24060 (653943), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Оскільки річка ближче до озера стає ширшою, а товща твердих шарів ґрунту, що складають виступ, зменшується, то й висота водоспаду зменшуватиметься; на відстані восьми — десяти кілометрів від озера висота потоку сягне ЗО метрів, а може, й менше.
ВОДОСПАДИ ІГУАСУ ТА ГУАЇРА
У тому місці, де сходяться кордони Бразилії та Аргентини, серед вологої тропічної рослинності тече дивна й загадкова річка Парана.
На одній із її приток, річці Ігуасу (що в перекладі означає «велика вода»), на відстані 20 кілометрів від Парагвайського кордону, виникли сотні дуже гарних водоспадів. Згідно з легендою, їх створив якийсь із місцевих богів, аби втопити свого суперника. Водоспад неймовірної, магічної краси і потужності, страшнішого від нього немає, мабуть, у цілому світі. Місцеві жителі називають його Горлянкою Диявола. З висоти 80 метрів падає водоспад у безодню, завширшки він понад чотири кілометри. Цю визначну пам'ятку природи, до якої можна легко дістатися із Буенос-Айреса на автобусі, ніяк не можуть поділити між собою прикордонні країни.
Водоспад Ігуасу справедливо називають одним із семи чудес світу і причисляють до найпотужніших водоспадів Землі. Кожну добу через гребінь скелястого виступу падає мільярдтонн води! Гуркіт цього унікального водоспаду подібний до гуркоту космічної ракети на старті.
Якщо поглянути на водоспад із літака, то можна побачити 275 двоступінчастих каскадів, їх загальний вигляд нагадує дві гігантські зазубрені, стиснуті з боків підкови, накладені виступами одна на одну. Головних каскадів 28, по одному з них проходить кордон Бразилії та Аргентини.
Усі водоспади на річці Ігуасу відкрито 1541 року іспанським конкістадором доном Лльваро Нуньєсом Касесо де Вака, який із чгіброєним загоном висадився на узбережжясучасної Бразилії й вирушив на пошуки золота інків. Коли загін перетнув Бразильське нагір'я, люди почули далеке й незрозуміле гуркотіння. Підійшовши ближче, іспанський завойовник побачив водоспад. Тепер ім'я першовідкривача водоспаду вирізьблене на кам'яній плиті біля каскаду Араягарай. Дон Альваро був настільки вражений грандіозним видовищем, що дав водоспаду назву Сальто-де-Санта-Марія — в перекладі з іспанської «Стрибок Святої Марії»,— але вона так і не прижилася. В Іспанії водоспадами ніхто не зацікавився, і про них забули на кілька століть. Лише під час складання мали цього району в кінці XIX століття їх відкрили знову.
Струмені, які падають, такі різноманітні, що кожному з каскадів присвоєне власне ім'я, часто пов'язане з їхнім зовнішнім виглядом. Наприклад, Сальто-Ескондідо (Прихований Стрибок) — з аргентинського боку, Сальто-Флоріано (Стрибок Квітів) — з бразильського.
Охопити всі каскади Ігуасу одним поглядом неможливо — вони затулені дивовижно гарними скелями червоного кольору і густим тропічним лісом. Але для туристів прокладено декілька кілометрів містків, які з'єднують острови, що виступають просто з киплячої водяної піни біля самого гребеня прірви. Підійти близько до краю не можна через ударну повітряну хвилю. Вона така потужна, що навіть підкидає спортивні літаки, які підлітають надто близько.У сонячному промінні мальовничими дугами постають із тендітних, вишуканих водяних струмів багатокольорові райдуги.
І Аргентина, і Бразилія створили біля Ігуасу національні парки, збудували готелі, ресторани й навіть невеликий аеродром. У аргентинській провінції Місьйонес виросло невелике селище для жителів, які обслуговують туристів, котрих, крім водоспаду, приваблює сюди і незвичайна природа. В національних парках навколо Ігуасу ростуть пальми, залізне дерево — кебрачо, водяться мавпи, тапіри, найдрібніші на землі пташки — колібрі. Тут же зустрічаються дуже рідкісні метелики най-неймовірнішого забарвлення й вражаючих розмірів — завбільшки з блюдце.
Неподалік від водоспаду Ігуасу, на кордоні Бразилії та Парагваю, є ще один потужний і дуже широкий водоспад. Він не такий відомий, хоча ширший від Ігуасу на 800 метрів.
Водоспад цей має назву Гуаїра, або Сеті-Ка-дас (Сім Каскадів), і розміщений на річці Парана. Серед європейців найперший про нього розповів іспанець де Асара, назвавши Гуаїру водоспадом річки, що вирішила «струснути Землю до самого центра і зламати земну вісь». Можливо, з часом і цей водоспад почнуть відвідувати туристи, а може, потужність води, яка падає на ширині п'яти кілометрів, обертатиме лопаті турбін гідроелектростанцій...
ВОДОСПАД ВІКТОРІЯ
У 1855 році Давид Лівінгстон, англійський лікар і мандрівник, відкрив відомий у Південній Африці надзвичайно гарний водоспад і дав йому ім'я Вікторія — на честь англійської королеви.
Місцева назва цього чудового водоспаду — Мосіоа-Тунья (Гуркотливий Дим), або Сеонго (Чонгуе), що означає Райдуга чи Місце Райдуги. На думку деяких мандрівників, водяний пил Вікторії справляє особливе враження вечорами, «коли згасаюче сонце кидає золотаво-жовтий потік проміння на водяні стовпи, забарвлюючи їх у сіро-жовтий колір, і тоді здається, що над водою стоять якісь фантастичні та гігантські смолоскипи».
Удар багатотонного потоку об породу такий сильний, що вода перетворюється на пару і здається, ніби над водоспадом здіймається стовп диму заввишки в декілька сотень метрів, який видно на відстані десятків кілометрів. На такій самій відстані чути і гуркотіння води, що падає вниз. Через це, мабуть, водоспад і називають Гуркотливий Дим.
За часів, коли Лівінгстон подорожував по Африці, дістатися до водоспаду було вельми складно. Місцеві жителі дуже його боялися і не підходили до нього надто близько.
Експедиції Лівінгстона знадобилося для супроводжування 300 воїнів одного з племен, а до самого водоспаду з ним підійшли тільки двоє — Такеленг і Туба Макоро. Утрьох вони на невеликому човні підпливли до острова Казеруку (тепер він називається островом Лівінгстона), розміщеного майже біля самого гребеня водоспаду. Це було дуже ризиковане, але саме з цього місця великий мандрівник зміг зазирнути до клекотливої безодні й побачити увесь водоспад від краю до краю.У своєму щоденнику Лівінгстон писав: «Уся маса води, яка переливається через край водоспаду, трьома метрами нижче перетворюється на подобу дивовижної і страшної завіси снігу, гнаного завірюхою. Водяні частинки відділяються від неї у вигляді комет із хвостами, які струменіють, доки вся ця снігова лавина перетвориться на міріади маленьких комет, що мчать у одному напрямку, і кожна з них залишає за своїм ядром хвіст білої піни. Кожна краплина води Замбезі ніби має власну індивідуальність. Вона стікає з весел і ковзає, мов бісер, по гладенькій поверхні, як крапельки ртуті на столі... Кожна крапля з продовженням у вигляді чистої білої пари...» Він також захоплено описав і рідкісні кільцеві та концентричні, одна в іншій, райдуги над водоспадом. «Видовище настільки чудове, що ним, без сумніву, захоплювалися янголи, що пролітали вгорі».
Так само, як у водоспадів Ніагара та Ігуасу, у Вікторії спостерігається рідкісне явище природи — місячні райдуги. Вони особливо прекрасні двічі на рік, коли місяць уповні й річка Замбезі буває найповноводніша.
Своєю побудовою водоспад Вікторія дуже схожий на Ніагару або Ігуасу. Це складна система водоспадів', що мають назви: Девілз-Катаракт (Водоспад Диявола), Острів Катаракт, Мейн-Фолс (Головний каскад), Острів Лівінгстон, Хорешу (Підкова), Рейнбоу-Фолс (Райдужний), Острів Армчеар (Крісло), Істерн-Катаракт (Східний водоспад).Ближче до Східного водоспаду розміщений так званий Бойлінг-Пот (Киплячий Котел). Звідси річка проходить складний зигзагоподібний каньйон і, вирвавшись на рівнину, заспокоюється. Течія стає розмірена.
З боку Зімбабве до водоспаду примикає містечко Вікторія-Фокс і заповідник з такою самою назвою, заснований 1939 року. Тепер тут національний парк. З боку Замбії також розміщений національний парк Мосіоа-Тунья.
Багато десятиліть тому біля водоспаду з боку теперішньої Зімбабве було збудоване місто, що дістало назву Лівінгстон. Самому лікарю Давидові Лівінгстону в цьому місті споруджено пам'ятник. Розповідають, що англійська королева Елізабет, здійснюючи поїздку по Південній Африці, зняла туфлі й босоніж підійшла до пам'ятника, підкресливши свою повагу до великого дослідника.
ІНШІ ВОДОСПАДИ СВІТУ
На всіх континентах землі є річки — великі й малі, рівнинні й гірські. В світі немає такої країни, де б не було річок. І не знайти такої країни, де немає водоспадів. Певна річ, розповісти про кожен з них неможливо, але давайте познайомимося з найцікавішими.
У національному парку на річці Йохо розміщений найвищий водоспад Канади — Таккакко. У перекладі з мови місцевих індіанців це означає «чудовий». Його висота 366 метрів. Іще відоміший не дуже високий — усього 74 метри — але дуже потужний канадський водоспад Гранд-Фолс на річці Черчілл, яка тече на півострові Лабрадор. Існує легенда про двох дівчат індіанок, які, спіткнувшись, упали в бурхливі води, але не розбились, а опинилися на невеликому майданчику біля підніжжя водоспаду, між стіною виступу й суцільним потоком. Вони не могли вийти звідти і провели там довгі роки. Постарівши, жінки стали відьмами. Час від часу вони визирають із туману, що оповиває водоспад, і хапають кожного, хто зважиться підійти до шаленіючих струменів. Неподалік від Великого Невільницького озера на притоках річки Маккензі розміщені водоспади Потопельників та Кривавий. Там же гуркотить і водоспад Хвіст Води з могутнім широким потоком заввишки 150 метрів. Його навіть вважають гарнішим, ніж Ніагара. Багато в Канаді й інших знаменитих водоспадів. Про водоспади Сполучених Штатів Америки можна написати цілу книжку. Проте в кожнім разі слід згадати про водоспади першого в історії СІЛА і на земній кулі національного парку Єллоустоунський — в штаті Вайомінґ. Один із них — водоспад на річці Єллоустоун (Жовтий Камінь) — називається Ґрейт (Великий), і заввишки він понад 100 метрів, інший — дещо менший — Башта, названий так за формою довколишніх скель.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
