25441 (654706), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Цим визначається геологічне значення і необхідність детального вивчення глибинних розломів.

На відміну від поверхневих структур глибинні розломи утворюють потужні зони завширшки від кілометрів до десятків кілометрів.

Наприклад, Головний Уральський розлом має ширину від 5 до 20 км, Центральний Сіхоте-Алінський – 10-20 км, Джалаїр-Найманський розлом у Казахстані досягає ширини 60 км. Свідченням глибинності таких розломів є та обставина, що до їх зон часто приурочені продукти магматизму, у тому числі інтрузії основного й ультраосновного складу, а також вулканічні пояси і ланцюги вулканів, наприклад, девонський Центрально-Казахстанський вулканічний пояс, крейдовий Охотсько-Чукотський і крейдово-палеогеновий Східно-Сіхоте-Алінський пояси, ланцюги сучасних вулканів Камчатки й Анд.

Вздовж Головного Уральського розлому широко розвинені вузькі лінзоподібні в плані інтрузії серпентинізованих гіпербазитів, які круто занурюються на глибину.

Вважається, що вони становлять собою протрузії, які були витиснуті по ослаблених поверхнях з нижніх зон земної кори і верхньої мантії. Інтрузії гранітоїдів у зонах розломів звичайно приурочені до щілиноподібних зон розтягнення, які заповнювалися магматичними розплавами під час руху до поверхні Землі.

Глибинні розломи дуже часто характеризуються тривалістю розвитку. Так, Таласо-Ферганський розлом функціонував уже в пізньому докембрії і ранньому палеозої і був активним в усі подальші геологічні епохи.

Він добре виражається в сучасному рельєфі. Таким чином, час його активності складає 600 млн. років. Інші глибинні розломи, активні донедавна, як правило, також яскраво виражені в сучасному рельєфі, наприклад, Таласо-Ферганський розлом або Головний Копетдазький розлом.

Однак, давні розломи можуть бути перекриті чохлом пухких відкладів і не проявлятися на поверхні Землі.

Насамперед це відноситься до сучасних плит, де давній фундамент перекритий потужними товщами молодих осадків, наприклад, обмеження Дніпрово-Донецької западини. У той же час у відслонених частинах давніх платформ давні глибинні розломи нерідко добре розпізнаються і проявлені навіть у формах сучасного рельєфу.

Для вивчення глибинних розломів величезну роль відіграють геофізичні дані. У зонах розломів відбувається стрибкоподібна зміна практично всіх фізичних властивостей гірських порід, що проявляється в наявності різних геофізичних аномалій часто видовженої вздовж простягання розлому форми.

Так, у магнітних полях такі розломи відбиваються лінійними аномаліях Т значної протяжності, ланцюжками вузьких позитивних аномалій магнітного поля, зміною простягання осей і форми магнітних аномалій. У гравітаційному полі глибинним розломам також відповідають вузькі зони g чи так звані гравітаційні ступені, вузькі зони підвищених градієнтів протяжні позитивні аномалії поля сили тяжіння, поля змінного знаку, розворот і зміна форми гравітаційних полів.

На профілях ГСЗ в зонах глибинних розломів відбувається зміщення опорних геофізичних горизонтів, а також, як вважається, підошви земної кори, поверхні консолідованої кори, а також основних шарів всередині кори. В окремих випадках зміщення границі М досягає 10-20 км.

Глибинні розломи яскраво виділяються за місцезнаходженням сейсмофокальних поверхонь і розташуванням гіпоцентрів землетрусів, особливо глибокофокусних. За цією ознакою можна визначати характеристику зони глибинного розлому на глибині (вертикальна, похила й ін.). У ряді випадків за розміщенням гіпоцентрів землетрусів і за іншими геофізичними параметрами можна зробити висновок про наявність на глибині субгоризонтальних зон глибинних розломів, своєрідних сейсмічних хвилеводів, з якими, зокрема, пов’язана неоднорідність будови земної кори і мантії.
Особливо значні зміщення відбуваються по зонах глибинних розломів зсувової природи. Вони досягають десятків і сотень кілометрів, що встановлюється завдяки зміщенню структурно-формаційних зон складчастих поясів. Рухи по зоні глибинного розлому можуть бути неоднорідні за її простяганням і падінням, згасати або навпаки активізуватися, іноді змінювати знак. Крім того, глибинні розломи часто супроводжуються серією структур, які їх оперяють, різноманітної орієнтації і кінематичної характеристики. Так, для зсувів особливо характерні скиди і тріщини відриву, які їх оперяють, локалізовані в зонах розтягнення, насуви і складчастість в зонах стиснення. Часто з глибинними розломами пов’язані так звані прирозломні прогини, які примикають до розлому, наприклад, Ферганський прогин в зоні Таласо-Ферганського розлому.

Глибинні розломи відігравали важливу роль у формуванні різноманітних типів корисних копалин.

По-перше, як зони підвищеної проникності, вони були шляхами проникнення рудоносних магматичних і гідротермальних розчинів. Більше того, як структури з відносно зниженим тиском, вони ніби всмоктували розчини, сприяючи їх переміщенню.

Рухаючись, гідротермальні розчини взаємодіяли з навколишніми породами, спричиняли їх метасоматичні перетворення, а часто і вилучали з бокових порід корисні компоненти, наприклад, олово, вольфрам, молібден.

Це призводило до формування спеціалізованих розчинів, насичених тим чи іншим рудним компонентом або їх групою.

По-друге, в зонах впливу глибинних розломів формувалися структури, сприятливі для відкладання речовини з рудоносних розчинів.

Прикладами розломів, котрі мають рудоконтролююче значення, можуть бути Головний Уральський розлом, у зоні впливу якого розміщені родовища хромових руд, титаномагнетитів, платиноїдів; Іртишська зона зімяття, що контролює Алтайський поліметалічний пояс з родовищами руд кольорових металів; Фергано-Таласький розлом, який визначає розміщення рудного поясу Карамазара; Тирниаузський розлом, у зоні впливу якого розміщений однойменний рудний район та ін.

Особливо сприятливими виявляються ділянки перетину глибинних розломів, до яких часто приурочені рудні райони і вузли різних корисних копалин.

Треба мати на увазі, що зона глибинного розлому – це складна динамічна система у межах якої поєднуються обстановки стиснення і розтягнення, а також розміщуються відповідні структури.

У зв’язку з цим структурні пастки будь-якого типу треба розглядати, як похідні структуротворних процесів не тільки поверхневого плану, але й пов’язані з глибинними процесами, найбільш яскрава реалізація яких якраз і здійснюється в зонах глибинних розломів.

Наприклад, структури розтягнення, сприятливі для локалізації жильного ендогенного зруденіння, звичайно орієнтовані під значним кутом до глибинних зсувів, які є структурами стиснення. Однак, їх виникнення зумовлене динамікою зсувоутворення. Більше того, у зв’язку з нерівною поверхнею зсуву такі розсувні структурні пастки можуть виникати безпосередньо в його площині.

Приклади таких рудоносних структур є, ймовірно, практично в будь-якому рудному районі, котрий розташований в межах складчастого поясу. Це відноситься до всіх типів і видів ендогенних родовищ, а також до значної частини екзогенних. Формування сприятливих структур, які вміщують родовища марганцю, фосфору та інших елементів часто визначалося конфігурацією глибинних розломів.

До зон глибинних розломів, розвинених в фундаменті нафтогазоносних басейнів, часто приурочені ланцюжки родовищ нафти і газу.

Це обумовлене також двома групами чинників.

По-перше, навіть поховані, зони глибинних розломів дотепер залишаються структурами підвищеної проникності, сприятливими для підйому газових еманацій, що формують або сприяють формуванню нафтогазових родовищ.

По-друге, над глибинними розломами в перекривному чохлі часто формуються сприятливі для концентрації вуглеводнів структури, як то системи локальних піднять, вали, антикліналі, які екранують розриви, зони підвищеної тріщинуватості, бар’єрні рифи, соляні вали. Відбувається виклинювання або літологічне заміщення колекторів, що створює найбільш сприятливі умови для міграції і акумуляції нафти і газу.

Нарешті, саме глибинні розломи є тими структурами, в межах яких здійснюється найбільш інтенсивна циркуляція підземних вод і де відбувається їх розвантаження у вигляді мінеральних і термальних джерел. Прикладом цього можуть служити термальні води Камчатки, Йєлоустонського національного парку, Кавказу і Карпат.

Рудоконтролююча роль глибинних розломів простежується від раннього докембрію, де відмічається прямий зв’язок з їх зонами родовищ золота, урану, платиноїдів і інших елементів, до сучасної епохи. У наші дні йде формування вулканічної сірки в кальдерах вулканів Камчатки і Курил, які контролюються глибинними розломами, на дні Червоного моря виливають свій рудоносний вантаж “чорні курці“, розташовані на осьовій частині зон розсувів.

Література

1. Алисон А., Палмер Д. Геология: Пер. с англ.- М.: Мир, 1984.-568 с.

2. Денисов Н. Я. Инженерная геология. - М.: Госстройиздат, I960. – 404с.

3. Теоретические основы инженерной геологии. Геологические основы/ Под ред. Е. М. Сергеева - М.: Недра, 1985. - 332 с.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата