176334 (632095), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Керівна роль держави на основні напрями розвитку господарства. Вона приймає участь у становленні окремих галузей. Вся господарська діяльність підпорядковується загальнонаціональним інтересам, де високо розвинено почуття національної гордості. У країнах сформовано найвищий рівень організованості, якості продукції, технологій, але не найвищої зарплати.

1. Шведська модель

Економіка - є капіталістичною. Понад 90 відсотків промисловості знаходиться в приватній власності. Рішення про виробництво і розподіл товарів приймає ринок. Практично всі витрати на освіту і соціальне забезпечення бере на себе держава в особі уряду. Особливість - соціальна спрямованість, скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених шарів суспільства. Характерно наявність кваліфікованої робочої сили. Головна мета економічного ладу - всемірне поліпшення життя людей, правового і соціального захисту, стабільний соціальний розвиток, збереження основних засобів виробництва у особистому володінні.

Виплати на соціальне забезпечення становлять у Швеції 90 % середньої заробітної плати робітників, зайнятих у промисловості. Щоб користуватися встановленими пільгами, шведи платять одну з найвищих у світі ставок податку - 36,5% ВВП, за рік кожен швед має віддати до державного бюджету як податок 56,7% свого доходу.

1. Економічний зміст власності

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина - людина".

1. Юридичний зміст власності

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина - річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

1. Власність і привласнення

Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.

1. Закони власності І привласнення

Закон власності є сутнісним, сталим причинно-наслідковим зв’язком і між потребою та привласненням і є одним з провідних факторів розвитку людини і суспільства в цілому. Із закону власності випливає, що виробництво завжди підпорядковується потребам і що головною умовою його здійснення є привласнення благ, для того, щоб відбулося подальше вилучення їх корисних якостей у інтересах виробника

Відомо два закони власності і два закони привласнення, які діють парно, у взаємозв'язку. Першим є закон власності на продукт своєї праці. Йому відповідає закон привласнення: праця - початковий спосіб привласнення. Він створює власність і її ціну.

На базі першого закону власності функціонує натуральне і просте товарне виробництво. Привласнення тут здійснюється двояким чином: безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Власність на створений продукт виступає при такому привласненні як що безпосередньо виникає з праці її власника. Це трудова власність. Сучасне ринкове господарство своїм походженням зобов'язане найманій праці і капіталу. Перетворення трудової приватної власності в капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності в другій - в закон власності на продукт чужої праці. Йому відповідає вже інший закон привласнення: товарне звернення - початковий спосіб привласнення. На базі цих законів засноване крупне суспільне виробництво. Привласнення тут здійснюється також двояким чином, але через інші форми - товарне звернення і розподіл доходів.

1. Право володіння, користування, розпорядження

Право володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.

Право користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Право розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчудження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Правомочність розпорядження може запроваджуватися в юридичну практику через поняття повного господарського відання.

1. Сутність приватної власності

Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і привласнення. Підкреслюємо - безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і програти. Але і програш - його провина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке, прогресивне значення приватної власності.

1. Сутність суспільної власності

Суспільна власність передбачає спільне володіння, розпорядження і виключає індивідуальне. Всі члени суспільства володіють спільно, індивідуально ж - ніхто. Суспільна власність на засоби виробництва зрівнює всіх членів суспільства як співвласників. Вони всі власники. Ніхто не має права на перевагу у володінні. Разом з тим в межах суспільної власності, оскільки суспільство не може розпоряджатися об'єктами власності безпосередньо, виникає адміністративна монополія, і при суспільному володінні розпорядження і привласнення здійснюється бюрократією (bureucratie - буквально влада столу).

1. Роздержавлення - шлях до якого типу економіки?

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.

В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. Роздержавлення пов'язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету - створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

1. Приватизація і реприватизація власності

Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами. Основна мета приватизації — передача об'єктів державної власності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний менеджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, його модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета — поповнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації.

Реприватизація – відновлення в правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результаті конфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є: реституція (повернення власності колишнім власникам у натуральному виді), і компенсація (повернення вартості конфіскованого майна грошима або спеціальними ваучерами). Найбільш сприятливо реприватизація протікає в тих випадках, коли вона передує основним акціям по приватизації. Запізнення з проведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести до конфліктів між інвесторами, які вже вклали свої капітали, і особами, що пред’являють права власності як колишні власники майна. Така ситуація дуже несприятлива для залучення іноземних інвестицій.

1. Націоналізація, денаціоналізація власності

Націоналізація — це захід держави із захисту національних інтересів, унаслідок якого майно, що перебуває в приватній власності, відчужується у власність держави на підставі спеціального акта державного органу за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Зазвичай націоналізацію здійснюють стосовно галузей і виробництв, які мають стратегічне значення і потребують значних і довгострокових вкладень, що даватимуть відчутну віддачу в державний бюджет.

Денаціоналізація — повернення, зворотний перехід колишньої приватної власності в державну; повернення в державну власність тієї приватної власності, яка виникла в результаті раніше проведеній приватизації. Д. проводиться найчастіше у зв'язку з низькою ефективністю використання ресурсів державними підприємствами.

Денаціоналізація – процес трансформації державної власності у приватну й колективні типи власності та їх різновиди. Здійснюється у зв’язку з надмірним одержавленням власності та економіки, бюрократичним характером управління державною власністю.

1. Найновіші тенденції у правах власності у сучасних найбільш розвинених країнах

Думаю что нада прлсто сказать что развивается проиватна власність

1. Що сприяє розвитку тіньової економіки?

6 груп причин виникнення та розвитку тіньової економіки.

1. Антропологічні причини. Ця група причин пов'язана з двоїстою природою людини. Недаремно релігійні вчення виходять з того, що людина являється ареною боротьби добра та зла, де добро не завжди перемагає зло. Особистий інтерес досить часто приходить в суперечність з інтересами суспільства. Спонукаюча сила егоїстичних мотивів може перекривати існуючі обмеження людської діяльності зафіксовані в моралі, традиціях та праві. В цьому випадку людина порушує існуючий в суспільстві порядок, що може призвести до деструктивних наслідків для соціального життя.

2. Економічні причини. По своїй суті ринкове господарство носить стихійний характер. Відомо, що для ринкового господарства характерний нерівномірний розвиток різних секторів, інфляція, різкі зміни обмінних курсів. Все це є сприятливим підґрунтям для злочинів. Тіньова економіка зростає, коли держава не може регулювати ці явища і створювати сприятливі умови для функціонування підприємництва. В періоди криз, коли порушується хитка рівновага ринкового господарства, тіньова економіка отримує додатковий поштовх для свого розвитку.

3. Соціальні причини. Українська влада в останні роки зіштовхнулась з рядом соціальних проблем, головною з яких є соціальна диференціація суспільства. В тіньову економіку залучались представники мало імущих та маргінальних верств - молодь, безробітті, робітники-емігранти. Основна частина безпосередніх виконавців власне злочинних економічних дій також формується в цьому середовищі.

4. Правові причини. Головним тут є недосконалість правової бази. Справа в тому, що економічний процес навіть в промислово розвинутих країнах завжди випереджає правову основу підприємництва. Державне законодавство, як правило, відстає від нових реалій економічного життя. Тому удосконалення правової бази носить перманентний характер. Суперечності між швидко змінюваними умовами ринкового господарства та існуючою законодавчою базою дозволяють учасникам тіньової економіки використовувати прогалини, які утворюються в правовій сфері.

5. Соціокультурні причини. Сюди відноситься все, що можна вважати слабкою етичною основою підприємництва. Особливо необхідно виділити протиріччя між законодавством і морально-етичною складовою підприємництва. Звичайно, самі закони багато в чому відображають морально-етичні цінності певного часу. Однак інтереси держави, які реалізуються в законодавстві, не завжди співпадають з інтересами більшості суспільства, а інколи знаходяться в протиріччі з ними.

6. Політичні причини. Одним із принципових аспектів тут є відношення влади і великого капіталу. Відомо, що їх злиття підсилює олігархію, існування якої придає якісно нові риси тіньовій економіці. Справа не тільки в тому, що під тиском фінансових і промислових магнатів влада приймає закони, які створюють сприятливі умови для економічної діяльності олігархів. Більш широким негативним наслідком стає те, що подібні дії повністю підривають принципи соціальної справедливості. Державна казна недоотримує значних коштів, малий бізнес опиняється в нерівноправному положенні. Багато угод олігархи заключають в тіні владних кабінетів. З точки зору закону вони мало уразливі, але по суті ці дії необхідно віднести до тіньової економіки. Слабкість політичної влади є основною причиною корупції державних чиновників, яка в свою чергу призводить до загрозливих масштабів тіньової економіки.

1. Суспільний продукт і стадії його руху

Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягом одного року.

Кажучи про суспільний продукт, мається на увазі така комбінація чинників виробництва, що є в суспільстві, яка дозволяє протягом одного року одержувати можливо велику масу товарів. Тому в ньому відображається ефективність національної економіки і добробут народу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються певні економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що містяться у самому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)