177623 (632115), страница 5
Текст из файла (страница 5)
41. Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін. У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць. 1924–1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13%. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце. Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд. марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата. Період 1924–1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільних ринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20‑-ті роки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала європейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму і в період стабілізації.
Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами.
46. План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880–1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з вивчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи. Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торговельних потоків; брак американської валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуністичних партій у Франції й Італії), Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної співпраці, очолювана відомими американськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку», Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків. По-перше, новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи. По-друге, створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи. По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньо-європейські розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи. По-четверте, відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європейського ринку збуту для США і Канади, По-п'яте, розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу – гаранта політичної стабільності і сталого розвитку. По-шосте, було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.
69. Предмет іст. ек. вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це історія формування ек. політики у державі у відповідності з певними істор. обставинами. Завдання – це поглиблення знань з ек. теорії, про витоки ек. політики формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку світової ек. думки, аналіз наукового внеску окремих шкіл та напряму в ек. теорію. Метод: історико-логічний 1) історичний або хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їх виникнення; 2) логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зору логіки їх розвитку; 3) мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек. мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевому продукті, визн. також ідеологи; 4) територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїсь країни.
78. Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці «Міркування про природу багатства грошей і податків», «Дослідження про рідкість грошей «. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність. Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до грошей. В своїй теорії вартості він розрізняє «істинну» вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Саме гроші на думку Буагільбера є причиною того, що товари обмінюються не за істинною вартістю, через це він пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну
79. Адам Сміт (1723–1790). Основна праця – «Дослідження про причини і природу багатства народів» (1776). Розглянув ек-ку як сис-му, в якій діють об’єктивні закони, які могуть бути пізнанні людиною. Визначив задачу ек-ки як науку, вона повинна здійсн. абстрактний аналіз об’єктивної ек-ї реальності. На підставі одерж‑х висн‑в розробляв рекомендації для здійсн. екон-ї політики. Як теоретик він дослідж-в внутр. зв’язки фізіології сусп-ва з інш-го боку, як спостерігач, він фіксує зовн. форми та зв’язки. Дає 3 визнач‑я категорії цінності: 1) визнач. цінність (вартість витрат праці); 2) визн. працю, що купується; 3) визн. доходами або сумою дходів. Три основні класи: робіт., кап-ти, землевл-ки. Яким відпов. 3 форми доходу – зарп-та, прибуток, рента. Капітал визначав як запас, що служить для подальшого вироб-ва. Вів поняття основного і оборотного капіталу. Оборотн‑й капітал приносить прибуток через обіг, а основн-й – не обертаючись. Розглядав гроші як зручний засіб обігу. Джерелом багатства вважав працю.
В теорії відтв-ня розр-є валовий та чистий продукт. Отже А. Сміт побудував цілісну сис‑у ек-ї науки, сформулював прин-пи ек-го лібералізму; надав нового змісту старим екон. категоріями; основні ідеї знайшли відображення в теоріях 19 ст. С. твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах в-ва. Цінність розглядає як суб’єктивну, так і об’єктивну. Розглядав обмін товарів у простому товарному в-ві. Заклав основи теорії факторів в-ва. Звертається до прин-пу природної свободи, до дії «невидимої руки».
84. Наприкінці XIX ст. З'являться своєрідний американський варіант Теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847–1938) Ocновнi його пpaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основу власної Teopiї граничної продуктивності. Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство. Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розпод1 л багатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбувається згідно з природним законом який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює. На відміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:
1) капітал у грошовій формі;
2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);
3) діяльність підприємця;
4) праця робітника.
86. До 30-их років 20 ст. панувала думка що за допомогою вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. На рубежі 20 ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929–33 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Перші кроки були зроблені у США у «новому курсі» Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуванням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ. економіст Кейнс видав книгу «Загальна теорія зайнятості, процента, грошей», цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
