16855 (650488), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Побудова систем об’єктів калькулювання і об’єктів обліку відповідає вимогам правильного розрахунку собівартості лише у тому випадку, коли воно здійснюється на об’єктивній основі з врахуванням характеру і особливостей окремих видів продукції.
Слід відмітити про відсутність спільної думки у вчених щодо питання калькулювання собівартості продукції та класифікації методів обліку витрат. В.І. Карлович під методом калькулювання розуміє “певний підхід до осягнення, систематизації і контролю за витратами виробництва”. І.А. Басманов методом калькулювання вважає “... науково-обґрунтуване обчислення собівартості визначеної продукції (її одиниці або частини) об’єднання, його підрозділів і процесів з метою управління виробництвом, економічного обґрунтування цін, планових показників і проектних рішень. Проте, на наш погляд, такі визначення є неповними. Ми погоджуємось з думкою А.Ш. Маргуліса, що такі способи не можуть і не повинні зводитись у ранг самостійних методів. Відрив методу калькулювання від методу обліку витрат, а тим більше підміна методу як підходу до виявлення та вивчення витрат на економічній основі варіантом технічного розрахунку, означає збідніння калькуляційного процесу, штучне його відокремлення від облікової бази.
Традиційно визначаються такі методи обліку витрат та калькуляції собівартості продукції: простий, позамовний, попередільний, нормативний. У фаховій, методичній та навчальній економічній літературі перелік методів калькулювання включає також подетальний, попроцесний, повиробний. Зважаючи на те, що ці методи обліку витрат знайшли достатньо глибоке висвітлення в економічній літературі, розкривати їх суть немає потреби.
Класифікація виробництв та видів продукції рибництва визначають переважно застосування на господарствах попередільного (або попроцесного у зарубіжній практиці) методу обліку витрат на виробництво. При застосуванні попередільного методу обліку витрати на виробництво починаючи із підготовки вирощування рибопосадкового матеріалу і до вилову товарної риби, облічуються в кожному цеху, виробничій дільниці (переділі, фазі, стадії). У зв’язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, виробничої дільницею, складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів. Особливістю таких виробництв є послідовні стадії, які отримали назву переділу. Об’єктом обліку витрат у таких виробництвах є кожний самостійний переділ.
Суть цього методу полягає в тому, що фактична собівартість одиниці продукції 1 тис. шт. мальків обчислюється шляхом ділення суми витрат на утримання плідників, що знаходяться протягом року в маточних і нерестових ставах, на масу мальків, пересаджених з нерестових ставів.
Собівартість 1 ц цьогорічки визначається діленням загальної вартості мальків та витрат на вирощування рибопосадкового матеріалу на кількість центнерів обліченої продукції. При цьому середню масу цьогорічки приймають за 30 г.
Прямі виробничі витрати плануються і обліковуються за переділами виробничого процесу, а всередині кожного підрозділу – відповідно до затвердженої номенклатури калькуляційних статей витрат.
Для розмежування витрат на виробництво між незавершеним виробництвом і товарним випуском по кожному переділу виявляються і оцінюються залишки незавершеного виробництва на кінець місяця. У результаті фактична собівартість цієї продукції визначається, виходячи з виробничих витрат, облічених по переділу в розрізі окремих калькуляційних статей витрат зі зміною залишків незавершеного виробництва на початок і кінець місяця.
Застосування у рибництві попередільного методу обліку витрат пояснюється:
1. Однорідністю вихідного матеріалу (не звертають увагу на можливість полігамного способу вирощування).
2. Вибором етапів вирощування в умовах безперервного технологічного процесу або ряду послідовних виробничих процесів (кожний з яких або група яких складають самостійний переділ).
3. Обліком витрат за переділом загалом, а потім визначенням собівартості окремих видів продукції (за статтями витрат). У ролі об’єкта обліку та калькулювання можуть виступати як окремі види, так і групи видів продукції, об’єднані за ознакою однорідності сировини, складності виробництва.
4. Наявністю переліку окремих біотехнічних процесів, які закінчуються одержанням закінченого продукту. У рибництві продукт вирощування, одержаний на певній стадії, може бути об’єктом реалізації і відповідно калькулювання.
5. Наявністю у кожній віковій групі своїх особливостей вирощування (на кожній стадії вирощування вияляються свої одиниці, а також характерні фактори та причини, що впливають на підвищення і зниження собівартості продукції).
Значним недоліком попередільного методу є відсутність поточного контролю за дотриманням норм витрат на переважній більшості рибницьких господарств. Цей недолік ліквідується при застосуванні в господарствах попередільного методу обліку витрат на виробництво з використанням елементів нормативного методу. Він найбільш прогресивний, так як передбачає щоденне виявлення відхилень від норм усіх видів витрат на виробництво. На наш погляд, правильно зазначено в праці П.П. Новиченко, що “... впровадження нормативної системи не суперечить сформованим методам обліку витрат на виробництво..., а навпаки, допускає необхідність групування витрат за певними об’єктами обліку (переділами, замовленнями, виробами і групами однорідних виробів)”.
Нормативний метод обліку витрат на виробництво передбачає дотримання таких принципів: а) попереднє лімітування витрат за кожним видом продукції на основі діючих на підприємстві норм і кошторисів; б) ведення протягом місяця обліку змін діючих норм, коригування нормативної собівартості, визначення впливу цих змін на собівартість продукції; в) облік фактичних витрат протягом місяця з розподілом їх на витрати за нормами та відхиленнями від норм; ґ) встановлення причин виникнення відхилень від норм за місцем їх виникнення і центрами відповідальності; г) визначення фактичної собівартості виробленої продукції з розподілом витрат за нормами, відхиленнями від норм та змінами норм.
Аналіз вітчизняної та зарубіжної економічної літератури дав змогу встановити, що ефективність господарювання підприємства і його внутрішніх підрозділів залежить від вибору варіанту нормативного методу обліку. Враховуючи галузеві особливості і специфіку окремих виробництв, можна виділити такі варіанти нормативного методу обліку витрат:
– облік за нормативними витратами;
– паралельний облік за фактичними і нормативними витратами;
– облік ведеться змішаним способом.
На рибницьких господарствах внутрішніх водойм найбільш поширений перший варіант. Для цього аналітичний облік витрат на виробництво ведеться за нормами і відхиленнями від норм.
Відхилення виявляються оперативно по мірі виникнення, нагромаджуються і в кінці звітного періоду приєднуються до нормативних витрат. На господарствах, де незавершене виробництво займає велику питому вагу у загальних витратах, відхилення від норм пропонуємо відносити на валову продукцію. У цьому випадку облічені відхилення розподіляють між незавершеним виробництвом і випуском готової продукції пропорційно до їх нормативної собівартості. Відхилення від норм і зміни норм відносять на собівартість готової продукції у розрізі статей калькуляції за окремими видами рибної продукції. На основі заповнених у такому порядку відомостей обліку витрат на виробництво складають зведені калькуляційні відомості для визначення собівартості випуску продукції загалом.
Крім того, при визначенні витрат на вирощування товарної риби враховують технологічну норму витрат річняків риб на 1 тонну товарної риби; пального – з розрахунку питомих витрат на 1 тонну перевезених вантажів чи на 100 км пробігу відповідної марки автомобілів; заробітної плати – з урахуванням норми обслуговування ставів та середньої заробітної плати; відрахування на соціальне страхування та інші обов’язкові відрахування – за діючими нормативами від заробітної плати; амортизаційні відрахування – за нормою від вартості конкретного виду основних засобів; витрати, пов’язані з управлінням виробництвом повинні враховувати діючі ціни та тарифи на послуги зв’язку, обчислювальних центрів, аудиторських та інформаційних служб тощо.
Звідси, використання елементів нормативного методу обліку витрат сприяє своєчасному виявленню економії або додаткових витрат за рахунок відхилень від встановленого технологічного процесу, змін складу витраченої сировини, напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, її сортності тощо.
Використання елементів нормативного методу є базою для здійснення відповідного контролю та аналізу витрат на виробництво, обґрунтованого калькулювання фактичної собівартості продукції, контролю за дотриманням і вдосконаленням норм, виявлення невикористаних резервів для підвищення ефективності виробництва.
Загальновизнано, що в умовах автоматизації процесу обробки економічної інформації облік витрат з метою підвищення його ефективності також повинен бути нормативним. Крім того, у кінці місяця, облічені за стадіями вирощування рибопосадкового матеріалу і товарної риби “сумуються усі без виключення витрати на виробництво, які групуються за видами продукції, замовленнями, цехами, переділами та калькуляційними статтями витрат. Узагальнення усіх цих витрат по підприємству у цілому є зведений облік витрат на виробництво”.
Поняття зведеного обліку витрат на виробництво, його цілі, завдання кінцевою метою яких є визначення результатів діяльності, трактуються в економічній літературі недостатньо чітко, а часто – з протиріччями. П.С.Безруких,В.Б. Івашкевич, А.Н. Кашаєв визначають зведений облік як “... узагальнення за об’єктами обліку витрат усіх оборотів за місяць з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва та виявлення фактичної собівартості випуску продукції. Аналогічне формулювання зведеного обліку, на наш погляд, дають В.Ф. Палій та В.Я. Соколов. Вони визначають зведення витрат як спосіб “узагальнення собівартості кінцевих продуктів за даними аналітичного обліку витрат за об’єктами калькулювання в розрізі структурних підрозділів підприємства й центрах витрат”.
Слід відмітити, що методика зведеного обліку витрат на виробництво і порядок складання на його основі калькуляцій собівартості продукції залежить від організації та характеру технології виробництва, його типу, кількості виробленої продукції, наявності (або відсутності) напівфабрикатів.
На підприємствах застосовується один із варіантів зведеного обліку витрат: а) однопередільний – одновирібний; б) однопередільний – багатовирібний; в) по (багато) передільний – одновирібний (однопродуктний); г) по (багато) передільний – багатовирібний із попередільним і безнапівфабрикатним варіантом зведення витрат; д) по (багато) передільний – багатовирібний із послідовним накопиченням витрат по напівфабрикатах (напівфабрикатний варіант зведення витрат).
Дослідження показують, що переважна більшість господарств галузі здійснює зведення витрат за безнапівфабрикатним варіантом. При цьому варіанті для визначення обсягу виробленої продукції й станом залишків незавершеного виробництва у виробничих підрозділах організується оперативний облік. Підставою для обліку є документи внутрішньовиробничого переміщення цінностей по ходу технологічного процесу, а також ті, якими оформляють прийом виробітку.
Залежно від форми обліку – журнально-ордерна або автоматизована – техніка узагальнення витрат в системі рахунків бухгалтерського обліку може бути різною. Тобто при всіх можливих варіантах зведеного обліку необхідно забезпечити його послідовну побудову й відповідність з рівнями управління.
Для подальшого розвитку товарного рибництва та впровадження прийомів управлінського обліку, випуску рибної продукції, калькулюванні собівартості в аналітичному обліку рибницьких господарств перешкод практично на сьогодні немає. Вчені-економісти дотримуються думки, що важливим питанням впровадження управлінського обліку є вибір принципу побудови плану рахунків бухгалтерського обліку. Проте вивчення цього аспекту ускладнюється тим, що в світовій практиці застосовують два основних принципи побудови плану рахунків:
– двокруговий (автономний) принцип, тобто виділення двох систем рахунків управлінського та фінансового обліку, що не кореспондують між собою. Цей принцип застосовується у планах рахунків майже 80-ти країн, зокрема у країнах Європейського Союзу (Іспанія, Бельгія, Німеччина, Португалія, Франція, Швейцарія).
– інтегрований (моністичний) принцип, при застосуванні якого рахунки фінансового та управлінського обліку існують у межах єдиної системи рахунків і кореспондують між собою. Цей принцип застосовують на великих промислових підприємствах країн англосаксонської групи (Австралія, Великобританія, Канада, США).
Побудова плану рахунків активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, особливо виділення дев’ятого класу рахунків “Витрати діяльності” засвідчує, що в Україні передбачено застосування інтегрованого принципу ведення управлінського обліку. Іншими словами “при застосуванні інтегрованої системи обліку використовують спеціальні синтетичні рахунки управлінського обліку витрат: виробництво, адміністративні витрати, виробничі накладні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати тощо, до яких відкривають відповідні аналітичні рахунки згідно з ухваленою схемою деталізації інформації”.
При побудові індивідуального плану рахунків рибницького господарства, використовується гнучка система аналітичного обліку з різним рівнем деталізації інформації.
У зв’язку зі значним подорожчанням матеріальних ресурсів, зокрема комбікорму, та з метою економії й раціональної експлуатації екосистеми ставів, більша частина господарств використовує випасну форму рибництва, застосовуючи певний набір полікультури риб. Годування ставових риб є ціноутворюючим фактором, який значною мірою визначає рух матеріальних запасів на підприємстві, а також рентабельність виробництва.
Однією із особливостей технологічного процесу та характеру виробництва у рибній галузі є її пряма залежність від сезонності та наявність незавершеного виробництва. Вартість цьогорічки в зимувальних ставах відображається як незавершене виробництво, що переходить на майбутній рік. Після вилову річняків із зимувальних ставів і посадки у нагульні стави, всі наступні витрати відносять на вирощування товарної риби. У ці витрати включають вартість рибопосадкового матеріалу і витрати на його вирощування до облову та реалізації.
Важливим є правильність визначення фактичного обсягу незавершеного виробництва і його оцінка, а саме: а) витрати на вирощування рибопосадкового матеріалу і товарної риби; б) кількість риби, залишеної на дорощування, яка у виконання плану по вирощеній рибі не зараховується; в) кількість риби, залишеної в садках для зберігання і не оплаченої покупцями, яка хоч і враховується в загальній кількості товарної риби, але не входить до випуску товарної продукції і відображається в обліку та в звітності у складі незавершеного виробництва. Якщо риба в садках оплачена покупцями і знаходиться на відповідальному зберіганні в господарстві, то вона включається в обсяг реалізованої продукції. В такому випадку витрати на зберігання цієї риби відшкодовуються покупцем і на собівартість вирощування товарної риби не відносяться; г) кількість ставової риби (дворічки), залишеної для трирічного вирощування .
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
