11777 (647237), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Присередня група гілок зовнішньої сонної артерії. Висхідна глоткова артерія (arteria pharyngea ascendens) йде догори до верхньої ділянки бічної стінки глотки. По ходу віддає гілочки до піднебінного мигдалика, слухової труби, м'якого піднебіння, стінок барабанної порожнини та до твердої оболонки головного мозку.
Кінцеві гілки зовнішньої сонної артерії. Поверхнева вискова артерія (arteria temporalis superficial is), піднімаючись догори, проходить у товщі привушної залози, попереду зовнішнього слухового ходу. Кінцевий відрізок розміщується під шкірою вискової ділянки і поділяється тут на лобову і тім'яну гілки. Артерія постачає кров'ю привушну залозу, зовнішній слуховий хід, вушну раковину та висковий м'яз, а від своєї початкової частини віддає поперечну артерію лиця, яка несе кров до м'язів та шкіри щоки.
6. Спинний мозок, топографія, форма, зовнішня будова
Спинний мозок (medulla spinalis) розміщений у хребетному каналі і має вигляд сплющеного спереду назад циліндричного тяжа товщиною з мізинець (близько одного сантиметра) (рис. 1).
Рис. 1. Спинний мозок:
А - передня поверхня; Б - задня поверхня; 1 - міст; 2 - довгастий мозок; 3 - шийне потовщення; 4 - передня серединна щілина; 5 - поперекове потовщення; 6 - задня серединна борозна; 7 - задня бічна борозна; 8 - мозковий конус; 9 - кінцева нитка.
Довжина його у дорослих дорівнює в середньому біля 45 см, вага - 40-45 г. Зверху спинний мозок безпосередньо переходить у довгастий (нижній відділ головного мозку) на рівні верхнього краю атланта. У цьому місці відходить перша пара спинномозкових нервів. Внизу він поступово стоншується у вигляді конуса і закінчується на рівні другого поперекового хребця. Від конуса тягнеться кінцева нитка, що є продовженням оболонок спинного мозку. Вона прикріплюється до другого куприкового хребця.
Кінцева нитка та корінці поперекових і крижових нервів, які її оточують, разом становлять утворення, що називається кінським хвостом (за характерним виглядом) (рис. 2). Він знаходиться нижче спинного мозку, а отже заповнює нижню частину хребетного каналу.
Рис. 2. Нижній кінець спинного мозку і кінський хвіст:
1 - мозковий конус; 2 - кінцева нитка; 3 - нерви, які утворюють кінський хвіст; 4 - тверда мозкова оболонка.
У спинному мозку розрізняють два потовщення: шийне (верхнє) і поперекове (нижнє), у складі яких є скупчення нейронів, що іннервують відповідно верхні і нижні кінцівки. У людини в зв’язку з більш складною діяльністю руки як органу праці шийне потовщення спинного мозку більших розмірів від поперекового.
Вздовж передньої поверхні спинного мозку тягнеться глибока передня серединна щілина, а вздовж задньої — неглибока задня серединна борозна. Вони заглиблюються у спинний мозок і поділяють його вздовж на дві симетричні половини — праву і ліву.
В спинному мозку розрізняють такі ж самі відділи, як і в хребетному стовпі: шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий, які не співпадають між собою, оскільки спинний мозок у цілому коротший від хребетного стовпа.
Спинний мозок має виражену сегментарну будову. Під сегментом розуміють поперечну ділянку спинного мозку, від якої відходять пара (правий і лівий) спинномозкових нервів (рис. 3). У складі спинного мозку розрізняють 31 сегмент, із них — 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий. Від кожного сегменту відходять по 2 передніх (вентральні, трухові) і 2 задніх (дорзальні, чутливі) корінці, які, попарно з’єднуючись між собою справа і зліва від спинного мозку, утворюють спинномозкові нерви. Задні корінці мають потовщення, які називаються спинномозковими (міжхребцевими) вузлами, або спінальними гангліями, що містять скупчення чутливих нейронів.
Рис. 3. Один сегмент спинного мозку:
1 - спинний мозок; 2 - спинномозковий нерв; 3 - передні корінці; 4 - задні корінці; 5 - спинномозковий вузол; 6 - передні гілки спинномозкових нервів; 7 - задні гілки спинномозкових нервів.
Через задні корінці збудження передається з периферії в спинний мозок, а через передні — від спинного мозку до м’язів та інших органів.
Кожний сегмент спинного мозку за допомогою своєї пари нервів сполучений з певною частиною тіла — іннервує певні скелетні м’язи і ділянки шкіри.
7. Кора півкуль. Особливості будови, функціонування, значення окремих зон кори
Зовнішня будова великих півкуль. Кожна півкуля має три поверхні: опуклу верхньобічну, обернену до склепіння черепа; плоску серединну, або медіальну, якими півкулі звернені одна до другої; і нерівну нижню — базальну, що прилягає до кісток основи черепа. В півкулях розрізняють також три полюси, або кінцеві виступи: передній — лобний, задній — потиличний і висковий. Поверхня півкуль не є рівною і гладенькою, а має на собі численні борозни і закрутки. Борозни мають різну глибину. Ділянки півкуль овальної форми, що розташовані між борознами, називаються закрутками.
Глибокі постійні міжчасткові борозни, або щілини, поділяють півкулі на великі ділянки, що називаються частками, які мають назви такі ж самі як і кістки, до яких вони прилягають: лобну, тім’яну, потиличну і вискову. Крім того, є ще й п’ята найменша частка — острівцева (острівець). Кожна частка має свої борозни і закрутки.
Лобна частка складає передню частину півкулі і відокремлена від розташованої назад від неї тім’яної частки глибокою центральною (роландовою) борозною, яка проходить фронтально по верхньо-латеральній поверхні великого мозку. Лобна частка має чотири закрутки. Найголовніша з них — передня центральна закрутка розміщена спереду центральної борозни. Три інші закрутки верхня, середня і нижня лобні — розміщені горизонтально. На нижній поверхні лобної частки проходить нюхова борозна, в якій знаходиться нюховий тракт (цибулина).
Тім’яна частка займає центральне розташування між лобною (спереду), потиличною (ззаду) частками. В своїй передній частині вона має задню центральну закрутку. Решта тім’яної частки внутрішньотім’яною борозною поділяється на верхню і нижню тім’яні часточки. Нижня має в своєму складі дві закрутки: надкрайову і кутову.
Потилична частка складає задню частину півкулі і відокремлена від розташованої спереду від неї тім’яної частки тім’яно-потиличною борозною, яка особливо добре помітна на медіальній поверхні півкулі. На бічній поверхні частки розміщені три невеликі і непостійні закрутки, поділені неглибокими борознами, а на медіальній поверхні розміщена основна її борозна — шпорна (острогова). Між нею і тім’яно-потиличною є закрутка трикутної форми — клин.
Вискова частка складає нижньобічну частину півкулі і відокремлена від лобної і тім’яної часток бічною (сільвієвою) борозною, яка йде по верхньо-латеральній поверхні півкуль догори і назад. На бічній поверхні розрізняють верхню, середню і нижню вискові закрутки, розмежовані верхньою і середньою висковими борознами, а на нижній поверхні — латеральна і медіальна потилично-вискові закрутки, відокремлені одна від другої колатеральною борозною. Медіальна потилично-вискова закрутка наперед переходить в парагіпокампову закрутку, або закрутку морського коника, передній кінець якої утворює повернутий назад гачок, що є центром нюху. У глибині поряд із закруткою морського коника розміщена зубчаста закрутка.
Острівцева частка розташована в глибині бічної борозни. Вона прикрита іншими частками: лобною, тім’яною і висковою. Острівець добре можна розглянути, якщо дещо відсунути вискову частку. Глибока колова борозна острівця відокремлює його від інших часток півкуль. Поверхня острівця покрита декількома короткими закрутками.
На медіальній поверхні півкуль розрізняють дві великі борозни: борозну мозолистого тіла і поясну борозну, між якими знаходиться поясна закрутка. Остання назад і донизу переходить в закрутку морського коника, яка прилягає до проміжного мозку. Поясна закрутка і закрутка морського коника оточують мозолисте тіло спереду, зверху і ззаду, які об’єднуючись разом утворюють закрутку, що отримала назву склепінчастої. За своїми функціональними особливостями вона належить до нюхового мозку та лімбічної системи.
Нюховий мозок. В півкулях великого мозку прийнято виділяти як самостійну частину нюховий мозок. Ця ділянка півкуль, що пов’язана з нюховими відчуттями, філогенетично є найбільш давньою частиною кінцевого мозку. До неї входять ряд утворень розміщених на медіальній і нижній поверхнях півкуль.
У людини нюховий мозок розвинений відносно слабо і складається з центральної та периферичної частин. До периферичної частини відносяться нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник. До центральної частини належать передня дірчаста речовина, закрутка морського коника, сам морський коник (гіпокамп), поясна та зубчаста закрутки. Всі компоненти нюхового мозку є різними частинами нюхового аналізатора.
Гіпокамп (в перекладі з грецької означає “морський коник”) — це вигин сірої речовини збоку медіальної стінки нижнього рогу бічного шлуночка. Гіпокамп добре видно в порожнині нижнього рогу у вигляді поздовжнього підвищення, що тягнеться вздовж його дна.
Бічні шлуночки. Бічні шлуночки (правий і лівий) знаходяться кожний у відповідній півкулі і є порожнинами неправильної форми. Їхні стінки утворені речовиною мозку. В кожному бічному шлуночкові розрізняють центральну частину (в тім’яній частці), передній ріг (в лобній частці), задній ріг (в потиличній частці) і нижній ріг (у висковій частці). Бічні шлуночки ізольовані один від одного, але кожний із них сполучається отвором із третім шлуночком.
Внутрішня будова великих півкуль.
В складі великих півкуль є сіра і біла речовина. Сіра речовина зовні півкуль утворює плащову частину, або кору великих півкуль, а в глибині, ближче до основи півкуль — ядра основи, або підкіркові ядра (базальні, центральні вузли чи ганглії).
Підкіркові ядра філогенетично найбільш давня частина великого мозку, яку коротко називають підкіркою. Тут знаходяться підкіркові центри нервової діяльності. Між корою і підкірковими ядрами міститься біла речовина.
Підкіркові ядра парні і містяться в обох півкулях. До них належать: смугасте тіло, огорожа і мигдалеподібне ядро, які розділені прошарками білої речовини, що утворюють внутрішню, зовнішню і крайню капсули.
Смугасте тіло (corpus striatum) із них є найбільшим за розмірами та найважливішим у функціональному відношенні. Це масивне скупчення сірої речовини, яке прилягає до проміжного мозку. В деяких частинах його спостерігається чергування смужок білої і сірої речовини, внаслідок чого на розрізі речовина півкуль тут має смугастий вигляд. Звідси і збереглася давня назва “смугасте тіло”. Смугасте тіло складається із двох частин — хвостового ядра і сочевицеподібного ядра.
Хвостате ядро (nucleus caudatus) має видовжену форму у вигляді коми. Значна частина поверхні його звернена в порожнину бічного шлуночка, утворюючи його латеральну стінку. Передня розширена частина хвостатого ядра, що називається головкою, розміщена вище сочевицеподібного ядра, а його тіло і хвіст розташовані зверху і латеральніше зорового горба.
Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) знаходиться зовні і наперед від зорового горба та нижче і латеральніше від хвостатого ядра. Медіально воно відокремлене внутрішньою капсулою від зорового горба і хвостатого ядра, а латерально відмежоване зовнішньою капсулою від огорожі. На поперечному і поздовжньому розрізах кожної півкулі нагадує розріз сочевичного зерна. Воно має клиноподібну форму і звернене верхівкою до серединної площини. Дві смужки білої речовини розділяють сочевицеподібне ядро на три частини: більш темна латеральна частина — шкаралупа, або лушпина (putamen), а дві світліші частини конічної форми, звернені до середини, разом становлять бліду кулю (globus pallidus).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
