16855 (650488), страница 3
Текст из файла (страница 3)
На основі опрацювання літературних джерел, встановлено, що поділ витрат на вказані групи збігається з проблемою умовності. Тому, деякі автори пропонують ці витрати називати умовно-постійними та умовно-змінними.
До умовно-змінних відносять вартість палива на човнах, вартість поточного ремонту та інші витрати. На думку І.А. Белобжецького “умовно-постійними вважаються витрати... які об’єднують великий комплекс витрат на управління, господарське обслуговування підприємства в цілому, а також на збут продукції”.
Такий підхід відіграє важливу роль при складанні кошторисів і визначенні розміру матеріального стимулювання членів підрозділу та найбільш точно розкриває поняття постійних і змінних витрат, оскільки в чистому вигляді вони не проявляються.
Традиційно до змінних витрат відносять ті види витрат, які змінюються залежно від обсягу виробництва. Тому змінні витрати, як правило, не потребують градації. Серед постійних витрат можуть виникнути додаткові витрати з введенням додаткового обладнання, залученням робітників, збільшенням площі, необхідної для введення у виробництво нових або збільшення обсягів виробництва. Іншими словами, частина постійних витрат в окремих випадках може змінюватись. Однак, для забезпечення можливості регулювання рівня прибутку від окремих видів рибної продукції необхідно поділити постійні витрати на окремі рівні, виділення яких підприємство проводить самостійно.
Метою такого поділу постійних витрат є виявлення місць їх виникнення, проведення контролю, а звідси – оптимізація і раціональне управління ними.
До загальних рівнів постійних витрат відносяться витрати, які складно віднести до конкретних видів продукції, але можна враховувати за групами виробів, центрах відповідальності або функціональних галузях діяльності без додаткового розподілу, і витрати, які не можна безпосередньо віднести ні на вироби, ні на місця виникнення витрат. Наведені вище аргументи дозволяють сформувати модель обліку витрат для рибницьких господарств внутрішніх водойм України.
Прикладне значення такого поділу для рибницьких господарств, особливо в умовах перехідної економіки, полягає у її необхідності для аналізу витрат структурних підрозділів, оскільки це групування покладене в основу розрахунків показників рентабельності; точки беззбитковості для товарної (живої) риби, рибопосадкового матеріалу, копченої продукції тощо; забезпечення прогнозування асортименту та обсягів виробництва рибної продукції.
У практичній роботі рибницьких господарств велике значення має групування витрат за етапами (стадіями) виробничого процесу, яке обумовлене специфікою рибництва та необхідне для здійснення контролю за рівнем витрат, узагальненням і визначенням загальної суми витрат у розрізі окремих технологічних процесів, для калькулювання собівартості продукції. Такий підхід відомий як облік витрат за центрами відповідальності.
Для забезпечення дієвості системи контролю витрати поділяють на: а) контрольовані, які контролюються з боку управлінського апарату. Вони мають цільовий характер і можуть бути обмежені будь-якими окремими витратами. Наприклад, контроль витрачання матеріалів для ремонту знарядь лову, промислового спорядження, інвентарю, човнів; б) частково контрольовані, які керівник підрозділу може частково контролювати і частково впливати на них; в) неконтрольовані – витрати, що не залежать від діяльності суб’єктів управління. Такими є індексація вартості гідротехнічних споруд, що викликає збільшення сум амортизаційних відрахувань, зміна цін на пально-мастильні матеріали.
У даний час важливою ознакою класифікації витрат є їх розмежування за функціями управління виробництвом. Причому ці витрати можна поділити на виробничі, адміністративні й на збут. Виробничі витрати – це витрати, які мають місце в процесі виробництва продукції, виконання робіт чи наданні послуг. Адміністративні витрати і витрати на збут безпосередньо не пов’язані з виробничим процесом і не включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Сукупність цих витрат утворює витрати операційної діяльності підприємства.
За повнотою реалізації витрати класифікують на вичерпані, тобто збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду та невичерпані, тобто збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. У процесі діяльності господарство витрачає кошти на придбання устаткування. Оскільки мав місце лише обмін одного виду активів на інший, то ці витрати є невичерпаними, які принесуть користь у майбутньому. Але протягом періоду господарство реалізує продукцію та вводить устаткування. Для отримання доходу була спожита частка устаткування (у вигляді амортизації). Це вичерпані витрати.
Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані – у звіті про фінансові результати.
За відношенням до потужності підприємства витрати поділяють на обов’язкові і дискреційні. Обов’язкові витрати – це заплановані витрати номінальної потужності, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій. До них відносяться податки, амортизаційні відрахування та інші постійні витрати.
Дискреційні витрати виникають протягом визначеного періоду часу у результаті прийнятого конкретного стратегічного рішення. Вони не пов’язані з обсягами виробництва або збуту (витрати на дослідження і розробки, вартість рекламних засобів і витрати на підвищення кваліфікації персоналу).
Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, необхідно враховувати не лише дійсні, а й можливі витрати. Дійсними є витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Можливими витратами є вигоди, які втрачаються, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення. Вони виникають у випадку обмеженості ресурсів. Якщо ресурси не обмежені, можливі витрати дорівнюють нулю.
Одержання достатньої інформації для прийняття рішень, спрямованих на покращання фінансового результату господарської діяльності, досягається при групуванні витрат на інкрементні та маржинальні.
Інкрементні витрати є додатковими і виникають у випадку виготовлення додаткової партії продукції. Наприклад, якщо у результаті прийнятого рішення збільшуються постійні витрати (виплачується премія за прискорене виробництво продукції), то ці витрати є інкрементними. Якщо ж рішення про додатковий випуск не впливає на збільшення суми постійних витрат, то інкрементні витрати дорівнюють нулю.
Маржинальними є витрати на виробництво в розрахунку не на весь випуск, а на одиницю продукції.
Для прийняття рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні – це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень. Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.
В умовах застосування нормативного методу обліку витрат на виробництво доцільно виділяти нормовані і ненормовані витрати. На нормовані витрати розробляються спеціальні норми, а в разі необхідності і зміни норм. На окремі витрати (непродуктивні витрати, брак у виробництві, втрати риби внаслідок задухи) нормативи не встановлюються. Такі витрати і втрати повинні контролюватися управлінським обліком.
Щодо плану усі витрати поділяються на планові та непланові. Якщо планові витрати безпосередньо викликані нормальними умовами організації процесу виробництва і реалізації рибної продукції, то непланові, як правило, пов’язані з порушеннями виробничо-господарської діяльності. Вивчення та переосмислення досягнень вітчизняної теорії і практики, освоєння західних теорій та методів управління, їх розумне поєднання дало змогу розширити класифікацію витрат для цілей фінансового та управлінського обліку. Використання рекомендованої класифікації витрат у практиці господарств досліджуваної галузі дає змогу управляти витратами по ходу виробничого процесу через виявлення відхилень від заданих параметрів, приймати рішення для попередження недоліків у роботі, підвищити рентабельність виробництва рибної продукції, забезпечити високі темпи росту прибутку.
3. Облік витрат в господарствах рибної галузі
У сучасних умовах визначення та облік витрат регулюються національними положеннями (стандартами). Проте стандарти містять лише концептуальні підходи, а розробка конкретних методик обліку переходить до компетенції рибницьких господарств і залежить від особливостей організації виробництва. Оскільки норми стандартів поширюються на підприємства усіх форм власності незалежно від їх галузевої приналежності, то наукові дослідження отримують новий напрям: вивчення системи документообігу, вибір конкретного об’єкта витрат та об’єкта калькулювання з урахуванням галузевих особливостей їх обліку.
Особливості синтетичного і аналітичного обліку виробничих витрат рибної галузі визначаються комплексом технологічних процесів, що обумовлює послідовне здійснення витрат на вирощування рибопосадкового матеріалу до посадки у нагульні стави для одержання товарної риби. При цьому прямо на окремі стадії вирощування відносять витрати на утримання плідників, сировину і матеріали, основну і додаткову заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями тощо. При неможливості віднесення прямим шляхом транспортні витрати, витрати на знос засобів лову, промспорядження і промінвентарю розподіляються між стадіями вирощування пропорційно масі товарної риби і рибопосадкового матеріалу. Списання витрат з однієї стадії ставового рибництва на іншу проводиться лише після її завершення.
Система обліку витрат за будь-яких умов залежить від вибору об’єктів витрат та об’єктів калькулювання. Відповідно до П(С)БО 16 “Витрати” об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
На вибір об’єктів витрат суттєво впливають особливості технології виробництва, тип організації виробництва, асортимент продукції, виробничий цикл, управління підприємством, склад незавершеного виробництва. Усі групування витрат призначені для прийняття рішень, але ситуації, які виникають у процесі виробництва, не можуть бути покладені в типову систему обліку. Тому на кожному рибницькому господарстві система обліку витрат формується з врахуванням задоволення запитів керівництва. Втім, не дивлячись на їх різноманіття, теорією та практикою вироблені загальні підходи до вибору методів обліку та калькулювання собівартості продукції.
Калькуляція є важливою складовою системи бухгалтерського обліку, без якої не може бути здійснене вартісне вимірювання господарських фактів, витрат і результатів господарювання підприємства, його підрозділів і процесів. Калькуляція собівартості продукції складається за певною методикою. Методика калькулювання собівартості продукції – це система прийомів, методів, пов’язаних з обрахуванням собівартості одиниці продукції певного об’єкту витрат.
У системі управління собівартістю продукції розрізняють наступні види калькуляцій: цехову, виробничу, бригадну, планову, проектну, кошторисну, нормативну і фактичну (звітну). На рибницьких господарствах внутрішніх водойм планова собівартість практично не відрізняється від нормативної, тому для обчислення фактичної собівартості рибної продукції достатньо використання лише планових калькуляцій.
Проблема підвищення конкурентоспроможності і якості продукції є однією з основних. Практично витрати, пов’язані із забезпеченням належної якості рибної продукції, і витрати на її підвищення важко розмежувати, тому їх доцільно обліковувати разом і вважати витратами на управління якістю рибної продукції. Вирішення проблеми точного і достовірного обліку додаткових витрат на підвищення якості продукції може бути досягнуто лише у тому випадку, якщо вона буде вирішуватися з позицій не окремо взятого підприємства, а рибного господарства в цілому, так як господарства-виробники пов’язані з багатьма іншими підприємствами відносинами виробничої кооперації. Відносно обліку цих витрат в спеціальній літературі висвітлюється ряд пропозицій. Ф.П.Палій рекомендує витрати в поточному обліку на управління якістю продукції облічувати за нормами і відхиленнями від норм. Потім ці витрати повинні розподілятись між видами продукції пропорційно нормативним (кошторисним) витратам на ці цілі .
Одержання позитивних фінансових результатів від виробництва високоякісної товарної риби та рибопосадкового матеріалу також знаходиться в тісній залежності від його якості. Проведені в різних географічних зонах досліди по вирощуванню товарного коропа із рибопосадкового матеріалу різних вагових кондицій вказують на пряму залежність темпів росту від штучної ваги рибопосадкового матеріалу.
Дослідження облікової діяльності рибницьких господарств показали, що більшість господарств не складають калькуляції на окремі види рибної продукції. Це обумовлено тим, що на підприємствах немає достатньої аналітики витрат.
Як планова, так і нормативна калькуляції є попередніми (щодо виробничого процесу) документами. Підставою для складання цих калькуляцій в рибництві є технічно обґрунтовані норми матеріальних витрат і трудових ресурсів. Вони є основою для планування собівартості продукції, обліку та контролю за витратами і виконанням планових завдань щодо оптимізації рівня витрат. На відміну від них, фактична собівартість визначається на базі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і надає інформацію про фактичні витрати на виробництво рибної продукції.
Обґрунтована номенклатура об’єктів калькулювання є неодмінною умовою достовірності калькуляцій. Біотехнічний процес дозволяє поєднати об’єкт обліку з об’єктом калькулювання – групою однорідних продуктів рибництва. Починаючи з другої стадії, об’єкти обліку і калькулювання також можуть співпадати, якщо у ролі цих об’єктів буде виступати приріст риби протягом визначеної стадії. Інакше, об’єктів калькулювання буде більше, ніж об’єктів обліку. У ролі об’єкта калькулювання буде виступати вікова категорія риби, у ролі об’єкта обліку – стадія вирощування в розрізі виробничих дільниць. Витрати для розрахунку собівартості риби будуть облічуватись у наростаючому порядку з початку року.
Об’єкти калькулювання можуть бути проміжними та кінцевими. Проміжними – служать напівфабрикати різного рівня готовності. У ролі кінцевих об’єктів калькулювання виступає кінцевий продукт, який призначений для реалізації. Об’єкти калькулювання нерозривно пов’язані з відповідними калькуляційними одиницями, які є одиницями виміру калькуляційного об’єкта.
Кожний об’єкт калькулювання має свою одиницю виміру, якою прийнято в галузі вимірювати обсяг продукції. Узгодженість калькуляційних об’єктів та калькуляційних одиниць полягає у тому, що вони характеризують один і той же вид продукції чи роботи, відображають єдину споживчу вартість, поєднують, деталізують одну й ту ж величину витрат на виробництво.
У рибництві калькуляційною одиницею для товарної риби, мальків цьогорічки, ремонтного молодняку та маточного поголів’я риб служить 1 ц продукції. Лише для мальків риб, пересаджених з нерестових ставів до виросних – 1 тис. шт.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
