24300 (654093), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Екоменеджмент-план для управління рекреаційним природокористуванням

Подальший розвиток рекреаційної діяльності неможливий без збільшення масштабів рекреаційного природокористування і певного втручання людини у природні комплекси. Механізм такого втручання є предметом екологічного менеджменту. Під останнім розуміється управління екосистемами і природними угіддями, яке має на меті узгодження задоволення різноманітних потреб людини, що базуються на використанні природних ресурсів, з необхідністю зберегти при цьому багатство форм життя і функціональну різноманітність екосистем.

Невисокий життєвий рівень значної частини населення при порівняно значній вартості путівок для відпочинку й оздоровлення, робить актуальним виявлення, оцінювання та облаштування місцевих рекреаційних ресурсів. Найбільш привабливими для короткочасного відпочинку у вихідні дні є розміщені неподалік населених пунктів природні і штучні водойми, лісові масиви, парки тощо.

В такій ситуації актуальним є впровадження принципів екологізації в рекреаційно-туристичну діяльність. В даний час туристичні підприємства перш за все звертають увагу на економічні показники свого функціонування. А на підтримку, збереження та поліпшення стану природного середовища, яке є основним ресурсом існування та розвитку туризму, увага майже не звертається. Тому вирішення проблем екологізації стандартних турів, впровадження методики екологізації, підвищення культури стосунків туристів з природою, екологічна освіта є особливо актуальними на сьогоднішній день. Незважаючи на це, методика екологізації туристичної діяльності та впровадження при цьому екологічного менеджменту поки не створена та не обґрунтована належним чином.

Менеджмент, заснований на екологічних принципах, має обмежити антропогенний вплив на природні комплекси. Проте такий менеджмент не заперечує втручання в екосистеми та їх перебудову в інтересах людини, але при цьому ці перетворення мають бути оптимальними з точки зору людських інтересів та не досягати таких масштабів, що виключали б інші варіанти менеджменту. Водночас робиться намагання модифікувати господарський вплив таким чином, щоб зберегти певні особливості екосистем, притаманні їм природні функції, біологічну та ландшафтну різноманітність, бо у разі пригнічення останніх не може й бути мови про раціональне використання їх ресурсів.

Саме екологічний менеджмент дає змогу поєднати такі суперечливі функції багатьох рекреаційних територій – рекреаційну і природоохоронну. Тому для управління рекреаційною діяльністю доцільно розробляти для кожного рекреаційного об'єкту екоменджмент-план (своєрідний варіант бізнес-плану).

План екологічного менеджменту ґрунтується на узагальненні всього фактичного матеріалу, накопиченого за результатами наукових досліджень і моніторингу. За структурою план екологічного менеджменту відповідає так званій «рамсарській» моделі і складається з чотирьох частин.

У першій міститься описова інформація: місце розташування, фізико-географічні дані, культурно-історичні умови, управлінська інфраструктура, картографічні матеріали, екологічні проблеми та завдання менеджменту.

У другій подається оцінка території: естетична, культурна і соціально-економічна цінність, біологічне та ландшафтне різноманіття, рідкісність, вразливість, освітній інтерес, рекреаційна діяльність, наукові дослідження тощо.

У третьому розділі визначаються цілі об'єкту: довгострокові цілі та фактори, що впливають на їх досягнення (внутрішні і зовнішні, природні й антропогенні), фактори, зумовлені законодавством; ресурси та джерела фінансування; визначаються оперативні цілі загального, екологічного, соціально-економічного, науково-дослідницького і моніторингового, а також еколого-освітнього характеру.

Четверта частина – це робочий план, в якому детально розписані заходи загального, екологічного й соціально-економічного менеджменту на найближчий час, визначені напрямки наукових досліджень та шляхи еколого-освітньої роботи. Також визначається державний орган, відповідальний за процес розробки менеджмент-планів,

Таким чином, екоменеджмент-план поєднує в собі детальну інформацію усіх сфер людської діяльності, що дозволяє раціонально використовувати рекреаційні та інші природні ресурси, враховуючи інтереси всіх природокористувачів.

Культурно-історичні рекреаційні ресурси

Культурне середовище в сучасному світі стає важливою частиною туристичного ринку. Оскільки насичення туристичним продуктом у вигляді «сонця, піску та моря» є доволі високим, а його використання стало досить буденним, то сучасний освічений мандрівник все більше відчуває потребу в альтернативних ресурсах, зокрема у вигляді туристичного продукту сегментованого й з позиції культурно-історичних ресурсів. Це призводить до суттєвої зміни моделі мотивації подорожі, коли намагання зрозуміти інші культури, отримати нові враження від ознайомлення із складовими культурно-історичних ресурсів у вигляді археологічних, архітектурних пам'яток, пам'яток народної творчості, фольклору стають переважаючими.

Загальновідомо, що культура і туризм взаємозалежні. Цей взаємозв'язок базується на обопільних вигодах. Так, задля підтримки історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, інших пам'яток культури, що мають пізнавальну цінність, необхідні кошти для їх консервації, догляду за ними, відповідної реклами. Ці кошти можуть бути отримані від доходів з туризму. З іншого боку, розвиток культури в її найрізноманітніших формах і проявах стимулює туристичний попит.

Особливістю культурно-історичних туристичних ресурсів є те, що складові цих ресурсів мають повсюдний характер розташування, адже кожна місцевість або населений пункт вирізняється своєю особливою історією, традиціями. Отже, їх потенціал можна вважати необмеженим. Однак особливістю культурного середовища є те, що культурно-історичні ресурси вимагають вмілого, творчого і наукового підходів до їх використання для цілей туризму шляхом створення особливого туристичного продукту.

Ще однією особливістю культурно-історичних ресурсів є те, що сформований на їх базі туристичний продукт необов'язково є дорогою інвестицією порівняно з іншими туристичними ресурсами, що використовуються з практичною метою. Наприклад, культурно-історичні пам'ятки у більшості випадків не приватизовані, тобто вважаються національною власністю. Таким чином туристичні підприємства й організації, що знаходяться в історичних містах та регіонах, мають чималу вигоду від експлуатації культурно-історичних об'єктів, отримуючи додаткову вартість без суттєвих вкладень у збереження та експлуатацію конкретних пам'яток історії та культури.

Отже, слід визнати, що у цілісному комплексі рекреаційних ресурсів особливе місце займають культурно-історичні ресурси, розташовані у містах, селах та на міжпоселенних територіях. Вони являють собою спадщину минулих епох суспільного розвитку. Ці ресурси слугують передумовою для організації культурно-пізнавальних видів рекреаційних занять, на цій основі вони оптимізують рекреаційну діяльність в цілому, виконують важливі виховні функції тощо.

Утворені культурно-історичними об'єктами специфічні простори значною мірою визначають локалізацію (прив'язку) рекреаційних потоків і направлення екскурсійних маршрутів.

Культурно-історичні об'єкти поділяються на матеріальні і духовні. Матеріальні охоплюють сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на різних історичних стадіях його розвитку, а духовні – сукупність досягнень суспільства в освіті, науці, мистецтві, літературі, в організації функціонування держави і громадського життя, праці і побуту. Не вся спадщина минулого відноситься до культурно-історичних рекреаційних ресурсів. До них зараховують лише ті культурно-історичні об'єкти, які досліджені та оцінені як такі, що мають суспільне значення та можуть бути використаними при існуючих технічних можливостях для задоволення рекреаційних потреб деякої сукупності людей протягом певного часу.

Характеристики

Список файлов реферата