32876 (658631), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Проведений аналіз даної проблеми підтверджує всю її серйозність та нагальність вирішення.
Формування інституту імунітету свідків та професійної таємниці відбувалося тривалий час і було обумовлено історично. Існування такого роду таємниці – ще одна гарантія правового захисту людини та громадянина.
На нинішньому етапі кримінально-процесуальний інститут імунітету свідків включає: 1) правові норми, що надають свідку право відмовитися від дачі показань у випадках, що стосується родинних відносин, і 2) правові норми, що надають свідку аналогічне право в інтересах захисту державної, службової чи професійної таємниці.
Перша група правових норм закріплюється в ч. 1 ст. 63 Конституції України. Вона говорить: „Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або давати пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом”
Щодо другої групи правових норм – не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки:
- захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;
- представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такого ж роду обставинами;
- фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;
- особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.
- особа, яка у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;
- особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;
- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
А відмовитись від дачі показань як свідки мають право:
- члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
- особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;
- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв.
В даній роботі було дано загальну характеристику вищезазначених понять та більш детально розглянуто види професійної таємниці, яка пов’язана з діяльністю адвоката, лікаря, священика, нотаріуса, та ін.
Аналіз наукових праць та нормативної бази з цього приводу дає підстави вважати, що проблема ще не розроблена. Чіткого і систематизованого викладу положень на сьогоднішній день, на мій погляд, не існує. Ми маємо одну статтю в Конституції, статтю в чинному КПК України, яка не відомо чи залишиться у такому вигляді або взагалі чи буде вона у новому, адже в проекті вона має „скорочену версію”, а також існує безліч спеціальних законів, які регулюють це питання. Проблема неоднозначна і викликає суперечки серед науковців. Деякі виступають проти існування такого інституту, адже він нібито спрямований на обмеження рівності усіх громадян перед законом і судом, інші ж стверджують, що це гарантія захисту.
Хотілось би наголосити на тому, що це не є обмеженням. Просто існує гостра потреба у систематизованому викладі норм з цього приводу, необхідно передбачити у законі і чітко окреслити:
а) коло осіб, на яких поширюється інститут імунітету та обов’язок (або право) не розголошувати професійну таємницю;
б) коло питань, щодо яких діятиме цей принцип;
в) у яких випадках можливо або необхідно уникнення конфіденційності;
г) саму процедуру і механізм реалізації імунітету свідків.
Список використаної літератури
-
Конституція України від 28.06.1996.
-
Кримінальний кодекс України від 05.04.2001
-
Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12.1960.
-
Проект Кримінально – процесуального кодексу України
-
Закон України від 20.12.1990 „Про міліцію”
-
Закон України від 20.03.1991 „Про банки і банківську діяльність”
-
Закон України від 12.05.1991 „Про захист прав споживачів”
-
Закон України від 06.12.1991 „Про збройні сили України”
-
Закон України від 18.02.1992 „Про оперативно-розшукову діяльність”
-
Закон України від 02.10.1992 „Про інформацію”
-
Закон України від 15.12.1992 „Про статус суддів”
-
Закон України від 16.11.1992 „Про друковані засоби масової інформації”
-
Закон України від 17.11.1992 „Про статус народного депутата України”
-
Закон України від 19.12.1992 р. „Про адвокатуру”
-
Закон України від 02.09.1993 „Про нотаріат”
-
Закон України від 16.12.1993 „Про державну службу”
-
Закон України від 21.01.1994 „Про державну таємницю”
-
Закон України від 24.03.1999 „Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України”
-
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій від 18.06.1994
-
Правила адвокатської етики від 02.10.1999.
-
Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 22.04.1992 р. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1995. - № 3 (ч. 2).
-
Ф. А. Агаєв „Імунітети в російському кримінальному процесі”, М., 1997.
-
В. Ф. Баєло. Науково – практичний коментар КПК України. К., 1999.
-
М. Барщевський „Адвокатська етика”, Самара, 1999.
-
Ватман Д.П. „Адвокатська етика”, М., 1977.
-
М. Видря „Учасники судового розгляду і гарантії їх прав”, Краснодар, 1979.
-
Волкотруб С. П. „Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві”. Автореф. Харків, 2003.
-
Г. Ф. Горський „Судова етика”, М., 1997.
-
В.Г. Даєв „Імунітети в кримінально-процесуальній діяльності”. Правоведение, М., 1993.
-
„Деякі проблеми забезпечення слідчим допустимості доказів”// Російський слідчий, 2002 № 2.
-
„Довідник нотаріуса”, 2003 р. № 3
-
Комаров В. В., Баранкова В. В. „Нотаріат та нотаріальний процес” Харків, 1999.
-
В. Конєв, М. Громов „Імунітет свідків у кримінальному процесі”// Російська юстиція, 1997 № 9.
-
С. Логінова „Адвокатська таємниця; історико – правовий підхід” //Право України 2001 № 3
-
Логінова С. М. „Адвокатська таємниця – теорія і практика”, К., 2002.
-
С. Логінова „Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право” //Право України, 2000 № 5.
-
В.Ф.Матвеєв „Основи медицинської психології, этики і деонтології”, М., 1989.
-
М. Михеєнко „Кримінальний процес України”, К., 1999.
-
В. Молдован „Порівняльне кримінально – процесуальне право”, К.,1999.
-
Павлов Н.Е. Борг свідка. М.: Радянська Росія, 1989.
-
А. Петров, Є. Резніченко „Адвокатська таємниця як гарантія правового захисту”// Соціалістична законність, 1982 №8.
-
„Правовий самозахист журналістів”, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, 2003
-
В. Руднєв „Імунітети в кримінальному судочинстві”// Російська юстиція, 1996 № 8.
-
Святоцькии О.Д., Медведчук В.В. „Адвокатура: історія і сучасність.” , К., 1997.
-
Таваркіладзе Н. М. „Етичні основи адвокатської діяльності”. Автореф. Одеса, 2003.
-
В. М. Тертишник „Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі”, Дніпроп., 2002.
-
Л. Д. Удалова „Імунітет у кримінальному процесі України”// Право України, 2003 № 7.
-
Фурса С. Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи., К., 2002.
-
ЧистяковО.И. Вступ. Російське законодавство X—XX століть. В 9т. – Т. 1.
-
В. П. Шибіко. КПК України з постатейними матеріалами, К., 2000.
-
С. П. Щерба „Охорона прав потерпілих та свідків у кримінальних справах”, М., 1996.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
