу вищою судовою iнстанцiєю було задоволено. У рiшеннi Верховного Суду України зазначається, що вiдповiдно до вимог пункту 1 частини першої статтi 77 Закону ЦВК може визнати вибори в ОВО недiйсними, якщо в ходi проведення виборiв мали мiсце порушення вимог Закону, якi не дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв. На думку Верховного Суду України, iз змiсту цiєї норми випливає, що Закон не класифiкує порушення як конкретнi пiдстави для визнання виборiв недiйсними, а зобов'язує ЦВК будь-якi порушення в ходi проведення виборiв та пiдрахунку голосiв оцiнити на предмет можливостi достовiрного визначення результатiв волевиявлення виборців. Схожу правову позицiю зайняв Верховний Суд України i при розглядi справи за скаргою кандидата Є. на рiшення ЦВК.
Отже, на виконання рiшення Верховного Суду України ЦВК знову розглянула скаргу М., задовольнила її та визнала вибори недiйсними, зазначивши у вiдповiднiй постановi, що до бюлетеня було включено особу, яка не мала статусу кандидата. Внаслiдок цього порушення законодавства виборцi були дезiнформованi щодо iстинного кола кандидатiв, а бiльш як 18% виборцiв поставили у бюлетенях позначки напроти прiзвища К. На думку ЦВК, дiями ОВК був зумовлений „дефект волевиявлення виборцiв”. Крiм того, слід зазначити, що розгляду скарг М. у Верховному Суді України та ЦВК передував розгляд справи за його скаргою апеляцiйним судом Черкаської областi на постанову ОВК, яким так само було дано оцiнку нескасуванню реєстрацiї кандидата К. В рiшеннi суду зазначено, що бiльше 18% виборцiв ОВО вiддали голоси за К., рiшення про реєстрацiю якого мало бути скасовано на пiдставi рiшення Соснiвського районного суду. На думку суду, цi обставини не дозволили з достовiрнiстю визначити волевиявлення виборцiв i суттєво вплинули на результати голосування [12, 227-234].
Проведений нами аналiз дозволяє зробити висновок про те, що у процесi подальшого вдосконалення Закону „Про вибори народних депутатів України” слід розглянути доцiльнiсть законодавчого закрiплення та теоретичного розвитку такого поняття, як „дефект волевиявлення виборцiв”, наявнiсть якого має бути пiдставою визнання виборiв в ОВО недiйсними.
Особливостi проведення повторних та промiжних виборiв.
Досить цiкаво дослiдити правозастосовчу практику ВК та судiв пiд час пiдготовки та проведення повторних виборiв у трьох ОВО. Вiдповiдно до положень частини третьої статтi 82 Закону повторнi вибори проводяться тими ж ОВК та ДВК, на тих же ВД i за тими ж списками, що використовувалися для проведення чергових виборiв. Спробуємо проаналiзувати цi та iншi проблеми з урахуванням практичної дiяльностi ВК та судiв.
Зазначимо, що ОВК пiд час пiдготовки та проведення повторних виборiв працювали переважно у тому ж складi, що й пiд час проведення чергових виборiв 31 березня. Лише щодо окремих членiв ОВК було прийнято рiшення про дострокове припинення їх повноважень на пiдставi поданих заяв, а також у зв'язку з вiдкликанням їх партiями, якi, у свою чергу, делегували цих осiб до складу ОВК ще на черговi вибори 31 березня. Трохи iнша ситуацiя склалася навколо складу ДВК: рiшенням суду було задоволено скаргу кандидата, який не балотувався в жодному iз трьох ОВО (№№ 18, 35 та 201) пiд час чергових виборiв та був зареєстрований кандидатом на повторних виборах, щодо направлення нових кандидатур до складу ДВК. Таким чином, „новозареєстрованi” кандидати набули права на представлення їх iнтересiв у складi ДВК.
Але постала й iнша проблема: в окремих ОВО рiшенням ОВК було скасовано реєстрацiю кандидатiв, якi були зареєстрованi пiд час чергових виборiв, i, вiдповiдно, мали „своїх” представникiв у складах ДВК. У таких умовах в одному з ОВО постановою ОВК достроково було припинено повноваження членiв ДВК [11].
Незважаючи на той факт, що повторнi вибори народних депутатiв було проведено лише у трьох ОВО, правозастосовча практика, передусім судiв, є доволi цiкавою для аналiзу. Нагадаємо, що пiд час пiдготовки чергових виборiв ухвалою апеляцiйного суду Київської областi було вiдмовлено у прийняттi заяви довiреної особи кандидата у депутати Г. з вимогою про встановлення факту пiдкупу з боку кандидата на тiй пiдставi, що така заява не може бути розглянута в порядку цивiльного судочинства, оскiльки за перешкоджання здiйсненню виборчого права шляхом пiдкупу вiдповiдно до положень статтi 157 ККУ передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть. Пiд час пiдготовки повторних виборiв за скаргою кандидата Г. апеляцiйний суд Черкаської областi (ця справа дослiджена нами у роздiлi „Передвиборна агiтацiя”) вiдмовив у задоволеннi скарги в частинi визнання неправомiрною бездiяльнiсть ОВК № 201 стосовно перевiрки фактiв пiдкупу виборцiв з боку iнших кандидатiв. Крiм того, у рiшеннi суду було зазначено, що факти порушень виборчого законодавства та пiдкупу встановлюються мiсцевим судом, куди заявник може звернутися з вiдповiдною скаргою [1, 219].
За змiстом частини шостої статтi 29 Закону, фактично вiдсутнє законодавче регулювання процедури оскарження порушень законодавства, що можуть вiдбутися протягом часу з 00:00 до 8:00 дня голосування. Саме ця недосконалiсть процесуальних норм Закону фактично дала пiдстави для виникнення цiкавого прецеденту у судовiй практицi [17, 145].
В ОВО № 18, де вiдбулися повторнi вибори, був зареєстрований кандидат Р., який був знятий з реєстрацiї пiд час чергових виборiв. Не торкаючись пiдстав та обставин скасування рiшення про реєстрацiю Р. кандидатом на чергових виборах, зазначимо, що авторами вже було згадано рiшення ЦВК про скасування реєстрацiї Р. i пiд час повторних виборiв (див. роздiл „Реєстрацiя кандидатiв у депутати та скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв”). Ця постанова ЦВК була оскаржена громадянином Р. до Верховного Суду України, який вiдмовив у задоволеннi скарги. У той самий час, напередоднi дня голосування громадянин Р. подав до ОВК № 18 заяву про реєстрацiю його кандидатом. Рiшення про вiдмову у реєстрацiї було прийнято ОВК вже вночi, тобто безпосередньо у день голосування. Керуючись положеннями статей 55 та 124 Конституцiї України, Р. оскаржив останнє рiшення ОВК в апеляцiйному судi Вiнницької областi, куди у день повторних виборiв направляє скаргу з вимогою скасувати постанову ОВК про вiдмову в реєстрацiї його кандидатом, а наступного за днем голосування дня - скаргу з додатковими вимогами щодо скасування постанови ОВК про встановлення результатiв голосування та визнання обраним народного депутата. Обставини справи щодо кандидата Р. були попередньо дослiдженi ЦВК та правомiрнiсть рiшення про скасування його реєстрацiї кандидатом пiдтверджена рiшенням Верховного Суду України. Але апеляцiйний суд Вiнницької областi через 5 днiв пiсля виборiв скасовує оскаржуванi громадянином Р. постанови ОВК щодо результатiв виборiв та зобов'язує ЦВК розглянути питання щодо визнання повторних виборiв недiйсними [12, 231-236].
Вiдповiдно до положень статей 124 та 125 Конституцiї України, судовi рiшення ухвалюються судами iменем України i є обов'язковими до виконання на всiй територiї України, а Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї. Цiлком закономірними видаються дiї громадянина Р. щодо оскарження рiшень, зокрема, ОВК, з якими вiн не був згоден. Правомiрним видається й прийняття до свого провадження справи апеляцiйним судом Вiнницької областi, навiть за умови вiдсутностi процесуальних норм, що регулюють порядок оскарження такої категорiї рiшень, але на пiдставi конституцiйних норм, якi гарантують кожному право на оскарження в судовому порядку неправомiрних рiшень, дiй чи бездiяльностi. Але, з точки зору забезпечення основних принципiв здiйснення судочинства з метою захисту конституцiйних прав, доволi небезпечним видається фактично перегляд судом нижчої iнстанцiї обставин, якi були дослiдженi, встановленi та пiдтвердженi вищою судовою iнстанцiєю.











