Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

1.2. Механізм формування курсовоi вартостi цiнних паперiв та дивідендна політика.

Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну. Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля - продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв.

Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд, виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки, купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).

Курс акцii розраховується за формулою:

Д х 100

Ка =

Рп

де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї

Рп - рiвень позичкового процента.

Курс облiгацii залежить вiд iї номiнальноi вартостi, рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї. Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної, пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв i рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi. Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.

Курс облiгацi визначаеться формулою:

( Сн + нД )

Ко =

100 н Рп

де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї;

н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;

Д - сума рiчного доходу по облiгацiї;

Рп - рiвень позичкового процента.

Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову п’ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити. За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю суму на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона оцiнюється у 855 $.

Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї, термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї, що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $.

Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.

Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власни­кам акцій цього АТ.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

• позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (ін­формаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту ак­ціонерів;

• негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розши­рення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську ді­яльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні реко­мендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.

Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:

• політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

• політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

• політика поступового збільшення дивідендів;

• політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

• виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товарис­тва, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу ак­ціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'яза­ні їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кож­не акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, при­бутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для віт­чизняних підприємств найкращим є вибір другого та третьо­го типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких ме­жах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів ак­ціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібних потенцій­них інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення ши­рокого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних вип­лат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0¹⁸,

де Да — дохідність акції;

Д — отримані за період дивіденди;

ЦІ — поточна ринкова ціна акції;

ЦО — ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвес­тований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а та­кож (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власнос­ті на частину АТ та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Після відраху­вання податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціально­го фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ¹⁹,

де ПДР — прибуток до розподілу;

РФ — резервний (страховий) фонд;

ФРВ — фонд розвитку виробництва;

ФД — фонд дивідендів;

ФСП — фонд на соціальні потреби;

ІФ — інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емі­тента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачувати­ся незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фон­дів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що АТ по­винне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резиден­тів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток АТ є плат­ником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах.

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є знижен­ня ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони от­римували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отриму­ють 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином:

• нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;

• отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;

• перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються диві­денди фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100²⁰,

де Сд — ставка дивіденду;

СК — статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А²¹,

де Дн — нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ — номінальна вартість акції;

А — кількість акцій у акціонера.

Дв = Дн - ПП²²,

де Дв — виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП — податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн — для резидентів, Дв = 0,85 Дн — для нерезидентів. Якщо власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями:

Днт = Дн * Т \ 365 * 100²³

де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т — термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він ста­новить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачува­ти дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне під­приємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.; АСК "Укррічфлот" — 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький залізо­рудний комбінат — 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК "Запоріжжя -обленерго" — 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку (ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" — 600 тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ "Полтава-обленерго" — 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ "Нафтохімія Прикар­паття" — 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма "Здоро­в'я" — 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" — 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" — 135 тис. грн.

Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ "Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію; ЗАТ "Харківська біс­квітна фабрика" — 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" — 0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" — 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" — 1,12 грн. на інвестицій­ний сертифікат.

За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ "Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод "Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ "Кримський содовий за­вод" - 25%²⁴.

Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських під­приємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого прибутку.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідом­лень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і тру­домісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташуван­ня АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіден­ди не виплачуються.

Характеристики

Список файлов реферата