24290 (654085), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У транспортній системі країни переважають автомобільний і морський. Загальна довжина авто/доріг — 92,4 тис. км. Вони з'єднують усі райони країни та великі міста. Острови Північний і Південний сполучаються за допомогою кількох поромних переправ, що перевозять поїзди та автомобілі.
У зовнішній торгівлі майже весь обсяг перевезень припадає на морський транспорт. Найбільші порти: Окленд, Тауранга, Веллінгтон, Нью-Плімут, Фангареї (усі вони розташовані на Північному острові)
ФЕДЕРАТИВНІ ШТАТИ МІКРОНЕЗІЇ - федерація 607 тихоокеанських островів
Територія та географічне положення. Мікронезія — федеративна держава, що складається із чотирьох штатів. Країна включає 607 островів центральної та східної частини Каролінського архіпелагу загальною площею лише 701,4 км2 і розташована приблизно за 1500 км на північ від Нової Гвінеї. Острови, що простягайся із заходу на схід на 2500 км, розкидані на величезному просторі в західній частині Тихого океану.
Чотири штати країни - Понпеї (раніше називався Понапе), Яп, Чуук (раніше — Трук) і Косрае (раніше — Кусає) — мають назви найбільших островів держави. Більшість інших островів й острівців розташовані усередині утвореного головними островами чотирикутника. Крім того, трохи південніше, біля самого екватора, розташований атол Капінгамарангі.
Природа. Рельєф дна океану в західній частині Мікронезії сильно розчленований. Трохи північніше, уздовж східної окраїни Маріанських островів, розташована найглибша западина планети — Маріанський жолоб завглибшки більше ніж 11 км. Клімат островів екваторіальний і субекваторіальний. Середня температура протягом року коливається в межах +25...+30 °С, екваторіальна спека тут пом'якшується океаном і пасатами. Кліматичні умови можна було б назвати ідеальними, якби не величезна кількість опадів і висока вологість повітря. Так, на острові Понпеї випадає до 300 дощових днів на рік. Загалом в країні випадає від 2250 до 4500 мм атмосферної вологи на рік, а в деяких гірських районах східної частини норма опадів сягає 6000 мм. Острови розташовані в зоні зародження тайфунів, у середньому вони проносяться тут 25 разів на рік, в основному із серпня по грудень.
Велика кількість опадів — гарантія забезпечення жителів Мікронезії прісною водою. На великих островах є маленькі річки, що починаються в гірських районах і стрімко несуть свої води до океану. А от корисних копалин тут майже немає, за винятком фосфоритів, на які багатий атол Фаїс, розташований у штаті Яп.
Рослинний світ коралових островів є бідним. Це можна пояснити їхньою молодістю, оскільки вік рослинності не перевищує кількох сотень тисяч років. Вулканічні острови вкриті вічнозеленими екваторіальними лісами, що складаються з панданусів, пальм, хлібного дерева, бананів, бамбука, деревоподібних папоротей, а внутрішні лагуни вкриті мангровими заростями.
Історичний розвиток. Предки мікронезійців, імовірно, припливли сюди з інших островів, у тому числі із Зондських і Філіппінських, а також через Вануату. Згодом вони досягай високого рівня розвитку, про що свідчать руїни давнього кам'яного міста Нанмадол, розташовані біля південно-східного узбережжя острова Понпеї. Він був зведений на великих блоках, споруджених із коралових щебеиів і облицьованих базальтовими плитами. Частина міста, наприклад зовнішні стіни, що сягали висоти 8 м, збереглися до нашого часу. Вони нагадують про досягнення й велич цивілізації острів'ян. Однак ім'я того, хто зводив ці потужні стіни та будував бруковані дороги серед безкраїх просторів океану, точно не відоме. Місцеві перекази розповідають про те, що місто було центром середньовічної держави Сауделерів.
У XVI—XVII ст. острови були відкриті європейцями, першими тут побували португальці й іспанці. Вони шукали золото й прянощі, але оскільки їх тут не виявилося, то особливого інтересу до островів вони не виявили. Проте з 1686 р. Каролінські острови стали володінням Іспанії.
Через півтора століття на архіпелаг стали проникати англійські й німецькі торговці. У 1885 р. німці захопили острів Яп і західну частину Каролінського архіпелагу, але через рік вони повернули їх іспанцям, обговоривши право на створення тут своїх факторій. Після поразки в іспано-американській війні 1898 р. Іспанія потрапила у важке становище й змушена була продати Каролінські й Маріанські острови Німеччині за 840 тис. фунтів стерлінгів. Німецька колоніальна влада мобілізувала дорослих острів'ян на будівництво доріг і роботи на плантаціях кокосової пальми (із її горіхів одержували копру), що викликало невдоволення місцевих жителів і спровокувало виступи проти колонізаторів.
Восени 1914 р., після початку Першої світової війни, Мікронезія була окупована японськими військами. Пізніше Японія одержала мандат Ліги Націй на управління цією територією. Каролінські острови використовувалися Країною вранішнього сонця для створення військових баз, промислу риби та морепродуктів, вирощування цукрової тростини й виробництва з неї спирту. На острови переїхали тисячі японців, яким надали кращі землі. Вони активно освоювали країну, будували культові споруди, проводили асиміляцію місцевого населення. Японська політика була спрямована на те, щоб мікронезійці втратили свої традиції, культуру й національну самосвідомість.
Поразка японців у Другій світовій війні призвела до того, що в 1947 р. Каролінські острови (разом із Маршалловими та Маріансь-кими) стали підопічною територією ООН, керованою США. У 1978 р. у країні пройшов референдум, на якому населення островів висловилося за створення Федеративних Штатів Мікронезії (ФІІШ). У 1979 р. була прийнята Конституція ФШМ, а восени в країні пройшли перші вибори. Протягом 1979-1986 рр. представники Сполучених Штатів передавали управління країною новому голові держави та уряду. У 1990 р. ФШМ офіційно стали незалежною державою.
Населення. Країну населяють мікронезійці, тільки на окраїні держави — атолі Капінгамарангі — переважають полінезійці. Мікронезійці сформувалися в результаті змішання представників австралоїдної та монголоїдної рас. Для них характерні середній зріст, відносно темний, коричнюватий, колір шкіри, волосся може бути хвилястим, прямим або кучерявим.
Густота населення досить висока — 155 осіб/км2. Віковий склад населення вказує на молодість значної частини жителів країни: 37—60—3. Середня тривалість життя острів'ян зростає і зараз складає близько 70 років.
У країні висока народжуваність, що сягає 25 осіб на 1000 жителів, і дуже низька смертність - 5 осіб на 1000 жителів. Проте населення країни трохи зменшується через від'ємне сальдо міграції, що складає 21 особу на 1000 жителів.
Непросте економічне становище країни, досить високий рівень безробіття й обмежені можливості у здобутті вищої освіти змушують місцевих жителів залишати острови. Вони змінюють свій екзотичний спокійний куточок Тихого океану на метушню та широкі можливості розвинених держав.
Населення ФШМ сповідує християнство, католиками себе вважають 50 % острів'ян, до протестантів себе відносять 47 % населення. Близько 1 % населення залишаються прибічниками місцевих традиційних вірувань.
У містах проживає 29 % мікронезійців. Столиця Федеративних Штатів Мікронезії - Палікір - розташована на острові Понпеї. Тривалий час тут проживало дуже мало жителів, але після того, як уряд США фінансував проектування й будівництво столиці, населення міста зросло та зараз складає 7 тис. осіб. Тут засідає уряд і Національний конгрес держави, розташовані сучасний аеропорт і морський порт.
Основну частину міста складають невеликі двоповерхові будинки, архітектура яких нагадує про місцеві традиції. Цікаво, що вони побудовані з урахуванням напрямку пасатів і падіння сонячних променів.
Культура. У культурі мікронезійців переплелися традиції та сучасність. Мабуть, найбільш традиційний спосіб життя зберігся на острові Яп. Тут дотепер мають обмежений обіг найбільш оригінальні у світі гроші — монети у вигляді великих кам'яних дисків з отвором у центрі. Колись їх везли з далеких островів, і навіть європейці приймали їх для оплати товарів.
Жителі штату славляться своїми танцями. Жінки носять пишні спідниці, виготовлені з рослинних волокон. Будинки також відрізняються оригінальністю: вони побудовані на кам'яних фундаментах із бамбука й дерева та вкриті пальмовим листям.
На островах поширене мистецтво виготовлення човнів, дерев'яних масок і тапи — нетканої матерії з рослини ібіскус. Із тапи місцеві майстри виготовляли одяг і взуття, що раніше могли носити тільки вожді й знать. Традиційно ці прошарки суспільства відрізнялися від інших жителів особливим татуюванням, одягом і прикрасами. І зараз їхня влада є досить великою. Наприклад, вожді можуть заперечувати рішення посадових осіб.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
