15473-1 (630301), страница 6
Текст из файла (страница 6)
3. Схожість, а то й подібність, соціалістичних гасел більшовиків та Центральної Ради створювала у частини населення нерозуміння відмінності між ними.
4. Зусилля, яких докладала Центральна Рада до опанування військового апарату, виявилися недостатніми для гідної відсічі.
5. Більшовицька агітація позначилася й на дисципліні у полках УНР, які, як це сталося з полком ім. Т. Шевченка, не завжди виявляли бажання виконати свій обов'язок перед державою, яка їх зорганізувала й утримувала.
6. 14 січня 1918 р. у Миколаєві й Одесі, 16-го — у Києві спалахнули підготовлені більшовиками заколоти проти Центральної Ради. У Києві участь у виступі взяли окремі військові підрозділи й робітники заводу "Арсенал", Південноросійського заводу.
7. "П'ята колона" виявилася у самій Центральній Раді, група членів якої (ліві есери) намагалася дезорганізувати діяльність найвищого органу влади в Україні.
83. Брестський мирний договір УНР з країнами Четвертного союзу, його зміст та наслідки.
На початку грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією й Німеччиною та її союзниками в Брест-Литовську (українська назва міста — Берестя). Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію. Ніким не визнана Україна, яка на політичних картах була зображена як частина Росії, могла стати звичайним трофеєм переможців — Німеччини й Австро-Угорщини, що здавна на неї зазіхали.
За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати на переговорах від імені народів усієї Росії й вестиме переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Представники німецького командування на переговорах погодилися на це. Дала згоду і делегація Радянської Росії на чолі з Л. Троцьким. Можна виокремити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та її союзниками.
1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М. Муравйова, Р. Берзіка та І. Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії.
2. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру.
3. Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.
Отож, нічого іншого, по суті, не залишалося, а договір, до того ж, дозволяв Україні стати повноправним суб'єктом міжнародного права.
29 грудня 1917 р. делегація УНР була визнана на Брест-Литовській мирній конференції єдиним представником України на переговорах.
27 січня (9 лютого) 1918 р. , коли Центральна Рада вже покидала Київ, українська делегація підписала Берестейський договір.
За умовами договору, УНР зобов'язувалася протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 пудів м'яса та ін. ; кордони УНР встановлювались на довоєнних кордонах Росії; кордон з Польщею визначався комісією з урахуванням етнічного складу населення. Німеччина і Австро-Угорщина дали згоду на . передачу (більшої частини Холмщини і Підляшшя до складу УНР. Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв’язків УНР з централі ними державами.
Історичне значення Берестейського договору полягає у тому, що він став значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне дипломатичне визнання української держави.
84. Державний переворот 1918 року в Україні. Становлення Гетьманського режиму.
Ліквідація республіканського режиму в Україні відбулася 29 квітня 1918 р. , коли загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада. Останнім рішенням Ради було прийняття демократичної конституції УНР і обрання Президентом України М. Грушевського. Того ж дня на Всеукраїнському з'їзді землевласників, який зібрав 6432 делегати, було вирішено встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України було обрано одного з найвідоміших організаторів раїнізованих військових частин, почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського, нащадка лівобережного гетьмана України початку XVIII ст. Серед перших рішень гетьмана було встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки, проголошеної Центральною Радою. Захистити Раду було нікому. Напередодні перевороту німці роззброїли Першу дивізію синєжупанників, дислоковану в Києві, інші частини, лояльні республіканському режимові. Під час перевороту було розформовано галицький корпус Січових Стрільців, що охороняв приміщення Центральної Ради і, намагався: дати відсіч німецьким частинам.
85. . Внутрішня і зовнішня політика укр. держави П. Скоропадського.
Одним із перших кроків нового уряду було проголошення 29 квітня маніфестів — "Грамота до всього Українського Народу" та "Закони про тимчасовий устрій України", підписаних гетьманом та головою Ради міністрів Миколою Устимовичем. У "грамоті" гетьман заявляв, що "взяв на себе тимчасово всю повноту влади", тобто перебрав до своїх рук усі три гілки влади (законодавчу, виконавчу та судову). Цією ж грамотою він оголосив себе Гетьманом усієї України. Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися, міністри звільнялися; поновлювалося право приватної власності. У "законах" підкреслювалося, що вони діють до скликання Сейму (Український сейм міг бути скликаний "тільки після видання закону про вибори до нього"). Також окреслювалися головні напрямки роботи нового уряду в галузі гетьманської влади, прав населення, законів, організації управління. Замість назви "Українська Народна Республіка" мала вживатися назва "Українська Держава". Водночас відбувався процес формування нового уряду — Ради міністрів, першим головою якої було призначено М. Устимовича. Але сформувати кабінет він не зміг, і ЗО квітня на посаду голови РМ було призначено М. Василенка, а після нього Ф. Лизогуба. Першим кроком у внутрішній політиці стало вирішення земельного питання. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Аграрна політика Скоропадського мала поміркований характер і нагадувала реформи Столипіна. Кінцевою метою цієї політики мало стати утворення сильної верстви селян-середняків, які б слугували міцною опорою уряду. Усі великі земельні маєтки мали бути викуплені державою за допомогою державного Земельного банку і розподілені між селянами не більш як по 25 десятин в одні руки. Тільки господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні тощо, могли мати по 200 десятин. Великий обсяг роботи припав на міністерство шляхів. Отримавши в своє розпорядження залізниці, більшість яких була зруйнована, пошкоджені мости, залишки потягів та вагонів, міністерство спромоглося вже на середину літа налагодити нормальний залізничний рух. Не менш успішно працювало міністерство фінансів. Йому вдалося налагодити розхитані фінанси й створити дієвий державний бюджет. Українською валютою, яка була реально забезпечена природними ресурсами України, стала гривня. Найвизначніших і найтривкіших успіхів гетьманський уряд досяг у галузі науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття паралельно до вже існуючих російських українських вищих шкіл, гімназій та університетів. На кінець гетьманської доби існувало близько 150 українських гімназій. 6 жовтня 1918 р. відкрито в Києві перший Державний український університет, 22 жовтня другий Український університет у Кам'янці-Подільському. Існували плани відкриття університетів у Харкові, Катеринославі й Одесі. Засновано Державний український архів, в якому мали зосереджуватись документи з історії України; засновано Національну галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку. 24 листопада 1918 р. відбулося урочисте відкриття Української Академії наук на чолі з В. Вернадським, яка стала науковим осередком, що групував найкращі наукові сили України. Також до досягнень у галузі культури необхідно додати заснування Українського театру драми та комедії; Української державної капели під проводом О. Кошия; Державного симфонічного оркестру під проводом О Горілого. Широко розгорнулося видання підручників українською мовою.
86. Суспільно-політична криза радянської системи в 1920-1921 рр. : пошуки виходу.
К 1920 г. советскому государству принадлежало 37,2 тыс. предприятий. В результате политики "военного коммунизма" был установлен полный государственный контроль над управлением промышленностью. Вся полнота экономической власти в стране принадлежала Высшему Совету народного хозяйства (ВСНХ) и главкам на местах. Национализации подлежали предприятия, даже с числом работников в 5 человек при наличии механического двигателя и с количеством 10 человек без двигателя. хозяйство. В январе 1920 г. на Урале бьша сформирована первая революционная трудовая армия.
Кроме того, создавались лагеря принудительного труда, проводилась мобилизация на общественные работы так называемых "буржуазных элементов". Широкое распространение получили "коммунистические субботники" (бесплатный труд в выходные дни).
Новая власть фактически установила продовольственную диктатуру в деревне: установлена государственная монополия на продажу хлеба и его заготовку, запрещена частная хлебная торговля, созданный Наркомат продовольствия разрешил принудительно изымать хлеб в крестьянских хозяйствах, с января 1919 г. введена продовольственная разверстка, которая предусматривала изъятие хлеба и других сельхозпродуктов. Для осуществления продовольственной диктатуры повсеместно создавались продовольственные отряды, которые получили право применять оружие. С целью укрепления своей власти большевики создавали комитеты бедноты (комбеды), объединившие сельский люмпен-пролетариат и существовавшие параллельно Советам.
87. Економічний розвиток і суспільно-політичний рух на початку ХХ ст.
Україна на початку ХХ ст. була складовою частиною двох імперій — Російської, до якої входили землі на схід від р. Збруч, та Австро-У горської, до якої відійшли Галичина, Буковина та Закарпаття. У Росії проживало понад 20 млн українців, у Галичині — 3 мли, на Закарпатті — 0,5 млн, а в Буковині — 300 тис.
У Східній Україні промисловість і сільське господарство розвивалося досить високими темпами. Важливими центрами промислового розвитку стали Донбас та Придніпров'я. Виникли нові промислові міста — Юзівка, пролетаризувалися старі — Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Нікополь, Кривий Ріг, Одеса. Сотні тисяч переселенців із Росії в пошуках кращої долі йшли на південь та схід України. Значною була частка іноземного капіталу в металургійній, машинобудівній, гірничій промисловості. На півдні України виникали значні промислові об'єднання, пов'язані з розвитком металургійного, цукрового, машинобудівного, вугільного, рудного, суднобудівного виробництв тощо. Серйозні зміни відбувалися у фінансово-кредитній справі. Постійно розширювалася мережа банків. Швидкими темпами формувався новий клас — буржуазія. З'являлися відомі далеко за межами України промисловці, фінансисти. Один із них — Михайло Терещенко - не тільки перетворив цукровиробництво на одну з найбільш важливих галузей сільського господарства, став відомим банкіром і промисловцем, а й виділяв чималі кошти па розвиток української культури. І в цьому плані він не був одиноким.
Тогочасне сільське господарство України визначалося багатоукладністю. Тут продовжували існувати поміщицькі латифундії, і в той же час було багато дрібних селянських господарств. На Правобережжі та Півдні швидкими темпами розвивалися фермерські (за колишньою термінологією — «куркульські») господарства, які різнилися між собою розмірами землі, обсягом виробництва тощо. Разом із тим в Україні були тисячі безземельних селян. Це в поєднанні з іншими вадами процесу розбудови ринкових відносин, зокрема з безробіттям у містах, створювало гостру соціальну напругу, було соціально-економічним підґрунтям для серйозних класових конфліктів.
Важливою складовою суспільного життя в Україні початку XX ст. був національний рух. Поряд із традиційними засадами, на яких він розвивався і раніше, з'явилося й чимало нових рис. Активно розгортався процес створення українських політичних партій. Посилилася земсько-ліберальна опозиція владі. Рух поступово набирав загальнонаціонального характеру, дедалі більшою мірою ставав не лише культурно-освітнім, а й насамперед політичним. Зокрема проводилися масові заходи за участю широких верств української інтелігенції — урочисте відкриття в Полтаві 1903 р. пам'ятника І. Котляревському, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та І. Нечуя-Левицького тощо, — які сприяли зростанню національної свідомості, духовному єднанню українців обох імперій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
