32592 (658533), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Ст. 84 КПК України вимагає обов'язкового документування слідчих і всіх інших процесуальних дій, надаючи цим вимогам принциповий характер. Судова практика виходить з того, що вважає істотним порушенням процесуального закону, яке тягне відміну апеляційною інстанцією вироку суду, навіть якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим чи секретарем. Подібні вимоги не менш важливі щодо фіксування слідчих дій чи рішень.
Процесуальний документ — складова і невід'ємна частина процесуального акту, суттєвий гарант правосуддя. Документування — принципове положення, невиконання вимог якого робить юридичне нікчемними самі процесуальні акти і зводить нанівець зусилля по розв'язанню завдань правосудця.
Неприпустимим є здійснення будь-якої процесуальної дії або прийняття юридичного рішення без передбаченого законом процесуального документа, так як і складання документа буде абсурдним без необхідності фіксації будь-якого юридичного факту (дії або рішення). Документи мають бути складені у строгій відповідності з вимогами закону, на виконання закону. Принцип документування процесу, так як і інші принципи кримінального процесу, служить найважливішою гарантією правосуддя.
Гуманізм. При провадженні процесуальної діяльності має забезпечуватись гуманне, людяне поводження з усіма без винятку учасниками процесу й іншими громадянами. Згідно з міжнародними правовими актами і діючим процесуальним законодавством України нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідженням. Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Обвинувачені, у випадках арешту, поміщаються окремо від засуджених, і їм надається окремий режим, що відповідає їх статусу незасуджених осіб.
Ідеями гуманізму пронизані і правові норми, що встановлюють підстави звільнення осіб від кримінальної відповідальності та покарання. Слід звернути увагу на те, що згідно з нинішнім законодавством особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК України), а також звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК України).
Толерантність вимагає від кожного громадянина поважати права і свободи інших людей, з повагою ставитись до інших учасників процесу, їх прав і законних інтересів. У законодавстві слід встановити правило: кожен має відмовитись від реалізації своїх прав, якщо їх використання буде несправедливим, може безпідставно і необґрунтовано обмежити права і свобода інших людей, незаконно спричинити шкоду інтересам інших громадян.
Справедливість. Юстиція означає справедливість. Справедливий закон втілює в собі ідею рівної для всіх свободи, свободи робити все, що не ущемляє свободи інших і не заподіює шкоди, свободи робити все, що не заборонено законом, Справедливий закон забороняє лише те, що завдає шкоди і нічого не наказує чесним людям. Справедливість, втілюючи в собі ідею рівності громадян перед законом і судом, немислима без свободи і законності. Закон виступає мірою, єдиним для всіх масштабом свободи. При цьому свобода окремої особи співвідноситься із свободою інших людей, а право виступає регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони й обмеження мають бути доцільними з точки зору гарантії свободи, а значить справедливими. Зміст права полягає в тому, щоб свободу всіх ввести у розумні справедливі межі, реалізувати справедливість, додержуючись принципу рівності людей перед законом і судом.
Справедливість має на увазі відповідність між правами і обов'язками людини, діяннями та визнаннями, яка визначається крізь призму рівності і свободи.
Справедливість — один з найважливіших принципів правової держави як у законодавчій, так і в безпосередньо кримінально-процесуальній діяльності. У кримінальному процесі реалізація принципу справедливості полягає в обов'язку правоохоронних органів установити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників процесу, правильно кваліфікувати дії обвинуваченого, не допускаючи упередженого, необ'єктивного підходу до розв'язання справи, забезпечити учасникам процесу рівні можливості в дослідженні доказів і захисті своїх прав, неухильно додержуватись закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий покаранню, що відповідає його діянню, і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності.
Правосуддя — справедливий суд.
Суд зобов'язаний вжити заходів для всебічного дослідження обставин справи і винести законний, обґрунтований і справедливий вирок. Відповідно до ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожний має право при розгляді будь-якого злочину "на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, утвореним на основі закону".
Справедливість означає відповідність вживаних, до підсудного заходів примусу і покарання тяжкості вчиненого ним злочину і його особистості. Вирок суду підлягає в силу ст. 367, 372 КПК України скасуванню, якщо призначене судом покарання "є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості справедливості покарання.
У своїй сукупності всі принципи кримінального процесу утворюють струнку і гармонічну систему не суперечних одна одній основних визначальних засад, в якій кожен принцип має своє значення й органічно та нерозривно пов'язаний як зі всією системою, так і з усіма іншими принципами.
ВИСНОВОК.
Підсумовуючи вище зазначене, необхідно підкреслити, що принципи кримінального процесу повинні бути закріплені у чинному законодавстві у вигляді норм-приписів, що підтверджуються їх повною відповідністю всім вимогам, що висуваються до правових норм. У деяких випадках, коли цього не сталося, виникають прогалини у чинному законодавстві, і підведення теоретичної бази під ці факти навряд чи можна вважати доцільним. Єдиний шлях для усунення цих протиріч полягає, на наш погляд, у приведенні законодавства в повну відповідність з теоретичними положеннями про кримінально-процесуальні принципи.
Отже, принципи кримінального процесу слід визначити як основи створення та спрямованості всієї системи відповідної галузі права, що найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, тісно пов’язані з державною політикою в сфері кримінального судочинства, є загальними для всіх стадій кримінального процесу та здійснюють охоронну і регулятивну дію щодо всіх кримінально-процесуальних норм.
ЛІТЕРАТУРА.
1.Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.,1980. – Т.3
2.Новий тлумачний словник української мови. – К.,1998 – Т.2. – С.95; Т.3.
3.Грошевой Ю. М. Проблеми загальної частини проекту Кримінально-процесуального кодексу України / Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. - Харків, 1995.
4.Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — Т. 1.
5. Янович Ю. П. Уголовный процесс Украины. — Харьков, 1997.
6.Тыричев И. В. Уголовный процесс / Под ред. П. Лупинской. — М., 1995.
7. Тертышник В. М. Уголовный процесс. — Харьков, 1997.
8.Ульянова Л. Т. Уголовный процесс / Под ред. К. Ф. Гуценко. — М.. 1997.
9.Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 2(9).
10.Грошевой Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. — К., 1997.
11.Советский уголовный процесс / Под ред. Н. С. Алексеева и В.3.Лукашевича. — Л., 1989.
12.Леоненко М. Правові питання визначення принципу національної мови в кримінальному судочинстві // Право України. — 1999. — № 4.
13.Тертышник В. М. Уголовный процесс. — Харьков, 1999.
14. Монтескье Ш. О духе законов // Избранные произведения. — М., 1955. 15.Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Відп. ред. В. Ф. Бойко, В.Гончаренко..— К., 1997.
16.Строгович М. С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. — М., 1984.
17.Кобликов А. С. Право на защиту на предварительном следствии. М., 1961.
18.Стецовский Ю. И., Ларин А. М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. — М., 1988.
19. Добровольская Т. Н. Защита судебная. — М., 1972. — Т. 9.
20. Юридический словарь / Под ред. П. И. Кудрявцева. — М., 1956. — Т. 1.
21. Давыдов П. М., Сидоров Д. В., Якимов П. П. Судопроизводство по новому УПК РСФСР. — Свердловск, 1962.
22. Цыпкин А. Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. — Саратов, 1959.
23. Голунский С. А. О вероятности и достоверности в криминальном суде. — М„ 1937.
24. Общая декларация прав человека. Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 г. // Права человека. Сборник международных документов. — М., 1998.
25. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148-08.
26. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 січня 1987 р. № 3484-11 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 13.
27. Потебенько М, Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього //Вісник прокуратури.— 1999. — № 1.
28. Быков В.М. Принципы уголовного процесса по Конституции РФ 1993 г. // Российская юстиция— 1994— № 8.
29. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса. — М., 1971.
30. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства.— К., 1999.
31. Михеенко М.М, Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні.— К., 1999.
32. Савицкий В.М. Право на защиту й нормативнеє вьіражение презумпции не- виновности//Адвокатура й срвременность.— М.,1987.
33. Смірнов Ю. О. Конституційні гарантії прав і свобод людини в Україні // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності.— Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 1999.
34. Строгович М. С. Презумпція невиновности й право обвиняемого на защи-ту—М, 1984.
35. Тертишник В. М. Проблеми розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя //Право України.— 2001.— № І.
36. Тертишник В. М. Кримінально- процесуальне право України,— К.: Юрінком Інтер, 1999.
37. Тертишник В. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України.— 2001.— № 4.
38. Тертышник В. М. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуально- му кодексу Украины.— К, 2001.
39. Тертишник В.М. Гарантії недоторканності сфери приватного життя людини //Вісник прокуратури.— 2001,— № 2.
40. Тертишник В.М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу//Юридичний вісник України.— 2001.— № 5.
41. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина.— К.: Парламент. вид-во, 1999.
42. Химичева Г.П. Принципы уголовного процесса.— М.,1994.
1
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
