24053 (653939), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

За даними табл. 1 здійснено групування адміністративних районів та міст за рівнем інвестиційної привабливості (рис. 1). Для більшої наочності приведемо картосхему, яка відображає результат групування (рис. 2). Зауважимо, що віднесення району до групи з низьким рівнем інвестиційної привабливості ще не свідчить про неможливість реалізації у ньому інвестиційного проекту. На таких територіях при обґрунтуванні інвестиційних рішень необхідно ретельніше підходити до вивчення ризиків різного роду та вживати дієві заходи по їх уникненню.

Після вибору інвестором привабливого регіону основою встановлення напрямів капітальних вкладень є визначення тих галузей економіки, які мають найкращі перспективи розвитку і можуть забезпечити найвищий прибуток. Тобто, повинен обов’язково братися до уваги галузевий аспект інвестиційної привабливості.

На прийняття рішень у сфері інвестування значною мірою можуть впливати геостратегічні пріоритети, визначені державною галузевою та регіональною політикою. В сучасних умовах України важливим є формування внутрішнього ринку високих технологій, розвиток телекомунікацій та інформаційної інфраструктури, поглиблення реформ в аграрному секторі економіки, використання геостратегічного потенціалу для здійснення транспортної політики, модернізація туристичної та рекреаційної сфери. [2]

Результати дослідження дозволяють зробити низку висновків:

1. Активізація у сфері інвестування у Рівненській області спостерігається із 2000 року і відображається у кількісному зростанні обсягів інвестицій та якісних змінах їх структури.

Територія області характеризується значними внутрішньо-регіональними відмінностями рівня інвестиційної привабливості, які сформувалися унаслідок різниці загальноекономічного стану, демографічної ситуації, величини криміногенних та екологічних ризиків, розвитку інвестиційної інфраструктури та ринкових відносин у містах та районах регіону.

3. Під час обґрунтування інвестиційних проектів слід враховувати, що найвищими показниками інвестиційної привабливості характеризуються м. Дубно та Рівненський район, найнижчими – Острозький та Корецький райони. Така оцінка інвестиційної привабливості території може бути орієнтиром для окремих інвесторів, дає можливість розробляти інвестиційну стратегію великих компаній на тривалу перспективу, оскільки територіальні чинники є більш стійкими, ніж галузеві.

4. При використанні інтегрального показника інвестиційної привабливості регіонів слід пам’ятати, що він дає лише узагальнену характеристику ефективності інвестицій у регіоні без достатнього урахування їхньої галузевої структури. У зв’язку з цим по кожній групі регіонів рекомендації можуть бути диференційовані за галузевими напрямами інвестування.

Інвестиції – матеріально-фінансова основа оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності на світовому ринку. Існує два граничних підходи стосовно держаного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для держаного сектора економіки. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій. Ключовими питаннями у цій сфері діяльності повинні бути:

- визначення частки бюджетного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Ще 10-15 років тому бюджетні асигнування становили близько 90% від джерел інвестування;

- обробка перспективної структури інвестицій за формами власності. Нові методи державної інвестиційної політики – це участь у спільному фінансуванні проектів, надання кредитів за зниженими заліковими ставками, фінансування проектів за рахунок випуску цінних паперів, формування портфелів фінансових інвестицій. Дедалі менше місця у цих методах повинно займати пряме дотування й субсидіювання з боку держави. Головним критерієм державних вкладень в економіку є їх ефективність, оперативна віддача. Проте завжди існуватимуть галузі і виробництва, невигідні для комерційної інфраструктури. Однак у міру розвитку цієї сфери їх інвестиційна привабливість зростатиме, наприклад за рахунок будівництва платних автомагістралей.

- покращення діяльності органів, які відповідають за ефективність використання держбюджетних коштів на інвестиційні цілі. (А. Пересада, с. 145-147).

Сьогодні в Україні державне кредитування будівництва та об’єктів виробничого призначення здійснюється за рахунок коштів Інвестиційного фонду, сформованого за рахунок державного бюджету. Фінансування будов і об’єктів виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) за рахунок державних централізованих капіталовкладень здійснюється в обсягах, визначених відповідними Переліками важливих будов виробничого призначення і природоохоронних об’єктів у складі Державної програми. Включення будов до Держаної програми є державною гарантією безперервного їх фінансування протягом року. У невиробничих галузях державні централізовані капітальні вкладення розподіляються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади – замовниками, виходячи із встановлених їх обсягів для забезпечення виконання завдань щодо введення об’єктів соціально-культурної сфери відповідно до Державної програми. Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади щоквартально подають до Міністерства фінансів інформацію про використання державних централізованих капітальних вкладень. (А. Пересада, інвестиційне кредитування).

Можливим обсягам інвестицій повинні відповідати виробничі потужності будівельних організацій та підприємств з виробництва будівельних матеріалів та конструкцій. Для узгодження цих показників у програмах застосовують балансові розрахунки виробничих потужностей БМУ, а також баланси будівельних матеріалів. (С.А. Мельник, с. 60)

Проведення будівельно-монтажних робіт характеризується такими особливостями:

- основним джерелом інвестування залишаються власні кошти підприємств та організацій (70% від загального обсягу вкладень);

- із загальної суми інвестицій у капітальне будівництво на будівельно-монтажні роботи спрямовано 49% освоєних вкладень, на придбання машин та устаткування – 44,01%;

- існує проблема погашення боргу замовників перед підрядними організаціями за виконані роботи, який становить близько 25% загального обсягу БМР;

- через відсутність коштів у місцевих бюджетах будівництво соціальної інфраструктури на об’єктів комунального призначення виконується неповністю (на рівні 75-80% від потреби);

- більшу частину загальної площі жилих будинків введено забудовниками приватної форми власності (54,1%), 24, 8% - колективної, 20,8% - державної. У зв’язку із скороченням житлового будівництва, зменшилося на 12,7% виробництво панелей та інших конструкцій для великопанельного домобудування;

- ступінь зносу основних фондів підрядних організацій України становить понад 50%;

- через обмеженість фронту будівельних робіт наявний виробничий потенціал будівельного комплексу використовується неповною мірою. Коефіцієнт використання будівельних машин – 0,42-0,44;

- ремонтна бази забезпечує будівництво лише на 65-70% від потреби, тому простої техніки в ремонті і технічному обслуговуванні становлять 11-15% і перевищують нормативні в 1,2 – 1,6 рази. (А. Пересада, с. 213-217)

Проблеми, пов’язані з функціонуванням регіональної інфраструктури, слід розв’язувати, виходячи із міжвідомчих інтересів. Успіх у їх розв’язанні залежить і від координуючої ролі місцевих органів управління.

РОЗВИТОК ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ

СХЕМА БАЛАНСУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ РЕГІОНУ на 200... рік

ЗАЛЕЖНІСТЬ РІВНЯ РОЗВИТКУ КРАЇН ВІД ІНФРАСТРУКТУРИ

(розраховано за електронним атласом «Новое тысячелетие»)*

*запозичено з Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика. – К.: Ніка –Центр, Ельга, 2002. – С. 76.

Література

1. Мельник С.А. Управління регіональною економікою: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 78-91.

2. Пересада А.А та ін. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 207-219.

3. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика. – К.: Ніка –Центр, Ельга, 2002. – С. 74-77.

4. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. –2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2002. – С. 28-29.

5. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. – К.: Вища школа, 2000. – С. 158-170.

6. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. – Львів, 2003. – С. 339 – 347.

7. Шевчук Л. Розміщення продуктивних сил: Навч. посіб. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – С. 16, 64-65.

1 Соціально-економічна географія України: Навч. посібник. / За ред. проф. О. І. Шаблія. – Львів: Світ, 2000. – С. 300-302.

2 Соціально-економічна географія України: Навч. посібник. / За ред. проф. О. І. Шаблія. – Львів: Світ, 2000. – С. 300-302.

Характеристики

Список файлов реферата