177621 (632113), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Принципи ДРЕ:

– мінімальне втручання державних органів у економічні процеси;

– вплив органів державної влади на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів та нормативів.

Реалізація даних методів та принципів ДРЕ відображаються у виконанні державою таких економічних функцій: / створення необхідної правової бази;

– розробка і сприяння в здійсненні стратегії економічного розвитку народного господарства; регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності;

– перерозподіл централізованих доходів, стабілізація економіки та соціальний захист населення.

– моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього середовища.

Формами ДРЕ діяльності підприємств є:

– макроекономічне планування, яке полягає у розробці та науковому обґрунтуванні цілей, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку;

– фінансова та кредитна політика держави;

– система оподаткування суб'єктів господарювання.

12. Розкрийте сутність і функції процесу управління

система:

• по-перше, складається з двох або більшої кількості

елементів;

• по-друге, кожний елемент системи має властиві

лише йому якості;

• по-третє, між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

• по-четверте, система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість підприємства як системи полягає в тім, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем

Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою. Очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання.

Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

функції управління – об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління:

– функцію планування – процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.

– Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

– Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

– контролююча функція.

Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

13. Висвітліть основні напрямки фінансової та кредитної політики держави

Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика впливає на обсяг і структуру виробництва, загальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рівноваги, змінюючи пропозицію грошей в економіці. Проведення грошово-кредитної політики передбачає певний зв'язок між інструментами цієї політики та її цілями.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо модель грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно цієї моделі, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.

14. Розкрийте суть методів управління діяльністю підприємств

Методи управління – це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру.

Економічні методи управління – це такі методи, які реалізу-матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища

Другий аспект економічних методів управління зв'язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі І2 ' ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей.

Організаційні методи управління базуються на мотивах І–J примусового характеру. їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й роз-, порядчі.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальні ності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієн-I тирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та і іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій)

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

15. Охарактеризуйте стратегію розвитку підприємства і бізнес-планування

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Вона формулює цілі та способи їхнього досягнення так, щоб указати підприємству певний (такий, що об'єднує всі його підрозділи) напрямок розвитку. Сратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт із визначення довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства.

Бізнес-план (БП) підприємства чи організації – це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки та реалізації підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.

У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Конкретними цілями розробки БП як багатофункціонального документа є:

• налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;

• проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;

• своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;

• формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

• перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Загальновживана логіка розробки БП підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення таких дій:

1) вибір продукції (послуг) для ринку;

2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;

3) вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми, яка вперше розпочинає свою діяльність;

4) прогнозування можливих обсягів продажу продукції (надання послуг);

5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;

6) розробка цінової та збутової політики;

7) обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації;

9) оцінка фінансових параметрів бізнесу;

10) узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

16. Охарактеризуйте мотивацію трудової діяльності працівників

2) Система, моделі та методи мотивації

Система мотивації характеризує сукупність взаємопов'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому, щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання.

Існують такі моделі мотивації праці:

1. Модель, що грунтується на теорії потреб.

1.1. фізіологічні потреби;

1.2. потреби в захищеності та безпеці;

1.3. соціальні потреби;

1.4. потреби в повазі;

1.5. потреби самовираження.

2. Модель, що ґрунтується на теорії очікування. Це передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманого винагородою, а також очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів.

3. Модель, що ґрунтується на теорії справедливості. Порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують аналогічну роботу.

Система мотивації на рівні підприємства повинна базуватися на таких вимогах:

– надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

– узгодження рівня оплати праці з її результатами та визначення особистого внеску в загальний успіх підприємства;

– створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту усіх працівників;

– забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

– підтримування в колективі атмосфери довіри та можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками. Виділяють такі методи мотивації продуктивності діяльності:

– економічні, грошові (премії): відрядна та погодинна форма оплати праці, премії, надбавки, доплати, виплата дивідендів; – економічні непрямі: пільгове оподаткування, пільгове користування транспортом, майном, пільгове харчування;

– негрошові методи: просування працівників по службі, підвищення якості праці, охорона праці та ін. Порядок регулювання поведінки окремих категорій персоналу передбачає п'ять етапів:

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)