181264 (632223), страница 11
Текст из файла (страница 11)
1) цілісність (розроблення взаємноузгоджених прогнозних і програмних документів соціально-економічного розвитку (СЕР) окремих адміністративно-територіальних одиниць (АТО) та окремих галузей економіки);
2) об’єктивність (розробка здійснюється на основі даних Держкомстату, даних органів місцевої виконавчої влади, даних НБУ);
3) науковість;
4) гласність (доступність для громадян);
5) самостійність (розробляється самостійно для кожної АТО);
6) рівність (дотримання прав і врахування інтересів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм власності);
7) принцип дотримання загальнодержавних інтересів.
При розроблені макроекономічних планів використовується певна система показників, які поділяються на такі групи: 1) натуральні чи вартісні; 2) кількісні чи якісні; 3) абсолютні чи відносні; 4) обов’язкові, розрахункові, інформаційні.
За рівнем значущості програми поділяють на національні, державні (міждержавні), галузеві (міжгалузеві), регіональні та цільові комплексні, а також надзвичайні.
Національна програма, розробляється на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції. Вона має інформаційно-орієнтований характер, даючи змогу підприємствам нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства.
Програма економічного й соціального розвитку України - це комплексна система цільових завдань і планованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх виконавців і джерел фінансування; це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів, які належать до різних сфер діяльності (наукової, проектно-конструкторської, будівельної, виробничої та ін.).
Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу розробляється на період, який дорівнює 10-15 рокам, з коригуванням, а також продовженням її горизонту кожні п'ять років; на середньострокову перспективу розробляється на період від 3 до 5 років і щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.
Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях -наприклад, під час стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, короткострокові. При їх здійсненні вагоме місце займають засоби адміністративного регулювання.
55.Основні види та джерела доходів населення
Доходи домогосподарств, або особисті доходи, — це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.
Основними каналами доходів населення є:
трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
доходи від підприємництва (прибуток);
доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
доходи від індивідуальної трудової діяльності;
інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).
Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.
Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.
Номінальні використовувані доходи — це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (З):
ВД = С + З.
Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.
Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата — це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата — номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.
Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають диференціацією доходів. Нерівність у доходах має місце в усіх економічних системах — як традиційних, так і товарних. Посилення диференціації в доходах в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовлене низкою обставин. Однією з головних є та, що окремі суспільні групи поводяться вже відповідно до законів ринкової економіки, в той час як інші групи продовжують орієнтуватися на традиції й цінності попередньої системи, яка відходить у минуле.
56. Причини та показники нерівності в розподілі доходів населення
Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники, найчастіше будують криву Лоренца (рис). Для побудови цієї кривої загальну кількість домогосподарств (сімей) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний дохід у тій чи іншій країні.
Крива Лоренца
Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім'ями України, тоді кожна їхня п'ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей — 40% доходу й т.д. Таку ситуацію графічно зображають бісектрисою. Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу. Інший крайній випадок спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла (крива максимально віддалена від бісектриси). Реальна економіка звичайно являє собою дещо середнє між цими двома крайніми випадками.
Для характеристики розподілу доходу між групами населення обчислюють коефіцієнт концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Його нерідко обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, яку утворюють бісектриса та крива Лоренца, до площі трикутника, утвореного горизонтальною віссю та правою ординатою. Величина коефіцієнта Джині коливається від нуля до одиниці. Чим вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим коефіцієнт Джині ближчий до одиниці. Із вирівнюванням доходів у суспільстві цей показник прямує до нуля (нульове значення показника досягається за абсолютно рівномірного розподілу доходів). Оскільки на нерівномірності розподілу доходів істотно позначаються процеси оподаткування і виплати трансферів, то цей коефіцієнт часто обчислюють на підставі і особистих, і використовуваних доходів.
Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня життя.
Рівень життя — це соціально-економічна категорія, що характеризує рівень задоволення фізичних і соціальних потреб людей. Рівень життя визначається ступенем розвитку самих потреб людей та кількістю й якістю життєвих благ і послуг, які використовують для їх задоволення.
Набір необхідних для життєдіяльності благ повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить від індивідуальних і сімейних доходів членів суспільства.
Розглядаючи проблему нерівності доходів, а значить, і бідності певної частини населення, слід згадати ще один показник: "індекс злиденності", який являє собою суму рівнів інфляції та безробіття, як двох основних показників макроекономічної нестабільності.
Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.
Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію.
57. Бідність: причини появи та прогресування
Проблема бідності в сучасному світі набула рис глобального характеру, оскільки бідні є як у багатих країнах, так і в тих, які не можна віднести до числа розвинутих. Звісно, що різний рівень добробуту країни означає й різне розуміння бідності, а відповідно, і кількості людей, яких відносять до цієї групи. А відповідно, для кожної країни характерні власні критерії для визначення бідності. У розвинутих країнах до такої категорії відносять людей, які не мають коштів для покращення свого добробуту чи отримання певних соціальних благ, наприклад, якісної освіти. А у слаборозвинутих країнах бідними вважаються люди, що не мають змоги регулярно придбавати продукти першої необхідності, а освіта для них взагалі залишається недоступною.
Світова наука і практика виокремлюють три головні підходи до визначення бідності: абсолютна, відносна та суб’єктивна бідність. Абсолютна бідність розраховується за засадах різниці між доходами та розходами, відносна характеризується як відрив від стандартів споживання, притаманних певному суспільству, суб’єктивна визначається за допомогою власних оцінок населення щодо свого матеріального становища.
До соціологічної характеристики слід додати ще й психологічний зріз бідності. Все частіше психологічна картина бідності характеризується такими оцінками стану людини як відчуття страху, беззахисність, безсилля перед життєвими обставинами, відсутність цілей та пріоритетів в житті, соціальна самітність, стан депресії.
За офіційною статистикою, в Україні біля 30% людей відноситься до бідних. До цієї групи зараховують переважну кількість пенсіонерів, безробітних та тих, хто живе на соціальну допомогу держави. Втім, парадоксальна риса української бідності – це бідність працюючих. Показовим є й такий феномен нашої бідності як її тривалість у часі – для деяких людей бідність вже перетворилась на звичайний стан протягом багатьох років, а іноді й всього життя. Наслідком сукупного впливу всіх наведених факторів є втрата соціальної ініціативи та мотивації до покращення свого життя, розповсюдження утриманських настроїв, апатія до суспільних процесів, в кінці-кінців, взагалі може зникнути прагнення до покращення свого життя.
Причини бідності: «Бідні, тому що дурні; дурні, тому що бідні»
58. Вартісна величина прожиткового мінімуму
Мінімальний споживчий бюджет і величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані в якості орієнтирів для: регулювання доходів і витрат населення; обґрунтування розмірів оплати праці; оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм; регулювання зростання заробітної плати, співвідношення оплати праці за галузями. Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження в державній і кооперативній торгівлі і які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках.
Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки мінімальних «споживчих кошиків» (продовольчих та непродовольчих). Набори кошиків визначають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади. Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу «споживчих кошиків» може відігравати роль довгострокового соціального нормативу малозабезпеченості лише за існування достатнього попиту та пропозиції товарів і послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці «кошики», як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків. Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору відповідних товарів та послуг, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі.
59. Механізми перерозподілу доходів, що застосовуються в Україні
Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій. Через державні бюджети розвинутих країн світу перерозподіляється від 40 до 55% національного доходу, а в Україні — майже 70%. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
