23958 (653881), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Співвідношення між рослинництвом і тваринництвом за вартістю виробленої продукції становить 60 : 40, тобто Італія має яскраво виражений південноєвропейський тип сільського господарства (середземноморський підтип), який відрізняється переважанням рослинництва та збереженням докапіталістичних укладів (наявністю сімейних ферм, які часто працюють тільки для забезпечення власного споживання).

Провідною галуззю рослинництва є овочівництво (15 млн. тон овочів на рік, з них 5 млн. тон помідорів). Овочів (ранніх та пізніх) Італія вирощує більше, ніж Великобританія, Франція та Німеччина разом узяті.

Зернове господарство неспроможне забезпечити потреби країни. Цінні і тверді сорти пшениці, потрібні для макаронних виробів, вирощуються переважно на Півдні, мають низьку врожайність. На Паданській рівнині м’яка пшениця і кукурудза дають по 50 ц/га. Італія є найбільшим виробником риса в Європі (близько 1 млн. тон), він навіть експортується.

Високий рівень розвитку має садівництво. В країні вирощується близько 6 млн. тон яблук, груш, персиків щорічно. На Півдні переважають цитрусові, валові збори яких перевищують 3 млн. тон (4-е місце у світі після США, Бразилії та Іспанії). Острів Сицилія взагалі вважається головним "лимонарієм" світу. Експортуються також волоські горіхи.

Основними технічними культурами є цукровий буряк (самозабезпечення) і тютюн (експортується). Провідним регіоном по їх вирощуванню є Паданська рівнина. У південній частині країни спеціалізація змінюється, тут переважають олійні культури. За виробництвом маслин (оливок) Італія поділяє 1-2 місця в світі з Іспанією. Оливкова олія є переважно продуктом внутрішнього споживання, цікаво, що виробляється вона безпосередньо на фермах.

Дуже важливою галуззю сільського господарства Італії є виноградництво. За масштабами його розвитку Італія поділяє 1-2 місця в світі із Францією.

Тваринництво розвинуто недостатньо. ⅔ поголів’я припадає на великі капіталістичні господарства північної частини країни (представлені молочний напрямок в скотарстві та свинарство). По мірі просівання на південь зростає значення м’ясного напрямку скотарства. Велика рогата худоба поступово витісняється дрібною (вівці, кози). Найвищим рівнем розвитку вівчарства відзначається Сардинія.

Італія – приморська країна, але масштаби розвитку рибальства порівняно невеликі. Моря, що оточують її територію, небагаті на біологічні ресурси (у тому числі й у зв’язку із погіршенням екологічної ситуації). Виловлюється близько 600 тис. тон риби на рік. Натомість починає розвиватися марікультура.

Серед інших галузей господарства країни потужний розвиток отримав міжнародний туризм. Італія приймає близько 36 млн. туристів на рік, поступаючись за цим показником в Європі лише Франції та Іспанії. Туризм забезпечує роботою 1 млн. італійців та приносить щорічно до 8 млрд. $ прибутків. За часткою туризму у ВНП Італія поступається лише деяким "малим привілейованим націям" (Швейцарія, Австрія) або карликовим державам (Ліхтенштейн, Мальта чи Сан-Марино). В Італії наявні туристські райони всіх типів:

• гірські в Альпах (найвідоміший зимовий курорт – Кортіна-д’Ампеццо);

• приморські на Лігурійській Рив’єрі (Сан-Ремо, Діано-Марина та ін.) й Адріатиці (Ріміні, Монфальконе та ін.);

• приозерні (навколо озер Лаго-Маджоре, Гарда, Комо та ін.);

• суто міські, в яких поруч з природними комплексами туристів приваблюють "старі камені Європи": Рим з його Колізеєм, Венеція із Замком Дожів та площею Святого Марка, Неаполь із розкопками Помпеї та Геркулануму, врешті-решт Ватикан з його всесвітньо відомою пінакотекою та собором Святого Петра.

Загалом Італія має сучасну туристичну інфраструктуру та стабільну клієнтуру. Порівняно з іншими західноєвропейськими країнами італійський туризм "дешевший".

Транспортний комплекс Італії високорозвинений, має збалансований взаємодоповнюючий характер. У внутрішніх перевезеннях автотранспорт поступово витісняє залізничний (для Італії характерні полімагістралі), не дивлячись навіть на те, що більше половини залізниць електрифіковані. Велике значення має трубопровідний транспорт, у тому числі й для доставки прісної води.

У 1925 році в Італії була побудована перша в світі автострада "Мілан – Варезе". Зараз за протяжністю автошляхів вищого класу Італія в Європі поступається тільки ФРН. Найвідоміша з італійських автострад простягається за маршрутом "Мілан – Болонья – Флоренція – Рим – Неаполь – Реджо-ді-Калабрія" та називається "Автострадою Сонця". За цим же маршрутом проходить основна за вантажо- та пасажирообігом швидкісна залізниця.

Зовнішні зв’язки країни на 90% реалізуються морем. Найбільші італійські порти – Генуя (вантажообіг у 50 млн. тон на рік) і Трієст (35 млн. тон) є воротами у зовнішній світ не тільки для Північної Італії, але й для Швейцарії, Австрії та навіть Півдня Німеччини. Головним центром каботажних зв’язків виступає Неаполь. Працюють поромні переправи на Сицилію (Реджо-ді-Калабрія – Мессіна) та Сардинію (Чивітавеккья – Гольфо-дельі-Аранчі), а також до Греції (Бріндізі – Патри).

Для зовнішніх пасажирських зв’язків важливим є авіаційний транспорт. Авіакомпанія "Аліталіа" – серед найбільших у світі.

5. Зовнішні зв’язки

Вони здавна мають велике значення для Італії, тому що її енергетика та ціла низка галузей промисловості функціонують на імпортному паливі, сировині та напівфабрикатах. Країна є залежною й від імпорту іноземних технологій. Не вистачає їй зернових і продукції тваринництва.

"Обличчя" Італії в міжнародному поділі праці визначає вивіз готових промислових виробів (80% вартості експорту), особливо автомобілів, оргтехніки та побутової електротехніки, а також труб. Частка продукції високої технології є незначною. Міцні позиції Італія утримує на світовому ринку одягу і взуття.

В імпорті частка готових виробів невелика, переважають енергоносії, продовольство, мінеральна сировина. Італія найбільший в Європі імпортер скрапу (металобрухту). Самі італійці кажуть: "Міняємо машини на брухт, туфлі на нафту". Але в цілому зовнішньоторговельний баланс дефіцитний (через великі обсяги купівлі нафти), частково цей дефіцит покривається доходами від міжнародного туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів.

Основні торгові партнери: 60% товарообігу припадає на ЄЕС (особливо ФРН та Францію); в імпорті велика роль належить країнам ОПЕК, а в експорті – США (найбільшому покупцю товарів легкої і харчової промисловості).

Значні валютні доходи приносять італійські будівельні фірми, що діють за кордоном – особливо активно в Африці, де вони споруджують ГЕС, іригаційні системи, автошляхи, аеропорти та метрополітени. Прикладом такої взаємодії з Україною можна назвати спорудження трубного заводу в м. Суми, з Росією – побудову нового причального комплексу в порту Находка.

6. Територіальна структура господарства

Італія має істотні внутрішні відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку (див. табл. 1), що дозволяє легко диференціювати її територію на економічні райони з яскраво вираженою спеціалізацією.

Як бачимо, економічним авангардом Італії є її північна частина, яка при 40% площі та 44% населення виробляє 55% ВВП країни та 66% її промислової продукції. В природному відношенні Північ включає в себе Паданську рівнину та оточуючі схили Альп і Апеннін. Це найбільш розвинена частина країни з переважанням у галузевій структурі електроніки, електротехніки, автомобіле-, судно- та верстатобудування. Саме тут розташовані провідні ГЕС, поширена електрометалургія. У цій частині країни сконцентровані найбільші взуттєві та швейні фірми. Для сільського господарства характерні крупні спеціалізовані ферми. Тому Північ – головний виробник зерна, цукрових буряків, овочів та фруктів помірного поясу, на схилах пагорбів розташовуються виноградники. При цьому головний сільськогосподарський профіль Півночі визначає тваринництво (молочне скотарство, свинарство і птахівництво). Північ має найщільнішу в Італії мережу автошляхів і трубопроводів. Важливими господарськими функціями Півночі є фінансові операції та обслуговування туристів.

Таблиця 1. Територіальна диференціація соціально-економічного розвитку в Італії

Провінція	Адміністративний центр	Індекс рівня життя (Італія = 1)
Північно-Західний економічний район
Валле-д’Аоста	Аоста	1,23
П’ємонт	Турін	1,13
Ломбардія	Мілан	1,28
Лігурія	Генуя	1,15
Північно-Східний економічний район
Трентіно-Альто-Адідже	Тренто	1,18
Венето	Венеція	1,11
Фріулі-Венеція-Джулія	Трієст	1,16
Емілія-Романья	Болонья	1,22
Центральний економічний район
Тоскана	Флоренція	1,07
Марке	Анкона	0,99
Умбрія	Перуджа	0,98
Лаціо	Рим	1,14
Південний економічний район
Абруццо	Л’Акуіла	0,90
Кампанія	Неаполь	0,70
Апулія	Барі	0,73
Базиліката	Потенца	0,64
Калабрія	Катандзаро	0,60
Сицилія	Палермо	0,70
Сардинія	Кальярі	0,75
Молізе	Кампобасо	0,78

Північ складається з двох економічних районів – Північно-Західного та Північно-Східного, але спільним для них центром виступає Мілан – найбільший фінансовий, торговий і промисловий центр Італії (1,7 млн. мешканців, а в міській агломерації – 4,7 млн.).

1. Північно-Західний економічний район є найбільш розвиненою територією Італії, його ядро становить трикутник "Мілан – Турін – Генуя". Мілан – адміністративний центр найбагатшої провінції Ломбардії. Місто має радіально-кільцеву забудову, а в його центрі знаходиться знаменитий Міланський Собор, який будувався більше 600 років. Мілан славний давніми культурними традиціями, особливо в музично-театральній діяльності. В місті багато театрів і концертних залів, включно із найвідомішим – "Ла Скала".

В житті адміністративного центру П’ємонту – міста Турін (1 млн. мешканців, в міській агломерації – 1,5 млн.) вирішальне значення має концерн ФІАТ. Саме в Туріні зосереджено виробництво 80% італійських автомобілів. Місто надзвичайно красиве, його називають "італійським Парижем".

Місто Генуя (адміністративний центр Лігурії) – морські ворота економічного району, а також Швейцарії. Промисловість міста пов’язана із діяльністю порту: чорна металургія, суднобудування, нафтохімія, харчова промисловість. У центрі 700-тисячної Генуї зберігся будиночок, в якому народився Христофор Колумб. Генуя залишається також центром курортів Лігурійської Рив’єри (найвідоміший серед них – Сан-Ремо).

2. Північно-Східний економічний район – другий за вагою в національній економіці. Концентрація населення та виробництва тут дещо нижча, дещо більше значення мають дрібні підприємства групи "Б". Але і в цьому районі провідні позиції залишаються за машинобудуванням, зокрема сільськогосподарським, та хімічною промисловістю (особливо у портах Адріатики – Трієсті, Венеції, Соттомарині та ін.). Район виступає житницею країни, а також важливим виробником тваринницької продукції.

Найбільше місто – Венеція (310 тис. населення), відомий у світі центр туризму, фестивалів, симпозіумів, виставок та ін. Власне Венеція розташована на 117 островах у 4 км від материка, вулицями в ній слугують канали, їх більше 150, через них перекинуто 400 мостів. Мешкає в історичній острівній частині міста всього 88 тис. осіб. А сучасний торгово-промисловий комплекс сформувався по сусідству на материку, де мешкає більшість венеціанців. Рівень моря постійно підвищується, тому порятунок міста від затоплення – одна з найскладніших проблем міжнародного значення.

Характеристики

Список файлов реферата