24152 (653999), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У суспільствах, що вступили в постіндустріально-інформаційну стадію розвитку, роль "образного спілкування" з оточуючим світом буде безупинно зростати, що об’єктивно підвищить статус географічних знань.

Роль образів в географії і роль географії у формуванні образної картини світу можне звести до трьох основних аспектів.

1. Пізнавальний: образи як інструмент одержання наукового знання, виявлення розбіжностей між складними географічними об’єктами.

2. Освітній: використання образного представлення знань на всіх рівнях географічної освіти.

3. Інформаційно-прикладний: використання географічних знань для формування образних уявлень про території (країни) у широких верств населення, у тому числі з певними політичними, ідеологічними, економічними та соціальними цілями.

Образне пізнання в географії має таку ж історію, як і сама наука. Першими географічними текстами були описи, які в античну епоху не могли обходитися без образів. Так, Страбон у полеміці з Ератосфеном та іншими авторами обґрунтовував науково-пізнавальне значення поем Гомера й водночас вважав доречним те, що Гомер вводив міфологічні елементи для наочності, "принесення задоволення і викликання подиву" у читача.

З географів нового часу до цілісного географічного опису прагнув О. Гумбольдт, який вважав, що "описи природи не мають бути позбавлені подиху життя". Він же одним із перших вітав творчі контакти науки і мистецтва та звернувся до художників із закликом здійснювати подорожі й доносити до широких кіл населення образи різних куточків Землі. М.В. Гоголь у "Думках про географію" (1829 р) закликав географів-педагогів звернутися до найбагатшого матеріалу описів подорожей: "…потрібно намагатися познайомити якомога ширше зі світом, з усім незліченим розмаїттям його, але щоб це ніяк не обтяжило пам’яті, а уявлялося б світло написаною картиною. Багатий для цього запас міститься в численних описах мандрівників, звідки, здається, донині в цьому відношенні мало вміли здобувати користі".

У 80-х роках ХХ століття до цих ідей повернулися американські географи Дж. Демко і П. Мюллер: "…географам життєво необхідно підтримувати мистецтво опису (увага до якого в останні десятиріччя знизилася) на високому рівні"; "описи місць … мають таке саме значення, як таблиця множення для математики чи періодична система елементів для хімії".

Все реальне різноманіття виробничої та невиробничої діяльності населення окремих місцевостей, поселень і навіть окремих підприємств чи закладів значною мірою формується як наслідок суспільно-географічного процесу, який називається географічним поділом праці. Географічний поділ праці є об’єктивним результатом розвитку суспільства, пов’язаним із зростанням товарного виробництва й обміну.

Методологічна розробка цього поняття належить М.М. Баранському. Підкреслюючи фундаментальну роль географічного поділу праці, він показав його системний, інтеграційний зміст: "Географічний поділ праці є дуже важливим поняттям, точніше кажучи, цілою системою понять, що пов’язує і галузі, і економічні райони, тобто весь "інвентар" економічної географії".

Зовсім не випадково М.М. Баранський назвав географічний поділ праці основним поняттям СЕГ, а Е.Б. Алаєв - наріжним принципом та стимулом розвитку всіх господарських територіальних процесів, таким джерелом зростання продуктивності суспільної праці, що створює умови, за яких продукт і його виробник удосконалюються.

Висновки

В сучасних дискусіях про країнознавчий синтез вододіл між точками зору проходить між розумінням синтезу, як дослідницької операції, та розумінням синтезу як процесу, що має характер мистецтва.

Таким чином, в сучасному країнознавстві простежуються дві тенденції - з одного боку суворо науковий підхід з жорсткою програмністю операцій, а з іншого - спроба створення образу країни в контексті гуманітарних підходів. Другий підхід завойовує все більше прибічників навіть серед професійних географів. Це можна розцінювати як реакцію на "засилля" редукціонізму в теоретичній географії.

Повертання до традиційної описової географії має відбутися, звичайно ж, на нових філософських засадах. Але, очевидно, не слід різко протиставляти наукове пояснення та суб’єктивно-художній опис. Слід серйозно зайнятися пошуком також і позанаукових форм створення образів країн і регіонів. "Образний" підхід по своїй меті і результатам близький до суто наукового країнознавства та об’єктивно його доповнює. Образ слід розглядати як синтетичну форму знань.

Географи відповідальні за створення картини Землі, у якій різноманіття передається через образи. Всебічна популяризація географічних образів, особливо з огляду на можливості сучасних комунікативних засобів (наприклад, мережі Інтернет), - основне завдання нової прикладної дисципліни - географії образів, або імажинальної географії.

1 В історії географії відомо використання декількох протилежних філософсько-методологічних концепцій, що суттєво вплинули на «зліти і падіння» регіональної географії. Найбільш відомі з них – редукціонізм та холізм. Методологія редукціонізму при вивченні складних систем передбачає спрощення і дезагрегацію об’єктів дослідження з метою доведення їх до більш простих. Холізм же передбачає розгляд певних ділянок території тільки як функціонально цілісних явищ. Реальна єдність світу слугує основою для інтеграції різних гілок географічної науки саме у межах регіональної географії. Своєрідною змістовною формулою холізму є відомий вислів «Ціле більше, ніж сума окремих його частин ».

Характеристики

Список файлов реферата