17235-1 (630302), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Людину неотомізм розуміє як єдність душі та тіла.Прагнучи до блага, особа набуває інтелектуальних, моральних і теологічних чеснот, на становлення яких і має бути орієнтоване суспільне життя Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню.Неотомізм дедалі ширше розглядає проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.

Протестантизм (з лат. протестуючий) – різновид християнства (після православ’я і католіцизму). Розвиваючись, протестантська ф-ія набувала різних форм.В першій половині 20 ст. виникла протестантська “теологія кризи”, яка включала:

“Діалектична теологія” Барта – джерело віри є Бог, який породжує цю віру через одкровення ( віра – діалог між Богом і людиною, але ций діалог можливий лише через Христа чи пророків, духовенство.Проблема людини через призму гріховності (людина гріховна одвічно, від природи, подолання гріховності можливе в релігійній жертві)

“Екзистенціальна теологія” Тілліха – доводить тісний зв’язок між Богом і людиною.Спираючись на ф-ію екзистенціалізму,виводиться необхідність релігії з потреби особистості подолати “екзистенціальний страх”.Лише релігія надає людині мужності.Основна хар-ка людини – релігійність.Ідеал – принцип гармонії релігії та культури.

“Деміфологізоване християнство” Бультмана, – спосіб передачі віровчення через біблейські міфи застарів, для подолання цієї кризи необхідно деміфологізувати християнське вчення, воно має бути антропологічним, екзистенціальним.Для людини Бог існує в свідомості, саме Бог визначає людське існування, екзистенцію.Це існування буває справжнім (з вірою) та несправжнім ( без віри)

“Безрелігійне християнство” Бонхьоффера – людство очікують часи повної відсутності релігії (“повноліття” світу, коли людина вирішує проблеми сама , без Бога)Для Бонхьоффера християнство – це вчення, яке здатне перебудувати земне життя людей і яке реалізується в поведінці людей.Зразок такої поведінки – Ісус Христос.На його думку, Ісус закликав не до нової релігії, а до нового життя.

Філософські погляди Платона

Платон – идеалист, характеризует бытие как вечное, неизменное, познаваемое лишь разумом. Бытие – бестелесная идея.,вечна.Что бы объяснить явление надо найти его идею, то есть понятие: то постоянное и устойчивое что не дано чувственному восприятию.Идейей всех идей выступает идея добра как источника истины, красоты и гармонии(Бог и идея добра очень близки) .Тело чел-ка – временное вместилище души, к-рое состоит из огня, земли воды и воздуха.Душа сотворена Богом.Душа делится на разумную (мышление) и неразумную (чувства).Суть теории познания: «знание – это вспоминание» того , что когда-то знала душа (мир идей)

Бытие : мир идей и мир теней (матер. мир) ;Небытие – ничто.

Платон создал образ «идеального государства», в к-ром есть 3 групы граждан(правителей – философов; воинов; земледельцев и ремесников).В таком гос-ве все занимаются своим делом, не вмешиваясь в дела других.

Форми і методи наукового пізнання.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.У науковому пізнанні виділяють такі форми і засоби :

Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)

Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні.Розвиток пізнання – це перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та їх подальшого вирішення.

Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не доведена, за допомогою Г. Формуються можливі варіанти вирішення проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову теорію.На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка обгрунтовує основну ідею теорії.

Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії

Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта.2 найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.

Методи наукового пізнання :

Спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт пізнання (обмежений метод)

Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів.

Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з метою їх всебічного вивчення

Синтез – протилежний аналізу

Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності.

Індукція – метод, коли на підставі про окпеме робиться висновок про загальне

Дедукція – протилежна індукції

Український філософ і просвітитель Г.С.Сковорода

Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст, людина високої моралі.

Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле, к-на людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною)Головна проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична, оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ світу на два начала : вічне і тлінне.

Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ; мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до гуманізму та «сродної» людської праці.

Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)

Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі , вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівської ідеї добра.

Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини – її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.

Неопозитивізм і постпозитивізм

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними (Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” – була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку, що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не : 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми переходу від закритого суспільства до відкритого.

Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними (Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація” – була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку, що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не : 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

Концепція творчості в філософії Бердяєва.

Творчість – це синтез різних форм діяльності з метою створення нових якостей матеріального і духовного буття.

Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної ф-кої думки Росії 2пол. 19 – поч. 20 ст (Соловйов, Бердяєв).Вони утверджували ідею про людину як творця.Людська сутність проявляється лише в творчості. Філософію вони піднімали до творчості. “Творча ф-ія” не може бути ф-ією академічною, державною, буржуазною. Філософ – вільний, незалежний, людина, яка ні до чого не пристосовується.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)