24145 (653992), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Минуле й сьогодення Алжиру багато в чому визначається пустелею. Так, під сипучими піщаними хвилями Сахари сховані величезні багатства: нафта, природний газ, фосфати, залізна руда, мідь, свинець, цинк, фосфорити.

Історичний розвиток. Пустеля мала велике значення і в історії каїни. Сюди йшли місцеві жителі – бербери, укриваючись від загарбників.

Згідно з ранніми згадками про Алжир, його першими жителями були народи, що розмовляли на берберських наріччях. Їхніми основними заняттями були полювання, скотарство й примітивне землеробство. У III ст.. н. е. тут виникли міжплемінні союзи масилів і масесилів. У 202 р. до н. е. проводир масилів Масиніссі об’єднав їх у єдину державу Нумідію. Однак нумідійському царю Югурту не вдалося відбити натиск римських військ, що призвело до перетворення країни на римську провінцію. Із того часу почалося будівництв міст, були споруджені дороги, мости та акведуки. Корінні жителі неодноразово підіймалися проти іноземців. Значна їх частина пішла в Сахару, де повернулася до кочового способу життя.

У VI ст.. частина Алжиру була завойована візантійцями. Однак у внутрішніх областях, які майже не зазнали чужоземного впливу, продовжували домінувати берберські племена. У VII територію сучасного Алжиру завоювали араби. Вони навертали місцеве населення до ісламу, нав’язували свою мову, культуру, систему цивілізації. Корінні жителі країни брали участь в арабських завоюваннях у Західному Середземномор’ї та зробили свій внесок в економічний і культурний розвиток арабо-мусульманських держав, що утворилися тут. Наприкінці XV ст.. християнська Іспанія, розгромивши Гранаду, останню на своїй території мусульманську державу, спрямувала свої війська в Африку й захопила алжирські порти Мерс-ель-Кебір, Оран, Алжир, аннаба й Беджайя. Місцеві арабські правителі звернулися по допомогу до падишахів Османської імперії. Турки вигнали іспанців із Північної Африки, але потім усунули арабів від влади та стали правити самостійно. Після 1671 р. Алжир став користуватися значною автономією, його очолював правитель, що довічно обирався вищими чиновниками та офіцерами країни.

У 1848 р. Алжир був оголошений французькою територією, і тільки в 1962 р. країна здобула незалежність.

Населення. Населення Алжиру – алжирці, що складають 99%, араби і близькі їм за культурою бербери. Переважна більшість алжирців – мусульмани (сунніти).

Середньорічний приріст населення досить високий – 17 осіб на 1000 жителів. Віковий склад – 33-61-6, тривалість життя – 70,3 року. Середня густота населення країни є невисокою – 13,7 особи/ км2, причому більше ніж 90% алжирців проживає в північній частині країни. Особливо густо заселені прибережна смуга й між гірські долини Тель-Атласа.

У західній і центральній частинах Північного Алжиру переважає осіле населення, і а іншій території розселені напівкочівники та кочівники-скотарі. Останнім часом усе більше алжирців переходить о осілого життя і починає займатися землеробством, багато хто переїжджає до мста або в райони, де ведеться видобуток корисних копалин.

Міське населення складає 58%. Найбільше місто країни – її столиця Алжир, що розкинулося на схилі гір західного берега Алжирської бухти. У місті, заснованому тисячу років тому, зараз проживають 3,25 млн осіб (кожен десятий алжирець). Алжир – економічний і культурний центр країни. Тут працюють підприємства харчової, текстильної, хімічної, нафтопереробної промисловості, розвивається машинобудування, розташований великий порт і міжнародний аеропорт.

У місті збереглися споруди часів панування Османської імперії, зокрема мечеть Джаміаль-Джадід і мечеть-усипальниця Сідд Абдархман, побудовані в XVII ст.. Підпливаючи до Алжиру, можна побачити бані католицького собору Нотр-Дам Д'Африк – це свідчення французької колонізації країни.

Культура. У культурі алжирців своєрідно поєднуються традиції та сучасність. У країні здавна існували міста, так, у північній частині розташовувалося місто Кала-бені-Хаммад, засноване в 1007 р. Про його колишню велич свідчать залишки сигнальної вежі, мечеті з мінаретом і великим палацовим комплексом, спорудженим у XI ст..

Звичайне алжирське село являє собою скупчення маленьких будинків. Будинок селянина, як правило, глинобитний, а в горах – кам’яний, із плоским дахом. В одному будинку може жити кілька поколінь, причому кожен посідає певне місце. Традиційна алжирська родина багатодітна, однак дізнатися про кількість дітей дуже непросто. Так, якщо чоловік говорить, що в нього двоє дітей, це означає, що він має двох синів, про дівчат згадувати не заведено.

Основна їжа осілих сільських жителів – фелахів – ячмінний і пшеничний хліб, овочі, фініки, круп’яні страви. Їжа кочівників – ячмінні перепічки, кисле молоко, фініки. І кочівники, і фелахи рідко вживають м'ясо.

Алжир має достатньо розвинену систему освіти, подібну до французької. У школах вивчають основні науки, арабську та французьку мови. Алжирський університет має висококваліфікований викладацький склад.

Господарство. Основою економіки крани є промисловість, насамперед харчова, легка, добувна. За запасами мінеральної сировини Алжир посідає одне з перших місць а континенті, а за видобутком природного газу – 89 млрд м3 / рік – перше. Основний район видобутку блакитного палива – Хассі-мель. Головні нафтові родовища розташовані в Еджері, Хассі-Месауді, Хассі-Рмелі, у долині Іллізі.

Протягом останніх десятиліть у країні випереджальними темпами розвивалася обробна промисловість. Були побудовані металургійні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, паперу, цементу, електрообладнання, нафтохімічний комплекс.

Важливою галуззю економіки є сільське господарство, однак його частка у валовому внутрішньому продукті зменшується. У галузі переважає рослинництво. Вирощують пшеницю, ячмінь, фінікову пальму, траву альфа (вона використовується для виробництва кращих сортів паперу). Для значної частини населення степових плоскогір’їв основним джерелом існування є розведення овець і кіз. На узбережжі місцеве населення займається рибальством.

Основний вид транспорту – автомобільний. Із країнами Тропічної Африки Алжир з’єднує транссахарська автомагістраль. Але головну роль у зовнішньоекономічних зв’язках відіграє морський транспорт.

Список використаної літератури

Довгань Г.Д. Країнознавство: довідник/ Г.Д. Довгань, А.Й. Сиротенко, О.Г. Стадник.-Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007.-480 .: іл.

Характеристики

Список файлов реферата