34200 (659027), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Така ознака суб’єктивної сторони складу злочину, як мотив, прямо не зазначена в диспозиції ст.149 КК України, але вона витікає зі змісту кримінально-правової норми. Видається, що мотивом вчинення цього злочину є користь, оскільки винний, переслідуючи мету експлуатації людини, керується корисливими спонуканнями.

У частині 2 статті 149 КК України визначені кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угода щодо людини. До них законодавством віднесено вчинення дій, передбачених частиною першою статті:

– щодо неповнолітнього;

– щодо кількох осіб;

– повторно;

– за попередньою змовою групою осіб;

– службовою особою з використанням службового становища;

– особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності;

– у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких;

– у поєднанні з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких.

Вчинення злочину щодо неповнолітнього передбачає, що потерпілим є особа, яка не досягла 18-річного віку. Злочин повинен кваліфікуватися за ч. 2 ст. 149 КК України, якщо торгівля людиною, або здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди мали місце до моменту досягнення нею вказаного віку, незалежно від часу виявлення злочину та притягнення винних до відповідальності.

Злочин вважається вчиненим щодо кількох осіб, якщо потерпілими є дві та більше особи, незалежно від їх віку, фізичних даних та інших ознак.

Повторність зазначеного злочину охоплюється статтею 32 КК України.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини за попередньою змовою групою осіб передбачає вчинення злочину двома і більше суб’єктами злочину, які попередньо, до його вчинення, домовилися про це, та об’єднанні спільністю дій і спільністю умислу. У групі осіб за попередньою змовою може існувати і розподіл ролей між її учасниками.[15]

Вчинення злочину з використанням службового становища, це здійснення суспільно небезпечного діяння спеціальним суб’єктом – службовою особою, шляхом використання наданих їй по службі прав чи повноважень, в тому числі з виходом за межі таких прав і повноважень та з їх перевищенням, тобто всупереч інтересам служби.

Вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, включає випадки, коли потерпілий перебуває на утриманні винного або проживає на його житловій площі. Поняття іншої залежності охоплює випадки службової залежності, наприклад, розголошення даних приватного життя, що є вкрай небажаним, і т. ін.

Вчинення злочинних дій у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства передбачає примушення до різних видів діяльності (експлуатації), погодитися на які добровільно людина не хоче. Форми насильства при цьому можуть бути різноманітними:

– фізичне насильство – обмеження волі, нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності;

– психічне насильство – реальна погроза застосуванням вказаного вище фізичного насильства.

Як особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини ч. 3 ст. 149 КК України виділяє дії, передбачені частиною першою і другою цієї статті, які:

– вчиненні щодо малолітнього;

– вчинені організованою групою;

– поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких;

– поєднані з погрозою застосування насильства, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких;

– спричинили тяжкі наслідки.[14]

Малолітньою вважається особа, яка на момент вчинення щодо неї злочину, передбаченого статтею 149 КК України, не досягла віку 14 років.

Поняття організованої групи дано в ч. 2 ст. 28 КК України і полягає в тому, що “злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи” [14].

Вчинення злочинних дій, поєднаних з насильством, не безпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, передбачає як фізичне, так і психічне, а також погрози застосувати це насильство, що створює реальну загрозу для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких.

Так, фізичним насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, є тілесні ушкодження (різною ступеню тяжкості), замах на вбивство та вбивство. Проте, до фізичного насильства для складу злочину торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини також відноситься насильство, яке реально не спричинило шкоди життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент його застосування створювало реальну загрозу для життя потерпілого.

Психічне насильство, не безпечне для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, при вчиненні зазначеного злочину виражається в погрозі заподіяти вказане вище фізичне насильство, у тому числі – й в погрозі вбивства. Але погроза повинна мати реальний характер і сприйматися потерпілим як така, що дійсно може бути реалізована.

Тяжкими наслідками вчиненого злочину можуть бути:

– смерть потерпілої особи;

– самогубство;

– тяжка хвороба, в тому числі психічна;

– залишення потерпілого після використання в небезпечному для життя стані.

Умисне вбивство потерпілого не охоплюється ст. 149 КК і має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених цією статтею та ст. 115 КК України [15].

У разі, якщо винний продає людину для трансплантації її органів чи тканин, що явно матиме наслідком заподіяння потерпілому смерті, то дії мають бути кваліфіковані як торгівля людьми і пособництво у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зацікавленість становить ще одна проблема, тісно пов’язана з торгівлею людьми – покарання жертв торгівлі. Міжнародне законодавство дає однозначну відповідь на це питання, Протокол ООН “Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї” [4] забороняє застосовувати до жертв будь-які види покарання.

Якщо йдеться про відповідальність за суміжні з торгівлею людьми злочини, то слід враховувати, що злочинні дії вчинені відносно неповнолітніх необхідно розглядати у сукупності зі ст. 304 КК України (виходячи з предмету його доведення).

Необхідно також враховувати, що відповідно до чинного законодавства «торгівля людьми» полягає у заволодінні особою (встановлення контролю за поведінкою останньої всупереч її волі, за допомогою примушування, обману, зловживання довірою), тоді як “звідництво для розпусти” – у посередництві (сприянні) саме добровільним статевим зносинам (стст. 149 та 302 КК України). Тому організація або сприяння у тій чи іншій формі добровільному виїзду жінок за кордон для зайняття проституцією за умови відсутності будь-яких елементів примушування, обману, зловживання довірою стосовно останніх з боку інших осіб (коли такі обставини заздалегідь усвідомлювалися, обговорювалися кожною стороною), може кваліфікуватися лише за ст. 302 КК України.[11]

Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди щодо людини можуть бути вчинені як із переміщенням потерпілого через державний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені діяння супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України, вони додатково кваліфікуються ще й за ст. 332 КК України.

Таким чином, в Україні створюється така юридична база для захисту прав, свобод, інтересів громадян, потерпілих від торгівлі людьми, яка відповідала б міжнародним вимогам і стандартам прав людини, забезпечувала б реалізацію прав кожної особи та контроль за виконанням законодавства щодо їх охорони.

На сьогодні в нашій країні прийнято низку нормативно-правових актів, які законодавчо закріпляють боротьбу з торгівлею людьми і, в основному, відповідають нормам міжнародного права у цій сфері.

Розділ ІІ. Боротьба з торговлею людьми на законодавчому рівні

У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, що закріпила основні принципи міжнародного права. Стаття 4 Декларації зазначає:» Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство й работоргівля забороняються у всіх їхніх видах».[1]

Абсолютну заборону рабства та работоргівлі підтверджено також у статті 8 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966р.[2]

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття. Україна першою з пострадянських країн визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства, результатом чого стало введення в 1998 році до Кримінального кодексу України статті 124-1 «Торгівля людьми». Стаття передбачала відповідальність за торгівлю людьми у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України. Міра покарання стала жорсткішою.[12]

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року №766 затверджено Постанову “Про утворення Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки”. Головна мета цієї програми – розвиток механізмів по запобіганню торгівлі людьми, кримінального переслідування осіб, причетних до цього виду злочину, захисту та реінтеграції потерпілих. В цілях міжвідомчої координації здійснення заходів, що визначені Комплексною програмою, утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, що є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.[8;11]

Указом Президента України від 18.02.2002 року №143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів України.[7] 3 лютого 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон №3316-1 «Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією», прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2006 року.

Статтю 149 Кримінального кодексу України доповнено приміткою, в якій роз’яснено терміни « експлуатація людини», «уразливе становище»; у назву статті 303 Кримінального кодексу України введено термін «сутенерство», визначення якого подано в частині першій до цієї статті. Законом установлено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього до заняття проституцією або примус їх до заняття проституцією повинна наставити незалежно від того, чи вчинено такі дії з використанням обману, шантажу або уразливого стану зазначених осіб чи із застосуванням або погрозою застосування насильства, використання службового становища, чи особою, від якої потерпілий перебував у матеріальний або іншій залежності (частина третя примітки до статті 149, частина друга примітки до статті 303 Кримінального кодексу України).[13]

Серед документів, спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми, варто згадати Постанову №987 «Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми», прийняту Кабінетом Міністрів України 27 червня 2003 року з метою забезпечення законодавчої бази для здійснення допомоги потерпілим із боку державних організацій. Однак у зв’язку з недостатністю державного фінансування таких установ реабілітаційні центри відкриваються здебільшого на базі громадських і релігійних організацій за сприяння державних структур. Фінансова підтримка надходить переважно від міжнародних організацій. [9]

Координацію діяльності різних організацій із протидії торгівлі людьми покладено на спеціальний орган при Кабінеті Міністрів України, «Про створення Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми» (№ 1961 від 25 грудня 2002р.) Сьогодні разом з офісом Координатора проектів ОБСЄ в Україні ведеться робота зі створення Бюро Національного координатора із протидії торгівлі людьми. [12]

Важливими кроками по вдосконаленню міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми стали Міжнародна Угода про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 року з поправками, внесеними Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня 1948 року. Результатом наступного етапу розвитку співробітництва держав у протидії торгівлі людьми стала Міжнародна Конвенція про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 4 травня 1910 року з поправками, внесеним вищезгаданим Протоколом; Міжнародна Конвенція про Заборону торгівлі жінками й дітьми від 30 грудня 1921 року з поправками, внесеними Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1947 року; Міжнародна Конвенція про Заборону торгівлі неповнолітніми жінками від 11 жовтня 1933 року із змінами, внесеними в неї вищезгаданим Протоколом.

Характеристики

Список файлов реферата