23881 (653817)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Дно Тихого океану

Рельєф

Дно океану унікальне в геотектонічному відношенні, має більше вулканів, підводних гір і атолів, чим в усіх інших океанах разом. Тихий океан з усіх сторін оточений довгими суцільними поясами складчастих гір з діючими вулканами. Загальними особливостями рельєфу дна є найбільша, в порівнянні з іншими океанами, його розчленованість і слабкий розвиток шельфу (1,7% всієї площі океану). Шельф (до 800 м) в Берінговому, Східно-Китайському, Південно-Китайському і Яванському морях, глибше зовнішнього краю від 150 до 500 м. Широкий шельф в Австралії, біля штату Квінсленд рясніє кораловими спорудами, на зовнішньому краї окаймованим найбільшим в світі Великим Бар'єрним рифом. Вздовж Північної і Південної Америки на сході океану — вузький шельф (декілька десятків кілометрів).

Материкові схили круті, часто ступінчасті, розчленовані каньйонами (Монтерей, Берінга) та інше. По західній і північній периферії океану від півострова Аляска до Нової Зеландії простягується система котловин окраїнних морів (глибина від 3 000 до 7 000 м), острівних дуг і зв'язаних з ними океанічних жолобів — Алеутський, Курило-Камчатський, Ідзу-Бонінський, Маріанський, Філіппінський та інші. В медах ложа Тихого океану знаходяться обширні котловини (Північно-Східна, Північно-Західна, Центральна, Південна, Перуанська та інші з глибинами від 4 000 до 7 000 м), розділені великими підняттями. Найбільша структура Тихого океану — Східно-Тихоокеанське підняття, що входить в світову систему серединно-океанічних хребтів, проте на відміну від інших хребтів цієї системи воно розділяє океан на дві асиметричні частини і позбавлене чітко виражених рифтових долин.

Характерні вулканічні хребти і вали: Лайн, Гавайський, Північно Західний (Імператорський), Маркус-Неккер та інші. Східну частину Тихого океану перетинають численні зони розломів: Мендосіно, Кларіон, Кліппертон та інші.

Клімат

Більша частина Тихого океану розташована в субекваторіальних, тропічних, субтропічних і помірних кліматичних поясах, менша — в екваторіальному і субарктичному. Циркуляція атмосфери над океаном визначається 4 основними областями атмосферного тиску: Алеутським мінімумом, Північно-Тихоокеанським, Південно-Тихоокеанським і Антарктичним максимумами. Такий розподіл тиску обумовлює перевагу в тропічних і субтропічних широтах стійких північно-східних на півночі і південно-східних на півдні вітрів — пасатів (більш слабких чим в інших океанах, і на сході сильніших чим на заході) і сильних західних вітрів в помірних широтах.

На заході тропічної зони з червня по листопад часті тропічні урагани — тайфуни. Для північно-західної частини океану характерна мусонна циркуляція атмосфери.

У результаті значних опадів (кількість опадів більша за випаровування) солоність поверхневих вод в ньому трохи нижча, ніж в інших океанах. У північно-східній частині океану спостерігаються великі тумани, які насуваються на материк у вигляді величезних білих хвиль. Справжньою «країною туманів» називають Берингове море.

Коливання температури досить значні, залежно від широтного положення і глибини; температури приповерхового шару в екваторіальному поясі (між 10° північної широти і 10° південної широти) складають біля 27 °C; на великих глибинах і на крайній півночі і півдні океану температура лише небагато вище за точку замерзання морської води.

Гідрологічний режим

Поверхневі течії утворюють антициклональні коловороти в субтропічних і тропічних широтах і циклоніальні коловороти в північних помірних і південних високих широтах. В північній частині океану циркуляція визначається теплими течіями Північно-Пасатною — Куросіо і Північно-Тихоокеанською і холодною Каліфорнійською. В фронтальній зоні Куросіо утворює синоптичні вихорі в поперечнику до 250—300 км, глибиною до 1 000 м, час існування — декілька місяців, швидкість пересування — декілька сантиметрів в секнду. В північних помірних широтах панує Курильська течія, на сході тепла Аляскинська течія.

Суттєва ланка екваториальної циркуляції Тихого океану — підповерхнева протитечія Кромвела. Вона перетинає Тихий океан від континенту до континенту на глибині від 150—300 м на заході, до 250—300 м на сході в смурі шириною 500—600 км. Напрямок течії східний. Швидкість протитечії в центральній і східній частинах океану — біля 5,4 км/год. Вона меандрує біля екватору.

В південній частині океану антициклональна циркуляція складається теплими течіями Південною Пасатною, Східно-Австралійською, і холодною течією Західних Вітрів і Перуанською. Північніше екватору, між 2—4° і 8—12° північної широти північні і південні циркуляції на протязі року розділяються Міжпасатною (Екваторіальною) протитечією.

Середня температура води на поверхні в лютому змінюється від 26—28°C біля екватору, до −0,5—1 °C північніше 58° північної широти, біля Курильських островів і південніше 68° південної широти . В серпні темрпература дорівнює 25—29 °C біля екватору, 5—8° в Берінговій протоці і від −0,5 до 1 °C південніше 60—62° південної широти.

Найбільша солоність 35,5‰ і 36,5‰ відповідно в північних і південних субтропічних широтах. Біля екватору вона зменшується до 34,5‰ і менше, в північних помірних широтах падає до 30—31‰, в південних високих широтах до 33,5‰.

Щільність води на поверхні рівномірно збільшується від екватору до високих широт — від 1 021 кг/см³ до 1 027 кг/см³ і більше.

Припливи характерні неправильні подобові, напівдобові і неправильні добові (до 12,9 м в Пенжинській губі). Біля Соломонових островів і біля частини берегу Нової Гвінеї припливи добові (до 1,5 м). Дтя Тихого океану характерні цунамі (до 50 м).

Крига

Крига утворюється в північно-західних морях (Берингове, Охотське, Японське, Жовте), на півночі затоки Аляска і біля берегів Антарктиди.

Основна частина мас криги в Антарктичній області, плавуча крига в високих південних широтах розповсюджується взимку до 61—64° південної широти, влітку до 70° південної широти. Айсберги в кінці літа виносяться до 46—48° південної широти.

Флора і фауна

Флора і фауна характеризується багатством і великим різноманіттям. Фауна Тихого океану включає біля 100 тисяч видів; в фітопланктоні відомо біля 380 видів. В зоні шельфу представлені різноманітні бурі, фукусові, ламінарієві водорості, молюски, черви, ракоподібні, голкошкірі та інші організми. Для тропічних широт характерний сильний розвиток коралових рифів.

Фауна риб включає не менше 2 000 видів в тропічних широтах і біля 800 видів в помірних (далекосхідні моря). У північній частині океану поширені лососеві риби — лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця і оселедця, біля західного узбережжя — анчоусів. Риба є кормовою базою для птахів.

В північних помірних і в південних високих широтах численні ссавці: кашалот, декілька видів смугастиків, морські котики; лахтак, морж і сивуч (на півночі), а також краби, креветки, устриці, головоногі молюски та інше. В фауні тихого океану багато ендеміків.

Економіка

Роль Тихого океану в світовій економіці визначається значною долею промислової і сільськогосподарської продукції, що виробляється в прибережних країнах, його багатими і різноманітними природними ресурсами, крупномаштабним транспортним використанням. Тихий океан дає приблизно 59% світового вилову риби і морепродуктів (переважає мінтай, івасі, чилійська сардина, перуанська ставрида, перуанський анчоус та інше). В північно-західній частині Тихого океану зосереджені головні світові запаси лососевих риб. Серед нерибних об'єктів провідне місце займають кальмари, креветки, мідії, морський гребішок та інші. Тихий океан дає біля 90% світового видобутку водоростей.

Найбільші світові прибережно-морські розсипи рутилу і циркону знаходяться на східному і південно-східному побережжі Австралії, ільменіто-цирконієві піски — вздовж західного берега Північної Америки від Аляски до Каліфорнії, багаті розсипи каситериту біля берегів Південно-Східної Азії, титано-магнієві піски в прибережній зоні Японії. Прибережно-морські розсипи Аляски багаті на золото і платину. На дні глибоких (понад 3 000 м), районів Тихого океану виявлені великі залежі залізо-манганових конкрецій, найбільш багата зона площею біля 6 мільйонів км² між 6 і 20° північної широти і приблизно між 180 і 120° західної довготи. В Тихому океані розвідано понад 120 нафтових і нафтогазових родовищ, з яких майже 70% в експлуатації. Основні райони морського нафтовидобутку: південна частина Каліфорнійського шельфу, затока Кука (Аляска), затока Гуаякіль (Еквадор), західний шельф Японії, затока Бохайвань (КНР), протока Басса, Малайський архіпелаг, Північний острів Нової Зеландії, Бруней, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Перу. Видобуток кам'яного вугілля ведеться біля берегів Японії.

Див. також: Мінеральні ресурси Тихого океану

Тихий океан займає 2-е місце в світі за об'ємои морських перевезень і відрізняється значними темпами їх зростання. Найбільш важливі транспортні шляхи зв'язують порти США і Канади з портами Японії. В Японію перевозяться кам'яне вугілля, лісові вантажі, зерно, руда та інше; в зворотньому напрямку — автомобілі, електроніка, тканини, риба. Значні за об'ємом перевозки виконуються по лініях американо-австралійського тихоокеанського напрямку. Із Австралії та Нової Зеландії в США доставляється свинець, цинк, шерсть, м'ясо; в зустрічних потоках переважають станки, машини, прибори. По маршрутах, що поєднують порти південноамериканських країн з тихоокеанськими і атлантичними (через Панамський канал) портами США і Канади, перевозяться руди чорних і кольорових металів, селітра та інша сировина.

Головні порти: Синґапур (Синґапур), Маніла (Філіппіни), Сянґан, Шанхай, Ґуанчжоу (Китай), Кобе, Тіба (Японія), Владивосток (Росія), Сан-Франциско, Лос-Анджелес (США), Панама (Панама), Кальяо (Перу), Гонолулу (Гавайські острови, США).

Дослідження океану

Перші наукові дані про океан були отримані на початку 16 століття іспанським конкістадором В. Нуньєсом де Бальбоа. У 1520—1521 роках Фернан Магеллан уперше перетнув океан від протоки, названої його ім'ям, до Філіппінських островів. Під час плавання не було жодної бурі, тому Магеллан назвав океан «Тихим».

Протягом 16—19 століть океан вивчався численними натуралістами. Систематичні дослідження розпочалися з початку 19 століття (географічні експедиції І. Ф. Крузенштерна, Ю. Ф. Лисянського, О. Є. Коцебу, Ф. Ф. Беллінсгаузена, М. П. Лазарева, Ч. Дарвіна.

Перша власне океанографічна експедиція — кругосвітна подорож англійського судна «Челленджер» (1872—1876), дала велику інформацію про фізичні, хімічні, біологічні і геологічні особливості Тихого океану. Великий внесок у його вивчення в кінці 19 століття внесли наукові експедиції на суднах: «Витязь» (1886—1889, 1894—1896) Росія, «Альбатрос» (1888—1905) США; у 20 столітті: на суднах «Карнегі» (1928—1929) — США, «Снелліус» (1929—1930) — Нідерланди, «Діскавері II» (1930) — Великобританія, «Галатея» (1950—1952) — Данія і «Витязь» — СРСР. Новий етап дослідження почався з 1968 року, коли з американського судна «Гломар Челленджер» було почато глибоководне буріння.

Районування

Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, що граничать по екватору. Також проводять межу по осі екваторіальної протитечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, межами між якими служили Північний і Південний тропіки.

Окремі ділянки океану, розташовані між островами або виступами суші, мають свої назви. До найбільших акваторій Тихоокеанського басейну відносяться Берінгове море на півночі; затока Аляска на північному сході; затоки Каліфорнійська і Теуантепек на сході, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа і дещо південніше Панамська затока. Біля західного побережжя Південної Америки є всього декілька невеликих заток, наприклад Гумаякіль біля берегів Еквадору.

У західній і південно-західній частинах Тихого океану численні крупні острови відокремлюють від основної акваторії безліч міжострівних морів, таких як Тасманове море на південний схід від Австралії і Коралове море у її північно-східного побережжя; Арафурське море і затока Карпентарія на північ від Австралії; море Банда на північ від острова Тимор; море Флорес на північ від однойменного острова; Яванське море на північ від острова Ява; Сіамська затока між півостровами Малакка і Індокитай; затока Бакбо (Тонкінська) біля берегів В'єтнаму і Китаю; Макасарська протока між островами Калімантан і Сулавесі; Молуккське море і Сулавесі відповідно на схід і півночі від острова Сулавесі; Філіппінське море на схід від Філіппінських островів.

Особливий район на південному заході північної половини Тихого океану є море Сулу в межах південно-західної частини Філіппінського архіпелагу, де також є безліч невеликих заток, бухт і напівзамкнених морів (наприклад, море Сібуян, Мінданао, Вісаян, бухта Маніла, затоки Ламон і Лейте). Біля східного берега Китаю розташоване Східно-Китайське і Жовте море; останнє утворює на півночі дві затоки: Бохайвань і Західно-Корейську. Японські острови відокремлені від Корейського півострова Корейською протокою. У цій же північно-західній частині Тихого океану виділяються ще декілька морів: Внутрішнє Японське море серед південних Японських островів; Японське море на захід від них; північніше — Охотське море, що з'єднується з Японським морем Татарською протокою. Ще далі на північ, безпосередньо на південь від півострова Чукотка, знаходиться Анадирська затока.

Найбільші затруднення викликає проведення межі між Тихим і Індійським океанами в районі Малайського архіпелагу. Жодна із запропонованих меж не могла задовольнити одночасно ботаніків, зоологів, геологів і океанологів. Вважається межею розділу так звана лінія Уоллеса, що проходить через Макасарську протоку. Також пропонується межа через Сіамську затоку, південну частину Південно-Китайського моря і Яванське море.

Береги

Береги Тихого океану настільки розрізняються від місця до місця, що важко виділити які-небудь загальні риси. За винятком крайнього півдня, побережжя Тихого океану обрамлене кільцем згаслих вулканів, відомих як Тихоокеанське вогняне коло. Більша частина берегів утворена високими горами, так що абсолютні відмітки поверхні різко змінюються на близькій відстані від берега. Все це свідчить про наявність по периферії Тихого океану тектонічно нестабільної зони, щонайменші переміщення в межах якої є причиною сильних землетрусів.

На сході круті схили гір підходять до самого берега Тихого океану або відділяються від нього неширокою смугою прибережної рівнини; така будова характерна для всієї прибережної зони, від Алеутських островів і затоки Аляска до мису Горн. Тільки на крайній півночі Берінгове море має низовинні береги.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата