43143 (633935), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Хотілося б зупинитися на такому мовному явищі як синонімічна антонімія. Для Симоненкової антонімії воно характерне. Візьмемо для прикладу антонімічну пару щастя — біда. Поет вміло використовує не протиставлення, замінюючи один із членів синонімом. У його віршах знаходимо такі варіанти:

щастя — біда

День, коли мене родила мати,

Для життя, для щастя, для біди. [29, 69]

щастя — лихо

Ти прийшла і щастя, і лихо,

Поважала мій труд і піт... [29, 16]

Прикладом синонімічної антонімії можуть бути такі пари:

радощі — муки

І наші спільні радощі і муки Чи випливуть із серця глибини. [29, 96]

радощі — сльози

І десь знайду невблаганну, жорстоку,

Тебе, богине радощів і сліз. [29, 118]

Наведені вище різні класи та типи антонімів відносять до так званої одночастиномовної антонімії. Та в творах В.Симоненка має місце й міжчастиномовна антонімія. Це антонімічні відношення між словами, що є різними частинами мови. Наприклад:

один — інший

Один волає : "Зупинись ! Не треба !"

Штовхає інший : "Не впиняйся, ні." [28, 102]

У даному випадку антонімічна пара виражена числівником та займенником.

Наявне також і синонімічне протиставлення, члени яких є різними частинами мови. Наприклад:

мрія — наяву (іменник — прислівник)

Якщо того, що в мріях маю,

Хоч краплю мати наяву. [28, 84]

мрія — жива (іменник — прикметник)

Ти для мене не тільки мрія,

Я живою тебе люблю. [28, 165]

сняться — наяву (дієслово — прислівник)

Але їм тільки сняться крила,

Наяву ж — вони зовсім без крил. [28, 174]

Зміст цих рядків приблизно однаковий. Але поет не повторює одну й ту ж антонімічну пару в кожному випадку, а добирає синонімічні антоніми і вдало їх застосовує.

Наведемо ще яскраві приклади міжчастиномовної антонімії. Протиставлення однокореневих антонімів, виражених субстантивним прикметником та іменником.

Смертні вам безсмертя дарували

Смертні вам продовжили життя. [29, 90]

Ця пара використана поетом для більшого контрасту, для увиразнення думки. Василь Симоненко звеличує простих людей, вважаючи, що кожна смертна людина по-своєму безсмертна завдяки своїй праці, своїм внескам у світобудування.

Наявна також така антонімічна пара, яку складають прислівник — дієслово:

Чи він умер всерйоз,

Чи тільки прикидається. [28, 40]

Тож, з наведених вище прикладів видно, що міжчастиномовна антонімія посідає не останнє місце у творах поета і широко вживається ним.

За протилежністю значень у лексичній системі мови виділяють насамперед загальномовні, або узуальні, антоніми, їм властиві суттєво важливі ознаки, а саме:

1) стійке лексико-семантичне відношення в межах відповідних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматично взаємозумовлювані одиниці:

2) регулярна відтворюваність в одних і тих же синтагматичних і стилістичних умовах. Наприклад:

щастя — біда

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди. [29, 69]

дні— ночі

Дні і ночі думать про тебе,

Виглядати тебе щомить —

Лиш для цього, їй-богу, треба,

Тричі треба на світі жить! [29, 53]

Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень. Протиставленість семантики у таких лексемах створюється лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні, слова, що набувають антонімічних стосунків тільки в певному контексті. Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами. Наприклад:

туман — сонце

У душі моїй —

Місця немає туманам.

У душі моїй —

Сонце червоне буя... [29, 114]

Контекстуальні антоніми туман і сонце передають протилежні почуття, настрої, які в мові виражені антонімами сум, туга — радість, веселість. Слова вжиті в переносному значенні.

У своїх поезіях Василь Симоненко широко використовує контекстуальні антоніми. Наприклад, ось деякі з них:

зустрів — не зберіг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг. [29, 101]

спати — жити

Але ж я не спати — жити!

Жить і мріять люблю... [29, 98]

ненаглядна, чудова — злюща

У мою б увірвалася мову,

Щоб сказати в тривожну мить

- Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить !.. [29, 59]

віяв — вмер

Довго вітер уперто віяв,

Але чомусь і він тепер,

Зазирнувши тобі під вії,

У волоссі твоєму вмер. [29, 55]

Контекстуальні антоніми завжди образні. Автор може використовувати антоніми не тільки за усталеною в мові схемою, а й залежно від особливостей власного світосприймання.

V. Стилістичне використання антонімів

Антоніми посідають помітне місце серед виразових засобів мови, відіграють чималу стилістичну роль. Це пояснюється тим, що вони дають можливість створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ.

Поезія В.Симоненка контрастна на всіх рівнях : від ідеї до композиції, від сюжету і характерів до окремого малюнка і образу. Гармонії і красі світу протистоять обов'язково крайні стани краху, убогості, небуття. Радості буття і щастю його повнокровного відчуття протистоять страждання, біль, горе.

Яскравим прикладом контрастності є вірш "З вікна", в якому зимовий пейзаж зіставляється зі своєю протилежністю — літнім краєвидом:

Синиця в шибку вдарила крільми

Годинник став. Сіріють німо стіни.

Над сизим смутком ранньої зими

Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Плине печаль. Біліють смолоскипи

Грайливо пофарбованих ялин —

Вони стоять, немов у червні липи,

Забрівши в сивий і пустий полин. [27, 153]

Разючість протилежностей демонструють і такі образи поета: "губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі", "задихнеться від люті сірість - нам на радість, а їй на зло" та багато інших. Це передусім позначає нам орієнтири художнього світосприйняття митця, які дозволяють безпомилково виділити все прекрасне і чітко виділити "лінію зла". Вся поезія В.Симоненка — це крайні вияви буття: затхла і пересихаюча заплава поруч зі струменінням повноводного потоку, осіння втома і млявість поряд з життєрадісною весною. Вона вся зі сліпучого світла і непроглядного мороку, зі зламів, пронизуючих ліній і гострих кутів. У кожному вірші поета звучить явно чи підсвідомо той яскравий контраст, який так вміло використовував митець для творення своїх образів. Навіть назва циклу віршів, а потім збірки "Тиша і грім". Тиша і грім — всього два слова, а як багато вони нам говорять, як багато ми відчуваємо й розумієм. Спокій, безтурботність життя, навіть може безцільність та апатичність на противагу бурхливості, свіжості, оновленню, змінам у житті, які несуть із собою грім, дощ, вітер.

У поезії В.Симоненко майже виключає сумніви, вагання, нерішучість. Він точно і однозначно розмежовує правду і кривду, добро і зло, щастя і горе, радості і сльози. Для нього не існує напівтонів. Є біле і є чорне. Навіть в інтимній ліриці він вимагає остаточної відповіді — "так" або "ні".

Станеш ти біля мого благання

Чи до інших станцій просвистиш ? [29, 115]

Стилістичне варіювання лексичних засобів може пов'язуватися з різноманітними семантичними зіставленнями і протиставленнями на основі внутрішньомовного значеннєвого колориту, Саме у зв'язку з цим виникає лексично-стилістична категорія антонімів — слів, що мають діаметрально протилежне значення. Антоніми потрапляють до стилістичних засобів як завдяки своїм власним внутрішнім семантичним властивостям, так і тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим і мовець може вживати антонімічні слова не тільки за усталеною в лінгвальному обігу схемою, але й у залежності від особливостей власного, індивідуального світосприймання. Семантичні стосунки між антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують слова-антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення й антонімічної градації.

Функція протиставлення полягає у вживанні антонімів для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками. Наприклад :

сонце — біль

І стоїть тополя, повна сонця й болю,

Вітами-привітами кланяється полю. [29, 63]

сміятися — страждати

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми. [29, 69]

Вживаючись у функції зіставлення, слова, що перебувають в антонімічних стосунках, допомагають порівнювати різні реалії та поняття:

Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію

Прийде чистою до тебе біла моя мрія. [29, 61]

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. Це допомагає митцеві слова яскравіше змалювати картину змін тих чи інших подій:

ні початку, ні краю

І здалося — нема ні початку, ні краю

Цій нудоті німій і нудній німоті... [29, 42]

Виражально-зображальні можливості Симоненкових антонімів найчастіше реалізуються в антитезних та оксюморонних побудовах. Антитеза та оксюморон широко використовуються в художній літературі і публіцистиці. В.Симоненко вживає антоніми як засіб контрасту. Цим прийомом він користується в своїх епіграмах, які носять сатирично повчальний характер. Але в його громадських віршах та інтимній ліриці теж не бракує яскравого контрасту. А вже контраст на рівні словосполучення та речення створює антитезу.

Антитеза (antithesis — грец. "протиставлення") — стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі названого прийому лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна). Різке протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний об'ємний образ. Наприклад :

Просвітіть, премудрі,

Недозріму

Душу мою,

Зрячу і сліпу ! [29, 81]

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі, трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси. [29, 35]

За принципом антитези митець будує цілий вірш "Україні" [29, 72]. Поет-громадянин, поет-патріот, справжній син своєї Батьківщини ставить власні твори на службу народові.

Структурну основу твору становлять антитези, які розгортаються у двох останніх рядках кожної строфи:

Коли крізь розпач випнуться надії,

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді ім'ям твоїм радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує велич неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм. [29, 72]

Перші двовірші строф мають розгорнуту послідовність: мир, неспокій, війна. Відповідно до цього побудована і шкала моральних категорій, де об'єднано дві протилежності: радості й суму під безхмарним небом, благословення й прокльону в час передгроззя, готовності вмерти і віри в безсмертя подвигу в час грози.

Коли мечами злоба небо крає

І крутить твою вроду вікову

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу. [29, 72]

Ліричний герой поета відчуває кровний зв'язок із рідною землею, з народом і цей зв'язок переходить до злиття особистого "я", свого імені з іменем Батьківщини. Митець кожної хвилини готовий стати на захист країни своїм сильним гучним словом, гордо несучи ім'я своєї Вітчизни.

За принципом антитези побудований також вірш "Перехожий" [29, 36]. Як глибоко і тонко дібрав тут В.Симоненко свої антоніми:

Характеристики

Список файлов сочинения