162980 (631752), страница 13

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

Пасиви за терміновістю погашення поділяються на 4 групи: П₁ – найбільш термінові зобов’язання: кредиторська заборгованість за товари, роботи та поточні зобов’язання за розрахунками. П₂ – короткострокові пасиви: короткострокові кредити банків та довгострокові, термін погашення яких менше 12 місяців з моменту звітної дати. П₃ – довгострокові пасиви: ІІІ-й розділ балансу. П₄ – постійні пасиви: власний й прирівняний до нього капітал (І-й та ІІ-й розділ пасиву).

Розглядають при вивченні ліквідності: ліквідність підприємства та ліквідність балансу. Умовою ліквідності балансу є дотримання наступних нерівностей: А₁≥ П_1, А₂≥ П_2, А₃≥ П_3, А₄≤ П_4. Умовою ліквідності підприємства є перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями: ПА≥ПЗ. Підприємство може бути ліквідним маючи при цьому неліквідний баланс.

Для характеристики ліквідності використовують показники: 1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності Кал=А₁/(П₁+П₂). Теоретично достатнє значення =0,2. Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і по­казує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необ­хідності погасити негайно. 2) Швидкої або критичної ліквідності Кшл= ( А₁+ А₂) /(П₁+П₂). Теоретично достатнє значення від 0,6 до 0,8. 3) Поточної ліквідності (покриття): Кпл=( А₁+ А₂+ А₃)/ (П₁+П₂). Теоретично достатнє значення =2,0.

1. Сутність платоспроможності підприємства, фактори, що впливають на стан платоспроможності. Взаємозв'язок ліквідності та платоспроможності

Показники ліквідності використовуються для визначення платоспроможності підприємства. Платоспроможність – це здатність юридичної особи чи фізичної особи своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Платоспроможність підприємства – його спроможність своєчасно й повністю виконувати платіжні зобов’язання, які виникають з операцій грошового характеру. В процесі аналізу платоспроможності розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності або коефіцієнт втрати платоспроможності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності. Розраховується в ситуації, якщо підприємство є не платоспроможним, а коефіцієнти поточної ліквідності та забезпеченості власним оборотними коштами нижче від нормативного значення, але мають тенденцію до зростання. Квідн.пл. = [К¹_п.л. +6/Т*(К¹_п.л – К⁰_п.л)]/К^норм_пл.. Квідн. пл. >1, то протягом найближчих 6 міс підприємство має реальну можливість відновити свою платоспроможність. Квідн.пл.<1, то не зможе відновити.

Коефіцієнт втрати платоспроможності розраховується в ситуації, коли підприємство є платоспроможним, а коефіцієнт поточної ліквідності та забезпеченості власними оборотними коштами вище від нормативного значення, але мають тенденцію до зниження. Квтр.пл.= [К¹_п.л. +3/Т*(К¹_п.л – К⁰_п.л)]/К^норм_пл..

1. Оцінка фінансової стійкості підприємства. Система показників фінансової стійкості підприємства, методика розрахунку та оцінки.

Фінансова стійкість – це здатність підприємства вільно формувати фінансові ресурси, вільно ними маневрувати та ефективно їх використовувати. Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспектив­ною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінан­сові можливості підприємства на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати(ВОК>ЗЗ); 2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковими позиковими джерелами(ВОК=ЗЗ); 3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат (ЗЗ=ВОК+джерела фінансування що тимчасово послаблюють фінансову напруженість); 4) кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства(ЗЗ>ВОК).

Для характеристики ФС використовують абсолютні та відносні показники. 1) Абсолютні. Характеризують наявність джерел формування активів підприємства і в першу чергу запасів та витрат. 1. Наявність власних оборотних коштів підприємства(ВОК). ВОК=Власний Капітал (І-й розділ пасиву) – Необоротний актив (І актив). Різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями ВОК=ОА-ПЗ. 2. Наявність власних оборотних коштів й довгострокового капіталу для формування запасів та затрат (джерела власні й довгострокові) Дж=ВОК+ДК(ІІІ пасиву). 3) Сума загальних джерел формування запасів та витрат кДж=ВОК+ДК+ВК(І пасиву). Відповідно визначають надлишок чи нестачу джерел формування запасів та витрат: ∆ВОК=ВОК-Запаси й Затрати. ∆Дж=Дж-ЗЗ, надлишок чи нестача загальних джерел формування запасів та витрат ∆ЗДж=КДж-ЗЗ.

2) Відносні. Поділяються на дві підгрупи: 1. Характеризують стан і рух основних засобів. ► Коефіцієнт реальної вартості майна Крвм=(Основні Засоби + Виробничі Запаси + Незавершене Виробництво + Нематеріальні Активи)/Валюта Балансу.↑( >0,5) ► Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами Кз=ВОК/ОА↑(>0,3). 2. Характеризують фінансову незалежність та структуру капіталу підприємства. ► Коефіцієнт автономії Ка=Власний Капітал/ВБ (≥0,5). ► Коефіцієнт фінансового ризику Кфр=Позиковий Капітал/ВБ ↓ (<0,5).

Показники рентабельності й ділової активності: 1) рівень рентабельності R_е=П/С *100%, 2) рентабельність капіталу R_ек=П/К * 100%, 3) рентабельність продаж R_епр=Прибуток від Реалізації/Виручка від Реалізації * 100%.

Показники ділової активності – коефіцієнти оборотності та тривалість операційного й фінансового циклу. 1) Коеф. оборотності запасів та затрат Козз=ВР/ЗЗ↑ й Козз=С/сер.ЗЗ. 2) Коеф оборотності дебіторської заборгованості Кодз=ВР/сер.ДЗ й Кодз=С/сер.ДЗ. 3) Коеф оборотності кредиторської заборгованості Кокз=ВР/серКЗ й Кокз=С/серКЗ.

На основі коеф-в оборотності розраховують тривалість обороту. 1) Тривалість обороту запасів та затрат тозі=360(365,666)/Козз. 2) Тривалість обороту дебіторської заборгованості Тоді=360/Кодз↓. 3) Тривалість кредиторської заборгованості Токз=360/Кокз↓.

Тривалість операційного циклу ТОЦ=Тозз+Тодз↓. Фінансового ТФЦ=ТОЦ-Токз↓. Додатнє значення ТФЦ показує тривалість періоду протягом якого підприємство відчуває нестачу у власних фінансових ресурсах. Від’ємне значення ТФЦ показує період протягом якого підприємство має тимчасово вільні кошти.

Місце підприємства на ринку капіталів: дивіденди на акцію, прибуток на акцію. Прогнозування ймовірності банкрутства здійснюється на основі певних моделей зет рахунок Альтан, моделі Лис, Тафлер, Тішлоу, коеф Рівера.

1. Економічний зміст фінансової санації підприємств

Санація - система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

1. Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях: 1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація). 2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). 3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. 4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. 5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. 6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. 7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед за­стосуванням санкцій, передбачених Законом України «При банки та банківську діяльність».

1. Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: • спад кон'юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможності населення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податкового законодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посилення конкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посилення монополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади та управління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції); • конфлікти між засновниками (власниками).

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки: • Низька якість менеджменту. • Дефіцити в організаційній структурі. • Низький рівень кваліфікації персоналу. • Недоліки у виробничій сфері. • Прорахунки в галузі постачання. • Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. • Прорахунки в інвестиційній політиці. • Брак інновацій та раціоналізаторства. • Дефіцити у фінансуванні. • Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: утрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розмір неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів; зростання тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види криз: • стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху); • криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу); • криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

1. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Форми реструктуризації: • Реструктуризація виробництва. • Реструктуризація активів. • Фінансова реструктуризація. • Корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності даної, юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

1. Банкрутство підприємств: підстави та наслідки

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання підтверджено господарським судом.

Порушення справи про банкрутство, як було вже сказано, здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки: 1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не може виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів. 2. Загроза неплатоспроможності. Боржнику загрожує неплатоспроможність, якщо він передбачає неможливість виконання ним платіжних зобов'язань за настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника (плану ліквідності).

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн світу виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності: перевищення заборгованості підприємства над вартість його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється його підприємницька діяльність; до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки; уважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов'язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.

Після визнання боржника банкрутом з рішення господарського суду, або власників, або в інших, передбачених законодавством випадках, відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура - це застосування до підприємства, відносно якого схвалено рішення про визнання його банкрутом чи ліквідацію майна, заходів, пов'язаних із задоволенням вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.

Ліквідаційні процедури проводить ліквідаційна комісія. Слід зазначити, що характер ліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, багато в чому ідентичний з тими, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з інших причин, наприклад з рішення його власників.

1. Внутрішні і зовнішні фінансові джерела санації підприємства та їх характеристика.

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами: • Реструктуризація активів. • Зменшення (заморожування) витрат. • Збільшення виручки від реалізації.

У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів: а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. б) використання зворотного лізингу (передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). в) лізинг основних фондів. г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою вико­ристовуються у виробничому процесі; д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо); е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності; є) використання давальницької сировини, тобто - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. і) рефінансування дебіторської заборгованості.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може відбуватися в таких формах: реструктуризація наявної заборгованості, зменшення або списання заборгованості, надання санаційних кредитів, поручництво або надання гарантій кредитного забезпечення.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)