158781 (631636), страница 6
Текст из файла (страница 6)
3. досліджувати форми і категорії наукового мислення...
Навчання "Крит філ" сформувалося до початку 80-х рр. Воно викладено в тракт." Критика чистого розуму" - 81, "Критика практичного розуму" - 88 і "Критика здатності судження" - 90. (теор пізнання, етика й естетика (навчання про доцільно у природі) відповідно) Пізнання починається з того, що "речі в собі" возд. на наші органи почуттів і виклик відчуття. Це звичайно матеріалізм. Але далі К. - ідеаліст. Ідеалізм складається в переконанні, що ні відчуття нашої чуттєвості, ні поняття і сужд. нашого розуму, ні поняття розуму не можуть дати нам теорет. знання про "речі в собі" (ввс). Достовірне знання існ. - це математика і природознавство. Істини цих наук загальні і необхідні. Але це не є знання про ввс, а тільки про властивості вещ. до як. застосовні форми нашої свідомості: ощущ, поняття. Ввс принципово непізнавані.
Навчання про знання. Спирається на теорію судження. Знання завжди висл. у формі судження, у кіт мислиться зв’язок між двома поняттями - суб'єктами і предикатами судження. Існ. 2 види цього зв'язку. В одних судженнях предикат не дає нового знання про предм порівняно з тим знанням, кіт уже мислиться в суб'єкті. Це аналітичні судження. Приклад: усі тіла мають протягу (предикат - мають прот) Якщо предикат не виводиться із суб'єкта, а з'єднується із суб., те це синтетичні судження. Пр: деякі тіла важкі. Є 2 класи синт суджень.
1. зв'язок предиката із с. мислиться тому, що виявляється в досвіді (недо лебеді чорні) - апостеріорні
2. цей зв'язок не може основ на досвіді. Вона мислиться як зв'язок, що передують досвідові і не залежать від нього - апріорні судження. (усе, що трапляється має причину). Апр. судженням К. додає б. значення. Питання про апріорн. синт судження він ставить у слід формі:
1. як мож. такі судження в матем
2. як возм вони в теорет природознавстві
3. чи можливі вони в метафізиці. Рішення цих питань він зв'язує з исследост. 3 основних здібностей пізнання: чуттєвості, розуму, розуму.
Почуттєве пізнання. Питання про мож. квіт. синт суджень у матем до розгл. у навчанні про форми почуттєвого пізнання. По до ел-ти матем знання - не поняття, а наочні представлення. У судж. матем синтез суб'єкта з предикий ґрунтується або на почуттів спогляданні простору, або часу. Простір - апріорна форма зовнішнього почуттів споглядання (час - внутрішнього), що і додає созерц. простр. їхню безумовну загальність і необхідність.
Тобто у до простр і час перестають бути формами існ. речей. Вони стають апріорними формами нашої чуттєвості.
Апріорні форми розуму. Умовою мож квіт. синт сужд у теорет природознавстві явл категорії. Це незалежні від змісту, що поставляється досвідом, поняття розуму, під кіт розум підводить усяке содерж, одержуване з досвіду. Тобто категорії не форми буття, а поняття розуму. Це тільки форми, під кіт розум підводить матеріал, що доставляється чуттєвістю. Категорії апріорні. По До ні ощущ ні поняття самі не дають знання. Ощущ без понять - сліпі, а поняття без ощущ - порожні. Знання є синтез ощущ з поняттями. Виникає питання: яким обр розмаїтість почуттів споглядань превр за допомогою апріорних форм у єдність? Умовою такої єдності складається в єдності самосвідомості.
На цих основах розробив відповідь на питання про можливості теорет природознавства. В основі всіх судж єстеств наук лежать загальні і необхідні закони. Науковим знанням предм і явища наук можуть бути за умови, якщо розум мислить предмети і явл як підлеглі 3 законам: 1 збереження субстанції 2. причинності і 3. взаємодії субстанцій. Ці зак. належать не самій природі а тільки нашому розумові. Наша свідомість саме будує предмет не в тім змісті, що воно породжує його або дає йому буття, а в тім, що воно додає пізнаваному предм ту форму, під кіт він тільки і може пізнаватися - форму загального і необхід знання.Т. е. не форми нашого розуму погодяться з вещ прир, а навпроти, речі прир - з формами розуму.
Звідси висновок, що речі самі по собі непізнавані. Ні форми чуттєвості, ні категорії розуму, ні ці 3 закони не составл визначення самих речей у собі. Природа як предмет загального і необх знання будується самою свідомістю.
Етика. Протиріччя необхідності і волі - не сьогодення: люд надходить необхідно в одному відношенні і вільно в іншому. Необхідно, тому що люд є явище серед ін явл прир і в цьому віднош підлеглий необхідності. Але люд також і моральне існ., суб'єкт моральної свідомості. Як нравств існ. люд належить до світу ввс. І в цій якості він вільний. Нравств. закон До розуміє як безумовне розпорядження або "категоричний імператист." З-н цей вимагає, чобы кожний надходив так, щоб правило його особистого поводження могло стати прав для усіх. Учинок м. б. моральним тільки якщо він соверш з повагою до нравст з-ну.
До прагнув послабити залежність етики від віри. Він затверджує, що не моральність заснована на релігії, а навпаки. Досвід показ, що між мор або амор поводженням люд і його щастям не існ. необхідної відповідності. Протиріччя междумор повед люд і результатом цього поводження в емпір життя не мириться з нашою моральною свідомістю, кіт вимагає справедливої відповідності. Не знаходячи його у світі явлений, нр свідомість змушена вірити, начебто відп осн. у світі "осяжному розумом". Існ. понять як воля, безсмертя і бог поясн по К. вірою в "осягнення розумом" світ. Їхнє буття не є істина, доказова теоретично, але є необх постулат або вимога "практичного розуму".
16. ФІЛОСОФІЯ ГЕГЕЛЯ (ФІЛ. ПРАВА АБО ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХА)
Видатним представником ньому кл філ є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Народився в Штутгарті в 1770м у родині великого чиновника. Вивчав філ і телеологію в Тюбінгенському ун. Після його закінчення час працював будинок учителем. У 1801 м захистив докторську і став проф. Йенського ун. Першою видатною працею Г явл "Феноменологія духу" (1806) У 1818 м Г був запрошений у Берлінський ун, де він працював проф і навіть ректором.
Тотожність буття і мислення - вихідний пункт навчання Гегеля.
На об'єктивно ідеаліст основі він розвив навчання про задо і категоріях діалектики, вперше в систематизованому виді розробив осн принципи діалект логіки і покритикував метаф спосіб мислення, що панував як у ідеаліс так і мат плинах філ. Кантівської речі "самої по собі" він протиставив діал принцип: сутність виявляється, явище істотне. Гегель затверджував, що категорії суть об'єктивні форми дійсності, в основі кіт лежить світовий розум, абс ідея або світ дух. Це - діяльний початок, що дав імпульс до виникнення і розвитку світу. Діяльність абс ідеї полягає в мисленні. Ціль - у самопізнанні. У проц самопізнання розум світу проходить 3 етапи: перебування що самопізнає абс ідеї в її власному лоні, у стихії чистого мислення (логіка, у кіт ідея розкриває свій зміст у системі категорій і законів діалектики); розвиток ідеї у формі інобуття у виді явищ природи (розвивши не сама природа, а лише категорії); розвиток ідеї в мисленні й в історії людства (історія духу). На цьому останньому етапі абс ідея повертається до самої себе й осягає себе у формі люд. свідомості і самосвідомості.
Філ погляди Г. проникнути ідеєю розвитку. Він вважав, що неможливо зрозуміти явище, не усвідомивши всього шляху, кіт воно зробило у своєму розвитку, що розвиток відб. не по замкнутому колу, а поступально від нижчих форм до вищих, що в цьому проц відбувається перехід від кількість змін у якісні, що джерелом розвитку є протиріччя: протир рухає світом, воно є корінь усякого руху і життєвості, складає принцип усякого саморуху. У філ системі Г дійсність представлена як ланцюг діалект переходів.
Однак гег філ перейнята глибоким протиріччям. Що ж це за протиріччя? Метод, розроб Г., спрямований на нескінченність пізнання. Оскільки ж об'єктивною основою його явл абс дух, а метою - самопізнання цього абс духу, остільки пізн звичайно, обмежено. Тобто система пізнання, пройшовши цикл пізн ступіней, завершиться останньою ступінню - самопізнання, реалізацією якого явл сама філ Гегеля. Тобто, протир методом і системою Г. є протиріччя між кінцевим і нескінченним. Дане протир у Г. аж ніяк не діалектично, тому що не явл джерелом подальшого розвитку.
17. Антропологічний матеріалізм Л. Феєрбаха
Останнім великим ставши клас ньому філ був Л. Феєрбах (1804 - 1872). Його видатна заслуга в тім, що він покритикував ід. Канта і Гегеля і продовжив традиції матер. Ф. - войовничий матеріаліст.
Ф народився в родині юриста. Надійшов у богословський фак. Гейдельбергського унів. Однак через рік залишає його. Переїж у Берлін, де слухає лекції Гегеля в унів.
З 1828 р. викладає в унів. але його звільняють за заперечення особистого безсмертя в роботі "думки про смерть і безсмертя" З 1830м Ф. веде відокремлене життя в селі і публікує свої роботи. ДО1839р. він вже остаточно пориває з ідеалізмом У 1841м виходить гл. працю - "Сутність християнства". Потім він публікує "Попер. тези до реформи філ", "Основні положення філ. майбутнього".
Засуджуючи ідеаліст тлумачення мислення як позаприродної і над люд. сутності, Ф дійде висновку, що питання про віднош. буття до мисл є питання про сутності людини, тому що мислить лише люд. Слідів філ., оскільки вона ріш питання про відн. мисл. до буття, повинна бути антропологією, тобто навчанням про люд, в існуванні, у діял якого це питання знаходить своє фактичне, реальне рішення.
Науки розкривають нерозривний зв'язок мислення з мат процесами в люд організмі, з почуттів сприйняттями і т.д. Люд невіддільний від природи; мислення є необхідне вираження властивої йому біол, фізіолог. діяльності . Ф. затверджує: "Новий філ перетворює люд, включаючи і природу, як базис люд, у єдиний, універс і вищий предмет філ, перетворюючи, антропологію, у тому числі і фізіологію, в універс науку." Антропологія Ф вказ на його прагнення розробити матер сист поглядів. Ф заперечував проти характ свого навчання як матер, особливо з за вульгарних матеріалістів (думка - це в, виділюване мозком).
Істотним змістом і назнач. антрополог. принципу є по Ф. наукове тлумачення суспільної свідомості, у кіт він бачить відображення сутності люд. Ця сутність по Ф насамперед почуттєве життя розуму і серця, різноманіття переживши індивіда. Мова йде слідів про те, щоб розгл. різ. форми заг свідомості (і релігію) з погляду закл. у ній життєвого змісту. Тут він йде далі попер. матеріалістів, кіт затверджували, що релігія позбавлена реального змісту. Ф зводить надприр. до природного, нереальне до реального - у цьому осн риса його антропол методу.
Основою антропол Ф є мат навчання про природу. Прир явл єдиною реальністю, а люд її вищим продуктом. У люд і завдяки йому прир відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе.
Різноманіття явл природи не може бути зведене до загальної, однорідної першоматерии. Природа вічна. Виникнення і знищення відносяться тільки до окремих явищ. Прир нескінченна в просторі.
"У прир немає ні початку не кінця усі в ній знаходиться у взаємодії; усі відносно. Всі одночасно є дією і причиною, усі в ній всебічно і взаємно..." Однак ця глибоко діалектичний здогад не знаходить подальшого розвитку у Ф.
Ф. відстоює положення про нерозривному зв'язку матерії і руху. Однак не вказує на якісне різноманіття форм рух. матерії, на їхній взаємопереход. Ф говорить і про розвиток, але розуміє її метафізично.
Намагається перебороти механісцизм. Він говорить про незвідність вищих форм існ. матерії до нижчого. Псих акти істотно відрізняються від них фізіологіч. основи. Єдність суб'єкт з об'єктивним, псих з фізичним не усуває внутрішнього розходження між ними.
Різноманіття люд ощущ. Відп. розмаїття якостей природи., воно обумовлено їм і принципово неможливо без нього. Тому не можна протиставляти содерж люд. ощущ якісної визначеності чувст-сприймає явищ. Проте Ф розуміння суб'єкта й об'єкта носить антрополог. хар-тер.
Доцільність у живий і раст світі являє собою не р-т реалізації внутрішньо властивої явл мети, а наслідок єдності мат світу. Т. про він не заперечує об'єкт доцільності в живий природі, він правий указує на її відносність.
Т. про ф. навчання про природу в цілому не виходить за рамки метаф матеріалізму. Це позначається, наприклад, у Ф. визн. природи: "Я розумію під прир сукупність усіх почуттів сил, речей і істот, яких людина відрізняє від себе, як нелюдське... Або, беручи слово практично, прир є всі те, що для люд - незалежно від надприр. уселянь теїстичної віри - представляється безпосередньо, почуттєво, як основа і предмет його життя. Прир є всет, електрика, магнетизм, повітря, вода, вогонь, земля, тварина, рослина, людина, оскільки він явл істотою, мимоволі і несвідомо діючим, - під словом прир я не розумію нічого більш, нічого містичного, нічого мрячного, нічого теологічного".
Теор пізнання - сенсуалізм. Реальний світ есь почуттєво сприймати дійсність, отже, лише завдяки почуттів сприйняттям можливо його пізнання. Почуттів сприйняття, по своїй природі м. б. також і опосередкованим, тобто давати непрямі свідчення щодо того, що ми не бачимо, не чуємо, не сприймаємо... Органів почуттів, кіт володіє люд цілком достатньо для пізнання будь-яких явищ. Почуттів сприйняття в силу своєї безпосередності зв'язку з речами ніколи нас не обманюють.
Однак він не включає у свій розгляд практичну діяльність.
Ф визнає важливу пізнавши функцію теорет мислення і його здібності досягти більш глибокого пізнання дійсності. Зад мислення - збирати, порівнювати розрізняти, класифікувати почуттів дані, усвідомлювати, розуміти, виявляти їхній сховане, що безпосередньо не є зміст. "Почуттями ми читаємо книгу природи, але розуміємо її не почуттями". Мислення носить опосередкований хар-тер, тому те, про що ми мислимо, не завжди явл об'єктом безпос. сприйняття. Як же устанавл істинність наших понять, їх відп. реальної дійсності? Шляхом співставл. понять, теор висновків з почуттєвими даними.
Т. об почуттєве споглядання - є критерій істинності мислення. У загальному Ф не розуміє скл. діалект зв'язку між почуттів відобр. світу і мисленням, його не цікавить пробл категорій і логіки. Глуб ідея Гегеля про рух теор мислення від абстр до конкретного, можливості, отже, конкр. мислення залишилася далекої для Ф.
18. Основні напрямки рос. філ. 19 - нач.20 ст.
Філ. думка в Р. формувалася під впливом загальносвітовий філ. Однак специф Р філ багато в чому складалася під впливом соціально культурних процесів, що відбувалися на Русі. Християнізація Р. зіграла величезну роль у становленні рос. філ думки.
Першим р мислителем мир рівня був звичайно ж Ломоносов (1711 - 1765). - геніальний учений-енциклопедист.
А.Н. Радищев (1749 - 1802). - відстоював матеріаліст філ позиції, вважаючи, що "буття речей незалежно від сили пізнання про них і існує по собі". Вперше в рос. думки розробляв пробл людини.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
