33992 (658971), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Кольороподіл і кольоророзрізнювання — різні методи відновлення невидимого та збільшення контрасту.
Кольороподіл полягає в тому, що з досліджуваного документа виготовляють два контрастних негативи, суміщують їх і друкують два дублі-негативи. Цю процедуру повторюють доти, поки не буде досягнуто бажаного контрасту. У такий спосіб Е. Буринський відновив згаслі тексти на рукописах, що належать до епохи князювання Д. Донського. Метод кольороподілу широко застосовують також в археології та медицині. Д. Менделєєв назвав цей метод другим зором людини, а Е. Буринський був удостоєний Великої золотої медалі ім. М. Ломоносова за наукове відкриття.
Кольоророзрізнювання — зйомка в різних ділянках спектра — витіснила трудомісткий метод Е. Буринського. її застосовують в експериментальних дослідженнях для відновлення залитих барвником текстів, розрізнення штрихів текстів, які мають близькі кольорові відтінки, котрі важко чи взагалі неможливо розрізнити. Наприклад, для того щоб прочитати залитий фіолетовим барвником текст, достатньо сфотографувати документ з фіолетовим світлофільтром, а щоб виявити порошинки та кіптяву навколо вогнепального ушкодження, залитого кров'ю, треба сфотографувати його з червоним світлофільтром або за допомогою ЕОП.
Як зазначалося, у дослідній та польовій криміналістиці застосовують ультрафіолетові, інфрачервоні та рентгенівські промені. Зйомка в них дає змогу виявити закриті барвниками, тонким шаром дерева чи паперу ознаки підчищення, травлення та змивання текстів, а також згаслі від часу тексти. Названі промені збуджують люмінесценцію, яку можна візуально спостерігати чи фотографувати і в такий спосіб диференціювати речовини.
В ультрафіолетових променях розрізняють зйомку у відбитих променях і зйомку люмінесценції.
Для зйомки у відбитих променях об'єкт освітлюють УФП (за допомогою пристроїв ОЛД-41,"Таран", УК-1, кварцової лампи), а перед об'єктивом фотоапарата розміщують світлофільтр УФС-1 або УФС-2. Під час фотографування люмінесценції світлофільтр УФС-1 розміщують перед джерелом УФП, а на об'єктив одягають світлофільтр, який коригує тільки колір люмінесценції (наприклад, синьо-зелену чи оранжеву зону).
В інфрачервоних променях так само розрізняють зйомку у відбитих променях і зйомку люмінесценції.
Для зйомки у відбитих променях об'єкт освітлюють звичайною лампою розжарювання, а на об'єктив фотоапарата встановлюють інфрачервоний світлофільтр ІЧС-1, червоні світлофільтри ЧС-14, ЧС-15. Зйомка інфрачервоної люмінесценції набагато складніша, бо потребує освітлення ІЧП певної зони об'єкта та повного відсікання ІЧП перед об'єктивом. Інфрачервона люмінесценція лежить за межами видимого спектра, тому для її спостереження застосовують електронно-оптичні перетворювачі, прилади нічного бачення.
Рентгенівські промені мають велику проникну здатність. Вони не фіксуються оптичними об'єктивами, тому зйомку здійснюють без фотоапарата. Фотографують не об'єкт, а його тінь. Для цього джерело рентгенівських променів розмішують перед об'єктом, а за ним — рентгенівську плівку. Рентгенівські промені, проникаючи крізь об'єкт, створюють тіньове зображення його структури, яке й фіксується на плівці.
Мікрозйомка — це фотографування об'єкта через мікроскоп. Завдяки цьому фіксується картина, яку можна спостерігати в окуляр. Сучасні мікроскопи й аналітичні прилади (спектрографи, спектрометри та біологічні, металографічні, поляризаційні, сканувальні, тунельні й електронні мікроскопи), як правило, з'єднані з фото-, кіно-чи відеокамерою МСК-1, МІМ-8. Умови зйомки добираються оптимально, а в останніх моделях — навіть автоматично.
Для мікрозйомки за допомогою звичайного мікроскопа МБІ, МБС-1 застосовують мікрофотоустановки ФМН-2, ФМН-1 або мікрофотонасадки МФН-1. Можливе фотографування за допомогою перехідних кілець, які з'єднують фотоапарат з окуляром мікроскопа.
Звичайний знімок можна під час друкування збільшити в кілька десятків разів, і хоч обсяг інформації від цього не збільшиться, мік-рознімок розкриває нові, невидимі людському оку ознаки об'єкта.
Голографічний метод. Голографія (від грецьк. holos — увесь і grapho — пишу) — це метод фіксування, а потім відновлення хвильового поля, що базується на реєстрації інтерференційної картини, утвореної хвилею, відображеною предметом, що освітлений джерелом світла (предметною хвилею), і когерентною з нею хвилею, що йде безпосередньо від джерела світла (опорною). Зареєстрована інтерференційна картина називається голограмою. Голографічну зйомку здійснюють без фотокамери. Об'єкт освітлюють пучком лазера і водночас частину цього променя спрямовують на фотоплівку, розміщену перед об'єктом, який фотографують.
Кожна ділянка голограми містить інформацію про весь об'єкт, тобто якщо її розділити на частини, то з кожної з них можна одержати все зафіксоване зображення. Голограма дає змогу фіксувати зображення, відновлене радіохвилями чи рентгенівськими променями. Голограму на товстошарових емульсіях можна розглядати при звичайному освітленні. Тривимірне зображення на голограмі дає можливість "заглядати" збоку й бачити предмети, закриті іншими об'єктами.
Електрографічний метод застосовують в електрографії. Суть його полягає в одержанні фотографічного зображення на світлочутливому шарі, який називають фотопровідником. У разі його освітлення він стає електропровідним пропорційно освітленню. Так на фотопровідниковому шарі виникає приховане зображення. За способами візуалізації прихованого зображення на фотопровідному шарі розрізняють різні види електрографії. Найпоширенішою є ксерографія, яку застосовують у різних підрозділах правоохоронних органів як техніку для тиражування документів. За допомогою кольорових ксерокопіювальних апаратів злочинці копіюють грошові купюри, підроблюють документи (наприклад, бланки).
Радіографічний метод належить до фотографічних тільки через те, що відтворене зображення об'єкта пучком швидких нейтронів фіксується на фотошарах, оброблених хімічним способом. Для одержання зображення, наприклад, невидимого сліду пальця на документі останній опромінюють швидкими нейтронами, у результаті чого елементи, які належать до складу потожирової речовини (фосфор, калій, кальцій, натрій та ін.), перетворюються на радіоактивні ізотопи. Потім документ притискають до фотопластинки і залишають у контакті з нею. У місцях розташування сліду фотопластинка під дією радіації утворених ізотопів засвічується. Після проявлення фотопластинки на ній буде темне зображення сліду пальця на абсолютно білому фоні, а позитив матиме темний фон і білий слід пальця.
Термографічний фотографічний метод фіксування зображення — це процес одержання зображення в теплових (інфрачервоних) променях. Приймачами теплового зображення можуть бути тепловізори, прилади нічного бачення, фотографічні матеріали, сенсибілізовані для дальньої інфрачервоної зони. Термографічний метод застосовують для одержання зображення закритого барвниками тексту. Якщо на залитий текст накласти термоплівку й підігріти об'єкт зі зворотного боку, то на термоплівці виникне зображення тексту, закритого барвниками. Термографічний метод фіксації поки що перебуває на стадії впровадження, бо у слідчій практиці немає спеціальних тепловізорів для виявлення та фіксації теплових слідів (хоча така можливість існує, наприклад, для виявлення слідів рук, ложа трупа чи будь-якого предмета, який деякий час був на місці події, а потім його забрали).
Судовий відеозапис
На даний час відеозапис широко застосовується у судово-слідчій діяльності. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість використання кінозйомки і відеозапису при проведенні різних слідчих дій (ст. 852 КПК). Відеодокументи — це завжди носій певної інформації, джерело доказів за кримінальною справою.
Відеозапис використовується у тих випадках, коли необхідно зафіксувати певні факти, динамічну картину події, взаємозв’язок тих чи інших предметів і слідів, складну обстановку місця події. Відеозйомка може застосовуватися для фіксації якої-небудь слідчої дії цілком або окремих її елементів. Відеозапис у розслідуванні злочинів має такі переваги:
1) дає змогу одночасно фіксувати звук і зображення на магнітній стрічці та візуально контролювати якість запису;
2) містить інформацію про динамічність події, розвиток тієї чи іншої дії або явища;
3) не потребує лабораторного опрацювання відзнятого матеріалу;
4) дає можливість багаторазово використовувати відеострічку для запису.
Судовий відеозапис являє собою систему видів, методів і прийомів зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих і судових дій, оперативно-розшукових заходів і судових експертиз з метою розслідування злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу.
Застосування відеозапису повинно забезпечити найбільш точну і повну фіксацію фактів, що мають доказове значення. Відеозйомка не підміняє фотографію, а доповнює її, дозволяє фіксувати об’єкти не тільки в статиці, а й у динаміці.
Відеозйомка при проведенні слідчих дій передбачає використання певних видів, методів і прийомів зйомки. Так, різновидами відеозйомки є орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Відеозапис рекомендується проводити в послідовності, у якій здійснюється слідча дія. Визначення послідовності зйомки є необхідною передумовою для одержання загального уявлення про подію.
Використання традиційних видів зйомок на місці події (орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної) під час відеозапису набуває специфічного забарвлення. Зокрема, при орієнтуючій відеозйомці центральний об’єкт шляхом плавного переходу від дальнього плану може бути виконаний великим планом, у зв’язку з чим орієнтуюча композиція стає більш інформативною. При оглядовій зйомці можна зафіксувати загальну обстановку та її окремі елементи в просторовій орієнтації та існуючій послідовності.
Особливості відеозйомки пов’язані з видом слідчої дії, під час якої вона здійснюється. У слідчій практиці найчастіше відеозйомка застосовується:
а) у процесі перевірки показань на місці;
б) при провадженні слідчого експерименту;
в) при пред’явленні для впізнання;
г) під час огляду місця події;
ґ) при огляді трупа;
д) на допитах і очних ставках.
У певних випадках відеозапис є найбільш ефективним засобом при проведенні слідчих дій. Так, відеозйомка доцільна при оглядах місць подій у справах про підпали і пожежі, при порушеннях правил безпеки праці, при аваріях на залізничному транспорті, авіакатастрофах, дорожньо-транспортних подіях та ін.
Однією з передумов доброякісності відзнятого матеріалу є правильний вибір методів і прийомів відеозйомки. Як методи відеозйомки можуть бути успішно використані методи судово-оперативної фотографії, проте відеозйомка передбачає ширший спектр застосовуваних методів. Наприклад, відеозапис із панорамуванням застосовують у тих випадках, коли необхідно показати великі простори перед об’єктивом або при зйомці в малих приміщеннях. Даний метод досить часто використовується при орієнтуючій зйомці. Панорамування — це зйомка камерою, яка знаходиться в русі. Воно може бути статичним (коли панорамування здійснюється плавним поворотом камери навколо горизонтальної або вертикальної осі) та динамічним (панорамування здійснюється камерою, яка переміщується у просторі).
Знімати панорамним методом найкраще, застосовуючи штатив із панорамною головкою. Панорами повинні починатися і закінчуватися зі статичних кадрів, інакше вони погано узгоджуються з сусідніми епізодами фільму. Всередині панорам слід робити зупинки для виділення головних об’єктів. Для цього застосовують наїзд (наближення камери до об’єкта), тобто плавний перехід від загального плану до середнього і великого. Інший прийом, зворотній наїзду (віддалення від об’єкта), — від’їзд частіше використовується для підтримки орієнтації в обстановці проведення слідчої дії після серії епізодів, знятих великим і детальним планами, або для включення в кадр інших учасників після показу основного суб’єкта зйомки.
До прийомів відеозйомки належить також зйомка кількома відеокамерами, зйомка прийомами обходу та зйомка різноманітними планами, що обираються залежно від особливостей об’єкта, який необхідно зафіксувати, динамічності процесів і станів, завдань фіксації. Зокрема, багатокамерна зйомка є найдоцільнішою при фіксації неповторних явищ і дій (наприклад, при огляді місця пожежі) і здійснюється одночасно з різних точок. Доволі ефективним прийомом відеозйомки є круговий обхід (переміщення камери навколо об’єкта), коли є можливість показати місце події з усіх боків: рухаючись по колу, зупиняються у певних точках, і через відповідні проміжки часу з цих точок знову проводять зйомку.
Суб’єктом відеозйомки не обов’язково повинен бути слідчий. Відеозапис може здійснюватися спеціалістом або прокурором-криміналістом, на яких покладено обов’язок надавати слідчому допомогу у застосуванні науково-технічних засобів, а також може бути запрошений спеціаліст-телеоператор.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
