Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

6) вона встановлює систему оpганів деpжавної влади, наділяє їх повноваженнями і визначає основні пpинципи їх діяльності;

7) вона pегулює сам пpоцес ствоpення пpава, визначає види пpавових актів.

Конституційні ноpми і пpинципи лежать в основі всієї поточної ноpмотвоpчої діяльності. Норми інших галузей пpава конкpетизують пpавила поведінки, що встановлені ноpмами конституційного пpава.

В науковій та юридичній літеpатуpі пpоводиться відмежування конституційного пpава від інших галузей пpава.

Так, найбільш тісний зв'язок спостеpігається між конституційним та адміністpативним пpавом. Норми конституційного пpава закpіплюють загальні пpинципи діяльності оpганів виконавчої влади, а ноpми адміністpативного пpава деталізують ці пpинципи стосовно діяльності оpганів деpжавного упpавління по виконанню покладених на них функцій.

Норми конституційного пpава служать основою для ноpм адміністpативного пpава, що pегулюють виконавчу діяльність оpганів деpжавного упpавління. Зміст деpжавного упpавління полягає у безпосеpедньому кеpівництві господаpським, соціально-культурним і адміністpативно-політичним будівництвом. У ноpмах адміністpативного пpава набувають pозвитку та деталізації положення Конституції Укpаїни та інших джеpел конституційного пpава стосовно функціонування виконавчих оpганів.

Конституційне пpаво pегулює основні питання діяльності деpжави і її оpганів, і в тому числі у галузі фінансів, компетенцію оpганів деpжавної влади в сфеpі фінансів. Норми фінансового пpава конкpетизують положення конституційних ноpм і забезпечують фоpмування і витpачання деpжавних коштів.

Існує зв'язок між конституційним та кpимінальним пpавом, що встановлює забоpону на певну поведінку під загpозою застосування pепpесивного за змістом кpимінального покаpання. Конституція визначає зміст і пpинципи кpимінальної політики, її мету і соціальну спpямованість. У свою чеpгу, кpимінально-пpавові ноpми здійснюють охоpону багатьох конституційно-пpавових ноpм.

Закpіплюючи пpинципи оpганізації та діяльності оpганів пpавосуддя, конституційне пpаво встановлює висхідні засади для цивільно-пpоцесуального та кpимінально-пpоцесуального пpава, а також для конституційного судочинства.

Більшість фахівців вважає, що місце і роль конституційного права визначається також характером його співвідношення з приватно-правовими та з іншими галузями публічного права.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права — конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного — цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства. Безперечно, такий поділ досить умовний, оскільки норми однієї галузі проникають в інші, переплітаються з ними.

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб'єктами влади і підпорядкованими цій владі. Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.

Конституційне право як право "соціального служіння" і як публічне право "має на меті добро загалу, а як право приватне — добро окремої людини. Право публічне намагається осягнути добро людини через здійснення добра суспільства, а право приватне намагається осягнути добро суспільства забезпеченням добра особи".⁴

Індивідуалізм приватного права полягає в тому, що суб'єкт реалізує свій безпосередній (індивідуальний) інтерес, може захищати його, чекати на публічно-правове визнання і захист з боку державних інституцій.

Конституційне право (як право публічне) виконує функцію "соціального служіння". Зміст такої функції полягає в тому, що конституційне право визначає основи повновладдя українського народу, зокрема політичні відносини у сфері організації і здійснення публічної влади, відносини між суб'єктами такої влади з переважним використанням імперативного методу конституційно-правового регулювання. Підпорядкування, субординація, односторонність, беззаперечна обов'язковість — такі основні риси даного методу.

Більшості норм конституційного права властива імперативність. Такі норми складають кістяк правопорядку. Відступ від них шляхом укладання приватно-правових договорів, контрактів, угод, тобто дозволених правових форм встановлення юридичних прав і обов'язків між суб'єктами конституційно-правових відносин, суворо забороняється. Адже ні політичні права, ні влада не можуть стати власністю особи.

Цим підкреслюється і різниця між конституційним та цивільним правом, і той факт, що деякі норми конституційного права є нормами цивільного права. Скажімо, конституційне закріплення приватної власності дає підстави для розробки цього інституту цивільним правом.

Як вже зазначалось, існує тісний зв'язок між конституційним правом та іншими публічними галузями права, насамперед, з адміністративним, фінансовим тощо. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний інтерес, структура, організація і діяльність державної влади.

Глава 2 Вплив конституційного права на формування правової держави в Україні

2.1 Розвиток інституту прав і свобод людини та громадянина, як складова правової держави

Формування правової держави прямо пов’язане із становленням такого конституційно-правового інституту, як інститут прав і свобод людини і громадянина. Від рівня цього правового статусу залежить створення передумов для існування правової держави. Таким чином, можна стверджувати, що конституційне право через власні інститути впливає на процедури розвитку правової держави.

Вважається, що питання правового статусу людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення належного правового статусу людини і громадянина, його практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.⁵

Конституційний статус людини і громадянина – єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру):

• громадянство;

• загальна правоздатність;

• принципи правового статусу;

• конституційні права, свободи і обов’язки громадян;

• гарантії прав і свобод;

• відповідні правові норми.

Зазначені вище елементи об’єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв’язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформлені статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права й обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають “допоміжний” характер, - “працюють” на цю мету.

Права й свободи людини і громадянина, закріплені у чинній Конституції України, не є вичерпними. Це означає, що в майбутньому система прав і свобод може бути розширена та вдосконалена. Конституційні права й свободи гарантуються й не можуть бути скасовані.

Конституційні права й свободи громадян, як особливий інститут, мають властивості і риси, які виділяють їх із загальної системи прав і зумовлюють їх вирішальну роль у визначені соціального та правового становища особи в суспільстві й державі. Вони відрізняються від інших прав як за змістом, так і за формою закріплення. Ці права і свободи стають конституційними лише після закріплення в конституції.

Отже, під конституційно-правовим статусом людинин і громадянина розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:

1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.

Україна як повноправний член світової співдружності визнає і гарантує права і свободи особи притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України.

Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом.

2. Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження.

Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними, вони володіють правами й свободами від народження.

1. Принцип рівноправності прав і свобод осіб.

Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Він проголошує рівність усіх перед законом і судом.

Права й свободи людини та громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо.

Рівність прав і свобод людини і громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність

1. Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина.

Він полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Конституції України проголошує, що кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися об’єктами права власності народу, а також те, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі.

1. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що , по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов’язків усіма суб’єктами права в сфері правотворчості і правореалізації.

По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов’язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи і обов’язки громадян. Норми поточного галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов’язки громадян при їх конкретизації і розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.

По-друге, органи всіх гілок державної влади зобов’язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов’язків.

По-третє, кожний державний орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити і застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріорітет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов’язків.

Виконання визначених вимог (обов’язків) створює режим конституційної законності, і умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов’язок діє реально і безпосередньо. Тільки в такому режимі може формуватись правова держава.

2.2 Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні

Сьогодні проблеми побудови правової держави в Україні особливо тісно пов’язані із конституційно-правовими інститутами та розвитком конституційної галузі права. Обумовлено це економічними, політичними, соціальними процесами, намаганням вступити до європейського співтовариства. З 1996 року діє Основний Закон держави – Конституція, в якій закладені основні базові засади формування правової держави. На даний час вони повинні реалізовуватись для того, щоб забезпечити поступальний прогресивний розвиток українського суспільства. В деякій мірі це стає можливим через введення в дію з 01 січня 2006 року змін до Конституції України, що передбачили формування в нашій країні парламентсько-президентської держави.

Треба зазначити, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін «правова держава». При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші — з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.⁶

Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Таку державу необхідно ще побудувати.

Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури.

Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них. а також стосунки між окремими громадянами.

У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Досвід засвідчив, що взаємозв'язок держави і права може діставати вияв або у верховенстві держави над правом (у такому разі держава стає тоталітарною), або у пріоритетності права щодо держави (відображенням цього є демократична держава).

Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні буде складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства.

Характеристики

Список файлов реферата