182917 (629680), страница 4
Текст из файла (страница 4)
1.5. Норми праці повинні визначатися в основному за нормативними матеріалами для нормування праці, затвердженими в централізованому порядку.
До нормативних матеріалів для нормування праці належать: нормативи з праці (нормативи часу, включаючи мікроелементні, нормативи чисельності, нормативи часу обслуговування, нормативи режимів роботи обладнання), єдині і типові норми (часу, виробітку, обслуговування).
1.6. За сферою застосування нормативні матеріали для нормування праці поділяються на міжгалузеві, галузеві (відомчі) та місцеві.
1.7. Діюча в народному господарстві система норм і нормативів з праці повинна забезпечувати можливість розрахунку повної трудомісткості продукції за всіма елементами виробничого процесу, виробам, групах персоналу та структурним підрозділам.
1.8. На ряду з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і разові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.
1.9. Обов'язковими для застосування на підприємствах є міжгалузеві та галузеві (відомчі) норми і нормативи, включені до затверджується міністерством (відомством) перелік норм і нормативів з праці, обов'язкових для застосування. У зазначених переліків за наявності відповідних видів робіт в обов'язковому порядку повинні включатися міжгалузеві норми і нормативи з праці, затверджені Госкомтрудом СРСР і ВЦРПС, а також Госкомтрудом СРСР, Держбудом СРСР і ВЦРПС.
1.10. Праця працівників повинна нормуватись в основному за технічно обґрунтованими нормами. Технічно обґрунтованими є норми, встановлені аналітичним методом нормування і відповідні досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці.
2. Порядок встановлення, перевірки, заміни і перегляду норм праці
2.1. Норми праці на виробництво нової продукції розробляються одночасно з технологічними процесами відповідно до запроектованими організаційно-технічними умовами виробництва даної продукції та встановленою проектною трудомісткістю.
2.2. З метою забезпечення прогресивності, так само напруженості та підвищення точності розрахунку норм праці, скорочення термінів і трудомісткості їх встановлення використовуються ЕОМ. Розрахунок норм, як правило, здійснюється в єдиному циклі з автоматизованим проектуванням технологічних процесів.
2.3. Введення нових норм праці і нормованих завдань, включаючи змінені та переглянуті, проводиться адміністрацією підприємства за погодженням з профспілковим комітетом.
2.4. Організаційно-технічні умови виробництва (організація праці, технологія, обладнання, оснащення і т.д.) на робочих місцях, де будуть застосовуватися нові норми праці, повинні бути приведені у відповідність до вимог, запроектованими в нормах при їх розробці.
2.5. При запуску у виробництво нової продукції розробляються графік досягнення її проектної трудомісткості з урахуванням освоєння проектних потужностей та інших техніко-економічних показників, а також технічно обґрунтовані норми, розраховані на проектну технологію, організацію виробництва і праці.
2.6. Застосування на підприємствах поправочних коефіцієнтів, що послаблюють напруженість норм, розрахованих за міжгалузевим і галузевою (відомчим) нормативними матеріалами для нормування праці,допускається тільки за згодою вищестоящої по підпорядкованості організації і відповідного профспілкового органу, а також в інших випадках, передбачених трудовим законодавством (встановлення знижених норм виробітку молодим робітникам, інвалідам та пенсіонерам по старості, жінкам-механізаторам і т.п.).
2.7. Норми підлягають обов'язковій заміні новими, але міру впровадження у виробництво організаційно-технічних і господарських заходів, що забезпечують зростання продуктивності праці, незалежно від того, передбачалися ці заходи календарним планом заміни та перегляду норм чи ні.
2.8. З метою підтримки прогресивного рівня діючих на підприємстві норм праці вони підлягають обов'язковій перевірці в процесі атестації робочих місць (порядок проведення атестації робочих місць регламентується відповідними галузевими положеннями).
2.9. Перегляд застарілих норм здійснюється у строки і розмірах, що встановлюються керівником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом у календарному плані заміни та перегляду норм праці. Перегляд помилкових норм здійснюється в міру їх виявлення за погодженням з профспілковим комітетом.
2.10. Застосування робочим (службовцям), бригадою за власною ініціативою, нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць,підвищення своєї професійної майстерності і досягнення на цій основі високого рівня виробітку в період між атестаціями робочих місць (перевірками норм) не є підставою для перегляду норм праці за рішенням адміністрації. Перегляд норм у цих випадках може проводитися тільки за ініціативою колективів бригад, робітників і службовців, за що вони заохочуються у встановленому порядку.
2.11. З метою планомірної роботи зі зниження трудових витрат, забезпечення прогресивності діючих норм на підприємстві до початку року розробляється календарний план заміни та перегляду норм праці, що включається до техпромфінплан (строй фінплан).
2.12. Керівництво підрозділів та профспілкові комітети зобов'язані роз'яснити кожному працівникові (бригаді) підстави заміни або перегляду норм, ознайомити його з методами, прийомами праці і умовами при яких вони повинні застосовуватися.
2.13. Робота по нормуванню праці здійснюється на підприємстві адміністрацією спільно з профспілковим комітетом за широкої участі трудових колективів у відповідності з Законом СРСР про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями.
2.14. Адміністрація підприємства та профспілковий комітет повинні постійно підтримувати і розвивати ініціативу робітників і службовців щодо перегляду діючих і впровадженню нових, більш прогресивних норм праці.
3. Матеріальне стимулювання роботи з прогресивними нормами
3.1. З метою посилення зацікавленості працівників у роботі за прогресивними нормами та зниження затрат праці адміністрація підприємства і комітет профспілки повинні широко використовувати надані їм права по матеріальному стимулюванню за роботу по технічно обґрунтованим нормам ініціаторів впровадження або перегляду технічно обґрунтованих ОРЗ, за освоєння нових норм праці,розширення зон обслуговування і збільшення обсягу виконуваних робіт з меншою чисельністю працівників і т.д.
3.2. При освоєнні нових норм праці, усиновлених у зв'язку з заміною діючих норм на основі впровадження організаційно-технічних заходів, а також у зв'язку з переглядом застарілих норм,частину отриманої в результаті зниження трудомісткості продукції економії фонду заробітної плати може використовуватися для додаткової оплати праці робітників протягом 3-6 місяців на період освоєння або нових норм, а також для преміювання майстрів, нормувальників,технологів та інших працівників виробничих ділянок,брали безпосередню участь у розробці та впровадженні нових норм праці (пункт 34 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965р.№ 729).
3.3. Робітникам-ініціаторам перегляду норм може виплачуватися одноразова винагорода в розмірі не менше 50 відсотків економії фонду заробітної плати, одержуваної в результаті впровадження або перегляду технічно обґрунтованих норм з їх ініціативи.
3.4. Для посилення зацікавленості робітників у впровадженні технічно обґрунтованих норм їм можуть встановлюватися підвищені розцінки (відрядникам) і підвищені тарифні ставки при переході на роботу за нормами, встановленими на основі міжгалузевих,галузевих (відомчих) і інших більш прогресивних нормативів з праці, у розмірах,передбачених постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 12 листопада 1985р.№ 367/24-33 (пункт 12 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1985р. № 540).
3.5. Застосовувати для робітників-почасовиків тарифні ставки робітників-відрядників відповідно до підпункту "б" пункту 81 Положення про соціалістичне державне виробничому підприємстві за умови їх роботи з міжгалузевим,галузевою (відомчим) та іншим технічно обґрунтованих норм праці (нормованим завданням).
3.6. З метою посилення матеріальної зацікавленості працівників у прискоренні зростання продуктивності праці та виконання встановленого обсягу робіт з меншою чисельністю персоналу для них може застосовуватися матеріальне заохочення за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування і збільшення обсягу виконуваних робіт з меншою чисельністю працівників,а також виконання поряд з основною роботою обов'язків тимчасово відсутніх працівників (постанова Ради міністрів СРСР від 4 грудня 1981№ 1145).
4. Система контролю за станом нормування праці
Контроль за станом нормування праці на підприємстві здійснює адміністрація спільно з профспілковим комітетом і за широкої участі трудового колективу та громадських організацій (громадських бюро організації та нормування праці, групи народного контролю, Рад бригадирів і ін.).
5. Порядок планування, фінансування розробки і затвердження міжгалузевих та галузевих нормативних матеріалів для нормування праці
5.1. Розробка міжгалузевих нормативних матеріалів для нормування праці здійснюється за п'ятирічним і річними планами науково і нормативно-дослідних робіт.
5.2. При затвердженні міжгалузевих і галузевих (відомчих) норм і нормативів з праці, в тому числі і укрупнених, комплексних норм, встановлюються терміни їх дії залежно від характеру виробництва, технологічного процесу, виду робіт і т.зв., але не більше ніж на 5 років.
У міру затвердження нових або перегляду (перезатвердження) діючих норм і нормативів до переліків вносяться необхідні уточнення, доповнення.
2.3. Підґрунтя для підвищення заробітної плати
Останнім часом у вітчизняній пресі й у фаховій літературі, на превеликий жаль, нормуванню праці приділяють недостатню увагу, попри його безперечну важливість як для окремого підприємства, так і для економіки держави в цілому.
Важливо нагадати аксіому про залежність рівня ефективності національної економіки від результативності праці та її складових, особливо мікрорівня, тобто ефективності функціонування підприємств, установ, організацій. У свою чергу, для цих економічних суб'єктів вона визначається передусім ефективністю використання наявних виробничих ресурсів.; особливе місце серед яких належить трудовим ресурсам. У структурі собівартості виробленої продукції саме вартість витрат праці є традиційно найдинамічнішим елементом, зменшення якого може призвести до скорочення інших виробничих витрат і, як наслідок, — до зменшення собівартості виробленої продукції.
На нашу думку, подібне скорочення повинно мати раціональну базу, воно, безперечно, актуалізує дослідження питань нормування праці, котре є найважливішою умовою раціональної організації праці на підприємстві.
Отже, нормування праці — важливий елемент ефективного управління підприємством будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, від якого залежить позиція підприємства на ринку, його конкурентоспроможність та результативність функціонування. Крім цього, нормування праці відіграє також важливу роль у трудовій діяльності працівників підприємства, є важливою складовою їхнього трудового життя, адже від якості встановлених норм праці залежить не лише розмір заробітної плати працівника, а також його психофізіологічний стан та психологічний клімат у колективі.
Слід визнати, що за радянських часів існувала досить міцна система нормування праці, яка повністю відповідала централізованій моделі господарювання;. Майже всі питання нормування праці, починаючи від установлення показників зниження трудомісткості та закінчуючи жорстким контролем якості норм праці, контролювалися зверху. При цьому модель нормування праці була орієнтована -в цілому на виконання та перевиконання планових завдань з випуску продукції встановленої якості.
Через незначний проміжок часу після набуття Україною незалежності та обрання нею ринкового шляху розвитку економіки, 20 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову "Про заходи поліпшення нормування праці в народному господарстві" (далі — постанова №197), заходи якої були спрямовані на створення нормативної бази та організаційно-методичну роботу. Ці заходи мали захистити права працівників підприємств щодо оплати праці та підвищити ефективність роботи підприємств. На жаль, постанова №197 не спричинила глибоких змін у сфері організації та нормування праці. У подальші роки в Україні не було зроблено суттєвих кроків на шляху розвитку наукової організації праці та її нормування як у науковому, так і в практичному плані.
У результаті ситуація, яка склалася нині, є такою, що роботодавці, хоча й усвідомлюють важливе значення наукової організації праці, не розглядають її як першочергову. Більш того, на багатьох підприємствах узагалі нехтують нею. А колективи, де застосовується нормування праці (здебільшого це підприємства, на яких ще з радянських часів залишились відповідні традиції), не вдаються до пошуку нових шляхів вирішення проблем, до застосування нових прогресивних форм організації та нормування праці, які з успіхом діють на підприємствах країн з розвинутою ринковою економікою.
Отже, практично на кожному підприємстві нині існують проблеми, обумовлені насамперед скороченням сфери діяльності служб організації, нормування та оплати праці. Так, на більшості підприємств нормування праці не використовується для визначення чисельності допоміжних робітників та працівників інженерного складу, що іноді призводить до необґрунтованого скорочення штату працівників та зростання соціального напруження в колективі, а також не проводяться аналізи основних показників, які свідчать про ефективність використання трудових ресурсів та робіт, пов'язаних з виявленням резервів зростання продуктивності праці, з подальшими розробками організаційно-технічних заходів щодо її підвищення.
Таким чином, сьогодні можна казати про фактичний занепад нормування праці, основною причиною чого є, на нашу думку, відсутність чіткої позиції з боку держави щодо цих проблем або часткове (викривлене) продовження політики, яка більше відповідає системі централізованого управління економікою, коли сфера нормування праці була прерогативою лише уряду. Так, сьогодні основна функція держави з розвитку нормування праці полягає в розробці та впровадженні на підприємствах галузевих та міжгалузевих нормативних довідників, які містять певні затрати робочого часу на виконання визначених робіт. Такі нормативи розробляються виходячи з нормальних умов праці та згідно зі ст.85 КЗпП України "Норми праці", застосування яких є обов'язковим для підприємств усіх форм власності. Причому усупереч ст.88 КЗпП "Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм обслуговування підприємства" саме під час розробки та впровадження нормативів умови праці підприємства до уваги не беруться.
Ситуація ускладнюється й тим, що в Україні виробництво промислової продукції здебільшого здійснюється на зношеному устаткуванні, яке було придбане ще за радянських часів. Так, за оцінками фахівців, ступінь зношення основних фондів підприємств становить 50—60%, а часом і більше. Звісно, що за таких умов фактичні витрати робочого часу на виконання працівником робіт будуть вищими, ніж зазначено в нормативних довідниках. Тобто встановлені норми (на основі нормативних довідників) не відповідають трудовому внеску робітника та призводять до заниження заробітної плати. До того ж виконання виробничих планів, розроблених на основі названих нормативів, для багатьох робітників буде недосяжним, що безумовно позначиться на кінцевому розмірі заробітної плати.
Слід також зауважити, що встановлення норм на основі нормативних довідників негативно позначається на якості проведення економічних розрахунків на підприємствах, оскільки ці норми не відображають реального стану речей і призводять до нераціонального використання виробничих ресурсів (як матеріальних, так і людських). Деякі підприємства за відсутності сучасних нормативних довідників змушені зазвичай використовувати нормативні довідники, розроблені ще в радянські часи і розраховані з міркувань технічного прогресу на найближчі п'ять років. Усе це спричинило ситуацію, коли значна кількість підприємств була змушена взагалі відмовитись від нормування праці оскільки воно було неефективним. Інші підприємства, фактично порушуючи чинне законодавство щодо застосування галузевих та міжгалузевих нормативів з оплати праці, встановлювали норми праці виходячи з фактичних витрат робочого часу.
На жаль, маємо констатувати той факт, що до недавнього часу інтереси підприємців, як правило, були спрямовані на одержання прибутку здебільшого шляхом простого підвищення цін на свою продукція (це найпростіший варіант вирішення проблеми підвищення прибутку) без ефективної організації виробництва. Так, свого часу передбачалося, що розробка та впровадження на підприємствах виробничої сфери галузевих та міжгалузевих нормативів дасть змогу налагодити організаційну роботу підприємств та захистить права працівників щодо заробітної плати, але на практиці цього не відбулося.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
