182554 (629511), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описуються як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак, відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США, Канада, Австралія - країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлю, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів - гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.
Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням у результаті припливу іммігрантів реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів - іммігрант.
2.3 Рух людського капіталу та його показники
М
еханічний рух - переміщення людей через кордони регіону, яке пов'язане із зміною їх місця проживання. У результаті переміщення змінюється чисельність населення на території прибуття або вибуття мігрантів та його структура.
Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів:
Внутрішня міграція - міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Внутрішня міграція поділяється на:
внутрішньорегіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим);
міжрегіональну (переміщення з області в область).
Зовнішня міграція (міждержавна) - міграційні потоки перетинають державні кордони: країн близького зарубіжжя (країни СНД та країни Балтії) і країн далекого зарубіжжя.
Кожний із зазначених видів міграції розподіляється на короткострокову та довгострокову. Джерелом інформації про механічний рух населення є матеріали переписів населення та дані поточного обліку.
Міграційні процеси характеризуються показниками обсягу міграції, її інтенсивності, розміру та напряму міграційних потоків.
Абсолютними показниками обсягу міграції є валова міграція та сальдо міграції.
Валова міграція (ВМ) - характеризує обсяг міграційних потоків за рік і розраховується як сума чисельності прибулих (II) та вибулих (В).
Сальдо міграції (Ам) - характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного руху і розраховується як різниця між чисельністю прибулих і вибулих.
Ступінь поширення міграційних процесів оцінюють показники інтенсивності міграції, що розраховуються по відношенню до середньорічної чисельності наявного населення S і подаються в проміле.
Загальні коефіцієнти міграції (прибуття і вибуття; рухомості та механічного приросту) обчислюють до загальної чисельності населення.
Таблиця 2.2
Показники міграції населення
| Коефіцієнт,%о | Зміст | Формула |
| Прибуття | Кількість прибулих у середньому на 1000 населення | Кп= (K/S) *1000 |
| Вибуття | Кількість вибулих у середньому на 1000 населення | Кв = (B/S) *1000 |
| Рухомості (валової міграції) | Кількість мігрантів у середньому на 1000 населення | кР = (П+B) /S*1000 |
| Механічного приросту | Інтенсивність зміни чисельності населення за рахунок міграції | км = (П-В) /S*1000 |
Часткові коефіцієнти міграції розраховуються окремо для кожної вікової групи мігрантів.
Обчислюється також середній вік мігрантів у цілому та в межах статі, за видами поселень та видами міграції.
Міждержавна міграція населення України за 2004 рік характеризується даними, наведеними в табл.2.3:
Таблиця 2.3
Міждержавна міграція населення України
| Країни | Чисельність, тис. осіб | |
| Прибулих | Вибулих | |
| СНД і Балтії | 49,3 | 55,2 |
| Далекого зарубіжжя | 4,4 | 45,1 |
| Разом | 53,7 | 100,3 |
Відомо, що середньорічна чисельність наявного населення становила 49246 тис. осіб.
Протягом року спостерігалась помітна зовнішня міграція. В цілому валова міграція склала 154 тис. осіб = 53,7 + 100,3, а коефіцієнт рухливості Кр = (154: 49246) 1000 = 3,1%о, тобто на кожну тисячу населення в середньому за рік припадало близько трьох зовнішніх мігрантів.
Загальна рухливість характеризується здебільшого виїздом громадян, про що свідчить від'ємне сальдо Лм = 53,7 - 100,3 = = - 46,6 тис. осіб, в якому левову частку посідають вибулі до країн далекого зарубіжжя (-40,7): (-46,6) = 0,873, або 87,3%. В країни далекого зарубіжжя Кв = (45,1: 49246) 1000 = 0,9%о, а інтенсивність прибуття лише 0,1%о.
У цілому коефіцієнт механічного приросту становить (-0,95) проміле: Км = (-46,6: 49246) ■ 1000 і свідчить про незначну від'ємну рухливість зовнішніх мігрантів.
Спеціальні коефіцієнти міграції визначаються для окремих контингентів або груп населення, наприклад окремо для чоловіків та жінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищує встановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міського населення.
Розділ 3. Тенденції та перспективи міграційних процесів
3.1 Інтернаціоналізація світового ринку праці
У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що змінюються. Унаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розвитку нелегальної міграції установити точно іерархічность основних напрямків міграції досить складно.
Можна виділити наступні країни і регіони, що є крапками притягання мігрантів з інших країн.
США, Канада, Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як низькокваліфікований, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили направляються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д. Приплив іммігрантів у США і Канаду в середині 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік у рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік у рік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чоловік.
Західна Європа. Найбільш розвиті західноєвропейські країни, і, насамперед країни, що входять у Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвитих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн північної Африки і Близького Схід. Країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торговельні й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х років оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більш того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що припускає волю переміщення працівників між країнами Європейського союзу й уніфікацію трудового законодавства.
Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані роботи. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Більш половини робочої сили Саудівської Аравії, ОАЭ, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають іноземні робітники.
Інші країни, що розвиваються. Новий феномен 90-х років - інтенсифікація трудової міграції серед самих країн, що розвиваються. Звичайно потоки працівників направляються в ті країни, що швидше просуваються по шляху економічних реформ. Так, у Латинській Америці сезонні робітники і робітники на збірні підприємства направляються в Аргентину і Мексику. В Африці до півдня від Сахари на Берег Слонової Кісти, Нігерію і ПАР приходиться більш половини припливу всіх іммігрантів. У результаті війни в Перській затоці в 1991 році близько 1 млн. єгиптян залишили Ірак, 800 тис. єменців виїхали із Саудівської Аравії і близько 500 тис. палестинських робітників залишили Кувейт, куди на їхнє місце приїхали робітники з Індії і Єгипту.
Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливо це помітно у випадку Південної Кореї і Малайзії.
Практично всі країни, у які іммігрують більш 25 тис. чоловік у рік, - високорозвинені держави з ВНП більш 6900 дол. на душу населення. Джерело еміграції - країни, що розвиваються, головні з яких - Мексика і країни Азії.
Великий вплив на чисельність населення і його склад у багатьох країнах, їхню робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції й імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства, виступаючи формою пристосування людини до мінливого умовам його існування.
До міжнародної міграції населення відноситься територіальний рух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції: безповоротна, тимчасово-постійна (від 1 до 6 років), сезонна, маятникова (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).
Міжнародну міграцію викликають причини економічного і політичного, військового порядку. Перші носять більш-менш постійний характер, другі зв'язані з політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, що породжують змушених мігрантів-біженців, переміщених облич.
Змушена міграція. Хоча змушені міграції населення і викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілу трудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції, так і країн імміграції.
У післявоєнний період більш великі міграційні потоки були зв'язані, із установленням нових державних кордонів, виникненням світової системи соціалізму і крахом колоніальної системи. Так, наприклад, по Постдамській угоді трьох держав - СРСР, США і Великобританії східна границя Німеччини пройшла по лінії Одер - Нейсе, і німецьке населення, що проживає раніше на схід цієї лінії, а також у країнах Центральної і Південно-Східної Європи, було в переважній більшості переселено на території тодішніх НДР і ФРН. У Східній Азії в Японію було переселено близько 6 млн. чоловік, головним чином з Китаю і Кореї.
Утворення самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося переселенськими рухами величезного масштабу. З колишніх колоній, що стали суверенними державами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. Утворення Ізраїлю і його воєнні дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3 млн. чоловік, палестинських арабів. Політичні зміни у В'єтнаму, Кубі, Ефіопії, Афганістану військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали значні переміщення населення.
Число біженців драматично зросло в 80-90-і роки. В Африці їхнє число наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільше число біженців (5 млн) приходиться на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських біженців - 350 тис. - живуть у Таїланді, 100 тис. іракців - в Ірану, 100 тис. мьянмарцев - у Бангладеш. У Європі нараховується близько 1,8 млн. біженців, а в США - 1 млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили сама глибока криза в русі біженців в останнім десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. змушених переселенців, 0,5 млн. з який шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців створив розвал СРСР - понад 6 млн. чоловік.
20 століття називають століттям біженців. У 1994 році їхнє число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік - 9,6 млн). Змушена міграція придбала світовий характер, торкнувшись багато країн. Основна маса змушених мігрантів (83%) осіла в країнах, що розвиваються.
Трудова міграція. Основну роль у сучасному міжнародному русі населення грає трудова міграція. Масштаби її постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни. Міжкраїнова трудова міграція прийняла безпрецедентний характер, стає типовим явищем соціально - економічного життя сучасного світу. На початку 1993 року нараховувалося близько 30 млн. трудящих - мігрантів. З урахуванням членів їхніх родин, учасників маятникової міграції (фронтальеров), сезонників, нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири - п'ять разів вище.
Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.
Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду часу перетерпіли визначені зміни. У минулому столітті міжнародна міграція було спрямовано в основному в бідні капіталом колонії, і насамперед у Північну Америку, Австралію. Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенських суспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другій половині 19 - початку 20 у в. групи переселенських держав, основні напрямки суспільного розвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися також значні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію і райони Індійського океану.
В другій половині минулого сторіччя сформувалися нові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвитих у більш розвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результаті з постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили. Уже на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих - мігрантів і членів їхніх родин. У середині 70-х великий центр імміграції склався в районі Перської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєрідним центром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль. Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою (на 1/3) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами притягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів від 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Дівуар.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
