162985 (631754), страница 5
Текст из файла (страница 5)
– фінансова відповідальність.
Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування.
Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств.
Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:
– плановість;
– цільовий характер виділених коштів;
– виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;
– підзвітність.
Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.
42. Державні фінанси – це сукупність розподільних і перерозподільних відносин, які виникають в процесі формування і використання фін. ресурсів держави, призначених для виконання державою покладених на неї функцій. Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен забезпечувати державу достатніми коштами і не підривати фінансову базу суб'єктів господарювання, а ступінь перерозподілу достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку і не створювати «утриманської» психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера державних фінансів надзвичайно тонка і важлива. Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі
44. Державні доходи – це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані. Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи розміщаються на державних підприємствах. Залежно від методів акумулювання фін. ресурсів виділяють такі групи доходів: податки, обов’язкові платежі і збори. Основне призначення системи державних доходів – створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.
Державні видатки – це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані. За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні витрати і витрати на розвиток. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни. Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може виступати кредитором чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету.
46. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загально-державного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. У сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.
47. Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками. Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесенні їх стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насамперед чітко визначений об'єкт оподаткування – обсяг обороту чи додану вартість. При цьому об'єкти оподаткування часткового збігаються: пряма форма – податок на прибуток і непряма форма – податок на додану вартість, частину якої становить той же прибуток. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.
48. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. До прямих податків належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно; плата за землю; податок на промисел. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. До непрямих відносять: ПДВ, акцизний збір; митні збори.
49. Елементи системи оподаткування
суб'єкт і носій податку, об'єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.
суб'єкт –> хто сплачує; об'єкт –> що оподатковується; одиниця –> як це що обчислюється; джерело –> з чого сплачується; ставка –> скільки сплачується; квота –> як частка доходу утримується. Суб'єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці) податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою Реальним платником, або носієм кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, – і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування
50. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. це відрахування чистини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Податкової системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої позиції – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Податки, як уже зазначалось, характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об'єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. податку закладена регулююча функція. Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об'єктивно властивій податкам регулюючій функції.
51. Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Джерелами формування її постійних доходів можуть виступати: власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень від державного майна, угідь та послуг; податки, які сплачують юридичні й фізичні особи із своїх доходів. Податкова системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. До принципів побудови податкової системи належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету є результатом розподілу ВНП, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обгрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначена і врахована.
52. Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Для того, щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до створення податкової системи передбачає системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варіант, який визначається як метод «спроб і помилок», котрий, до речі, використовується в Україні нині. Податкової системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. До принципів побудови податкової системи України належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету є результатом розподілу валового національного продукту, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обґрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначена і врахована. Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
