25399 (654696), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Геологічні процеси — перебіг розвитку явищ, за якого створюється або змінюється рельєф, відбуваються різноманітні рухи й перетворення в-надрах і, врешті-решт, формується земна кора. Г. п. є основним предметом вивчення динамічної, або фізичної, геології; просторово-часовий їх прояв вивчає історична геологія, а ті з них, що формують рельєф, — геоморфологія. їх прийнято . поділяти на дві основні групи — ендогенні й екзогенні, або процеси внутрішньої та зовнішньої динаміки. Впродовж останніх десятиліть почала активно вивчатися ще одна група Г. п., які можна називати космогенними: надходження на Землю космічного матеріалу, формування імпактних структур. Усі Г. п. умовно можна поділити на давні й сучасні; останні називають також фізико-географічними. Геологію вони цікавлять в аспекті відтворення картини минулого (актуалізм), як фактор створення сучасного рельєфу, геологічної будови.

Геосинкліналь (від грецьк. "земний прогин") — одне з найважливіших історико-геологічних понять, що відповідає колишнім гіпотетичним зонам витягнутих активних прогинань і накопичення потужних відкладень, на місці яких згодом утворюються гірсько-складчасті спорудження. Уявлення про Г. з'явилися в XIX ст. (Холл, Дана, Бертран, Ог) і найбільш інтенсивно розвивалися в першій половині XX от. Було виокремлено різні типи Г., вивчено склад відкладень, що заповнювали їх, розшифровано стадії розвитку, детально вивчено складчасті спорудження, які сформувалися на їхньому місці. Протягом останньої третини XX ст. інтерес до Г. різко знизився, що було пов'язано з розробкою уявлень і вчення про літосферні плити; деякі дослідники закликали навіть відмовитися від цього терміна як від такого, що не має достатньо чіткого геологічного змісту. Аналогом Г. із сучасних уявлень слід вважати зони зчленування океанічної та материкових літосферних плит, окремі океани на зразок Атлантичного, Індійського, Північного Льодовитого або морські басейни на зразок Японського та іншого морів. Тектоніка літосферних плит добре пояснює етапність і циклічність розвитку Г., існування їх одночасно з гороутворенням в інших тектонічних системах, наприклад спостережувані наразі глибоководні жолоби біля острівних дуг у Тихому океані й альпійські гірсько-складчасті спорудження, що формуються в Середземноморському поясі.

Геотектоніка — розділ геології, або наука про будову земної кори, її структури, що формують їхні рухи, розвиток тектогенезу в просторі й у часі. Термін цей був уведений К. Ф. Науманном (1850). Залежно від напряму досліджень у складі Г. розрізняють структурну, загальну (теоретичну), історичну й регіональну Г., новітню!", (неотектоніку), прикладну й експериментальну Г. На стику Г. і геофізики сформувалася геодинаміка, а геології та астрономії — планетологія, що іноді розглядається як Г. Землі. У цьому науковому напрямі розроблено численні методи досліджень (структурні, формаційні, палеотектонічні); широко використовуються методи суміжних наук — геофізичні, історико-геологічні, геоморфологічні, геодезичні, метрологічні. З огляду на тісний зв'язок Г. практично з усіма основними напрямами в науках про Землю, а також важливу роль в історичній і регіональній геології, Г. іноді трактується як теорія геології. Джерела Г. можна віднайти в роботах XVII ст. (Сїено, Декарт, Лейбніц). У середині XX ст. почалося активне складання тектонічних карт, проведення регіонально-тектонічних узагальнень, а з останньої третини минулого століття — розвиток нової глобальної тектоніки.

Геохронологія (наука про земний час) — напрям історико-геологічних досліджень, учення, або навіть самостійна наука, про геологічний час. Вона вивчає періодизацію геологічної історії (поділ її на інтервали різного рангу, тривалості й співпідиорядкова-ності, установлення їх співвідношень), виявляє співвіднесення послідовності утворення геологічних тіл з їх істинним, або абсолютним, віком. Г. базується на даних стратиграфії, уявленнях про відносний і абсолютний вік. Відповідно розрізняють відносну й абсолютну (ізотопну) Г. Результатом спільного її вивчення є складання геохронологічної шкали історії земної кори.

Герцинський геотектонічний цикл (за назвою гір Гарц, або Богемского Лісу, в Європі) — сукупність процесів та інтервал часу, виявлені геосинклінальними прогинаннями в середньому палеозої та формуванням гірсько-складчастих споруджень у пізньому палеозої; вони отримали назву герциніди. Результатом цього циклу стала остаточна консолідація Урало-Монгольського пояса й часткова — північно-західної частини Середземноморського; областями типового йото прояву були Середня Європа, Великий Кавказ, Уральська й Тянь-Шанська області, Південна Монголія та ін. Герцинський орогенез збігся за часом з існуванням Пангеї; він характеризується активним гранітоїдним магматизмом. З питання про вікові межі Г. г. ц. і герцинського орогенезу існує чимало різних думок. Як синонім Г. циклу та складчастості іноді використовується термін "варисський", "варисцийський геотектонічний цикл".

Гомініди (від лат. "людиноподібні") — родина ряду Примати, еволюція якого завершилася формуванням сучасних людей. Історію розвитку Г. вивчено досить повно, хоча й у цьому літописі є прогалини. Вони з'явилися в Африці близько 24-20 млн років тому. До другої половини міоцену належить найбільш активний їх розвиток: 15 млн років тому з'явилися великі нелісові мавпи, 15-11 млн років відбулося розходження азіатських і африканських Г., 16-10 млн років від загального стовбура відокремилися орангу-тани, а 12+3 млн років тому— гібони. 10-7 млн років тому розділилися людина й африканські мавпи (загальний предок людини, шимпанзе й горили існував 9-6 млн років тому). 5±1,5 млн років тому почався поділ африканських вищих мавп і людини. Швидке збільшення об'єму головного мозку в африканських Г. почався 2,5 млн років тому. Історія Г. — це приклад надзвичайно швидкої еволюції від їх появи до того часу, як людина почала відігравати важливу роль у геологічній історії й сучасних процесах.

Ґондвана (за назвою царства ґондів в Індії) — гіпотетичний материк у Південній півкулі, до складу якого входили Африка, Південна Америка, Австралія, Антарктида, Індостан. Як єдиний материк оформився в пізньому докембрії в результаті панафриканського гранітоїдного магматизму та інших процесів консолідації. Достовірне існування Ґ. може встановлюватися в середньому палеозої, коли вона відокремлювалася океаном Палеотетіс від Лавразії. У пізньому палеозої входила до складу Панґеї, а в мезозої почалося

її руйнування. Спочатку розходження сучасних материків відбулося в районі Індійського океану, у пізній юрі — в Північній, а в пізній крейді — у Південній Атлантиці. Своєрідністю Ґ. було найбільше пізньопалеозойське зледеніння, назване ґондванським, що пояснюється її знаходженням у той час у районах Південного полюса; воно супроводжувалося формуванням на великих площах потужних континентальних відкладень, ґондванського комплексу. У межах Ґ. росла своєрідна флора (так звана глосоптерієва — за назвою найбільш типового її представника), що свідчить про помірний клімат, а також характерна для всього суперматерика фауна наземних хребетних. Своєрідність тваринного й рослинного світу на материках, що входили до складу Ґ., відзначається й зараз.

Характеристики

Список файлов реферата