Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У територіальному розумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно сполучається з міжгалузевим, є основою формування реґіональних територіально-виробничих комплексів. Нарешті, важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдилося завдяки транснаціональним корпораціям і створенню реґіональних економічних спільнот.

До переваг комбінування відноситься економія на транспортних витратах, можливість комплексно використовувати сировину, оперативність управління.

Є три види комбінування: на основі послідовної обробки сировини, на основі комплексного використання сировини й на основі використання відходів. Часто ці види комбінування сполучаються. На розміщення продуктивних сил істотно впливають форми суспільної організації виробництва, визначаючи територіально-виробниче «обличчя» реґіону.

Територіальний поділ праці як економічна передумова розміщення продуктивних сил є вирішальним. Власне, розміщення виробництва є територіальним аспектом суспільного поділу праці. Територіальний поділ праці на міжрайонному рівні формує народногосподарський комплекс країни. Чим розвиненіша економіка країни, чим глибший поділ праці, тим чіткіше визначається реґіональна економічна структура й тим більше можна виокремити економічно цілісних територіальних комплексів. У масштабах країни – аналізуючи ефективність реґіональної спеціалізації – треба враховувати транспортний фактор, особливо якщо територія країни достатньо велика.

Таким чином, економічним передумовам властива різноманітність проявів. Вони не лише впливають на галузеву структуру й просторову конфігурацію виробництва, але й визначають динамічність процесу розміщення продуктивних сил.

3. Тенденції розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості України

3.1 Територіальна організація м’ясомолочної промисловості України

М’ясомолочну промисловість України можна розділити на м’ясопродуктовий комплекс та молокопродуктовий комплекс. Розглянемо докладніше їх територіальну організацію.

М’ясопродуктовий комплекс – це система спеціалізованих галузей, пов’язаних з кормо виробництвом, виробництвом м’яса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі.

Основою формування м’ясопродуктового комплексу України є м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство.

Скотарство в усіх природно – кліматичних зонах України є провідною галуззю, але залежно від природно-економічних умов характеризується певними територіальними відмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається молочно0м”сне і м’ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м’ясне і м’ясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст, - молочно-м’ясне.

Свинарство набуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях. Розміщенню в цих областях великих м’ясокомбінатів сприяє кормова база, зокрема наявність концентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України – головна база виробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу – сальну спеціалізацію.

Птахівництво – це система взаємопов’язаних спеціалізованих підприємств і виробництв, зайнятих вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці, виробництвом кормів. В Україні розвиток птахівництва характеризується концентрацією та спеціалізацією. Найвища концентрація поголів’я птиці (понад4/5) в господарствах Степу та Лісостепу; на Поліссі та Карпатах вона становить близько 19 відсотків від загального поголів’я. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція наближення його до споживача.

Вівчарство – найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. У структурі продукції тваринництва нв вівчарство припадає в середньому 2 відсотки.

В Україні основною зоною вівчарство є степові області, де зосереджено близько 2/3 всього поголів’я овець і виробництва вовни. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських та гірських – м’ясововняну.

Заготівлю м’яса та його переробку здійснюють переважно підприємства м’ясної промисловості. Основним типом таких підприємств є м’ясокомбінат, де поєднується забій худоби, і первинна і вторинна переробка, виробництво м’яса і м’ясопродуктів, м’ясних напівфабрикатів і консервів, жирів, тваринних кормів, медичних препаратів, тощо. Спеціалізовані підприємства м’ясо переробні та ковбасні комбінати – виробляють м’ясопродукти лише з м’яса, що надходить з м’ясокомбінатів.

Найбільші м’ясокомбінати розміщені в Києві, Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Полтаві. Ковбасне виробництво переважає в Києві, Одесі, Донецьку.

Виробництво м’яса за період 2002-2007 рр. Представлено на рис.3.1.

Рис. 3.1 Виробництво м’яса за період 2002-2007 рр., тис. тон.

За даними діаграми можна сказати, що виробництво м’яса є майже стабільним на протязі року. Лише в період загострення економічної кризи в аграрній промисловості його виробництво зменшилось.

Молокопродуктовий комплекс – взаємопов’язана системи підприємств з виробництва молока, його промислової переробки та обслуговування цих підприємств. Основою молоко продуктового комплексу є молочне скотарство. Від рівня і масштабів його розвитку залежать масштаби виробництва і, певною мірою, спеціалізація підприємств молочної промисловості. до складу останньої входять: масло, сироробна молочноконсервна галузі та виробництво продукції з незбираного молока. Основна продукція : масло, сир, молочні консерви, продукція з незбираного молока, сухе молоко, морозиво тощо.

В Україні переважають середні та великі підприємства молоко продуктового комплексу потужністю 25-250 т переробки молока за зміну.

Територіальна спеціалізація молоко продуктового комплексу за підгалузями сформувалася залежно від наявності ресурсів молока, його якості та особливостей розміщення населення.

Найбільші заводи з виробництва масла знаходяться в Вінницькій, Полтавській, Чернігівській, Черкаській областях. Для виробництва твердого сиру використовують молоко лише певних якостей та хімічного складу.

Найсприятливіші умови сироваріння склалися в передгірних і гірських регіонах Українських Карпат та деяких областях степової зони. Найбільші сироробні заводи: Новгород- Сіверський, Дубнівський (Рівенська область), Городенківський (Івано – Франківська область), Старосамбірський (Львівська область), Дніпрорудненський (Запорізька область); заводи з виробництва сухого знежиреного молока Старокостянтинівський (Хмельницька область), Веселинівський( Миколаївська область), Бобровицький ( Чернігівська область), Гуринський (Сумська область), Маловиськівський; молочних консервів: Тальнівський (Черкаська область), Смілянський (Черкаська область), Первомайський( Миколаївська область), Гніванський (Вінницька область), Лубенський (Полтавська область).

Великі підприємства з виробництва продукції з незбираного молока споруджено переважно у великих містах і промислових центах – Дніпропетровську, Києві, Донецьку, Харкові, Макіївці, Одесі, Львові, Маріуполі.

Виробництво продукції з незбираного молока представлено на рис.3.2.

Рис.3.2 Виробництво продукції з незбираного молока за період 2002-2007 рр., тис. тон.

Виробництво молока також є майже стабільним на протязі року. Але криза в аграрній промисловості і не обминула молокопродуктового комплексу, тому його виробництво зменшилось в цей період, але ми вже помічаємо подальший ріст його виробництва.

3.2 Перспективи розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості в умовах ринкової економіки

Для кожної галузі м’ясомолочної промисловості повинна бути розроблена комплексна програма його виходу із кризової ситуації в залежності від стану її економіки, значення для продовольчого забезпечення населення, кількості необхідних дотацій, ефективності капітальних вкладень, зоо-інженерно-ветеринарних і агортехнічинх заходів, та природно - екологічних умов.

Розвиток скотарства має базуватися на основі інтенсифікації, спеціалізації, удосконалення його ведення, поліпшення селекційно-племінної роботи, створення зоо-інженерно-ветеринарної служби, організації агросервісного обслуговування господарств, відновлення поголів'я великої рогатої худоби, поліпшення її породного складу і племінних якостей, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві яловичини і молока, поліпшення системи утримання і годівлі тварин.

Особливо важливого значення необхідно надати проблемам розвитку кормової бази і удосконалення годівлі тварин. Переорієнтація польового кормовиробництва на збільшення зернофуражних і зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав, корінне поліпшення лук, збагачення раціонів годівлі тварин концентрованими і високобілковими кормами дозволить в перспективі вивести скотарство із занепаду і збільшити виробництво молока і яловичини.

Важливе значення для розвитку скотарства матиме його розміщення і спеціалізація. Так, на Поліссі наявність великої кількості природних кормових угідь (лук і пасовищ), висока врожайність зернобобових культур (кормового люпину, кормових бобів, вики, гороху), багаторічних трав дозволяє формувати структуру кормовиробництва і раціональної годівлі тварин, які найбільше відповідають умовам вирощування м'ясного і м'ясо-молочного скотарства. Тому в перспективі зона Полісся повинна стати основною зоною м'ясного скотарства.

Скотарство в зоні Лісостепу повинно мати м'ясо-молочний і молочний напрям спеціалізації. Такому напряму відповідають структура і напрям спеціалізації кормовиробництва, висока врожайність зернофуражних, зернобобових і кормових культур, багаторічних трав, наявність значної кількості лук і пасовищ і можливості їх корінного поліпшення. Використання кормів і відходів виробництва дозволяють спеціалізувати скотарство на виробництві молока і яловичини. Застосування висококонцентрованої годівлі тварин, збалансування раціонів за перетравним протеїном і всіма мікроелементами дозволить значно підвищити м'ясну і молочну продуктивність великої рогатої худоби.

В зоні Степу на основі розширення посівної площі зернофуражних і зернобобових культур та багаторічних трав (люцерни і конюшини), розширення площі зрошувальних пасовищ, використання зрошуваних земель для розвитку кормовиробництва сприятиме збільшенню поголів'я великої рогатої худоби і підвищенню його продуктивності.

Навколо великих міст і промислових центрів необхідно поглибити спеціалізацію господарств на виробництві молока і свіжого м'яса. З цією метою товарні ферми, скотовідгодівні мають запрацювати так, щоб забезпечити населення цільним молоком і свіжим м'ясом.

За умови переведення господарства на індустріальну, високоінтенсивну і спеціалізовану основу, переорієнтації кормовиробництва на вирощування концентрованих і високобілкових кормових культур, застосування науково обґрунтованих норм годівлі тварин господарства України здатні будуть утримувати щорічно не менше 30 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі 10 млн. гол. корів і виробляти щорічно 2,5-3,0 млн. т м'яса яловичини, і 32 -35 млн. т молока. При високоінтенсивній концентрації відгодівлі тварин середньодобовий їх приріст молодняка на відгодівлі може становити 800 -1000 г, а надій від однієї корови - 4,5 - 5,0 тис. літрів. Такі показники продуктивності великої рогатої худоби мають фермерські господарства багатьох зарубіжних країн.

Так, наприклад, у Канаді надій молока на одну корову становить 6852 кг, у Великобританії - 6157 кг, Данії - 6565 кг, Нідерландах - 6852 кг, США - 8043 кг, Фінляндії - 6435 кг. Виробництво молока на одну особу становить: в Данії - 857,6 кг, в Нідерландах - 692,4 кг, у Швейцарії - 522,5 кг, у Фінляндії - 522,5 кг. Отже, за умови індустріалізації, інтенсифікації і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, розробки і впровадження науково обґрунтованої системи ведення скотарства і кормовиробництва, годівля тварин за науково обґрунтованими методами можуть забезпечити значне збільшення в Україні і м'яса яловичини і свинини і повністю забезпечити власне населення цим важливим продуктом харчування.

Основною галуззю сільськогосподарського виробництва в Україні було, як свинарство. Відновлення і дальше збільшення поголів'я свиней, переведення його на індустріальну і високоінтенсивну спеціалізовану основу, організація свиновідгодівельних комплексів, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві свинини, переорієнтація частини комбікормових заводів на виробництво спеціальних кормів для відгодівлі свиней, збільшення концентрованих кормів безпосередньо в господарствах, застосування концентрованого типу годівлі свиней дозволить значно збільшити виробництво свинини в Україні. Реальні можливості України -щорічно відгодовувати 27 - 30 млн. гол. свиней і виробляти 2,0 - 2,5 млн. т свинини.

На півдні України на основі збільшення виробництва концентрованих кормів можна розвивати м'ясо-сальне і сальне свинарство, в зоні Лісостепу і Полісся - м'ясне і беконне. Необхідно поновити роботу свиновідгодівельних комплексів і створити сприятливі економічні умови для поглиблення спеціалізації господарств на виробництві свинини.

Природно-економічні умови окремих зон і районів України сприятливі для розвитку вівчарства. Автономна республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Луганська і Донецька області мають сприятливі умови для розвитку тонкорунного, а гірські райони Карпат -грубововного і кожушного вівчарства. Тому розвитку тут вівчарства треба надати важливого значення. Господарства України мають можливість довести поголів'я овець до 13 - 15 млн. голів, виробництво вовни - до 5 тис. т, а м'яса баранини - 60 тис. т.

Птахівництво завжди відігравало велику роль у забезпеченні населення високоякісними продуктами харчування. Тому його розвитку у перспективі слід приділити особливу увагу. На Поліссі, де багато, озер і ставків, доцільно розвивати водоплавну птицю: гусей, качок, індиків. Гусей і качок можна утримувати в господарствах, що прилягають до водосховищ, магістральних і розподільчих каналів. Багата природна кормова база водойм, озер, лиманів і водосховищ, природних лук і пасовищ повинна бути використана і для розвитку птахівництва. Його розвитку необхідно надати індустріального, спеціалізованого і високоінтенсивного характеру. Великі птахофабрики, птахокомбінати та інші спеціалізовані підприємства в умовах індустріалізації і інтенсифікації, спеціалізації і концентрації виробництва створюють умови для організації птахівничих комплексів, об'єднань, птахокомбінатів і птахофабрик різних напрямків спеціалізації. Ще недавно в Україні працювало 17 об'єднань, птахокомбінатів і птахофабрик різних напрямків спеціалізації. Одним із таких об'єднань було Київське об'єднання виробництву курячих яєць, до складу якого входили репродукторний птахорадгосп „Рухівський”, де виробляли яйця для інкубації та виводили добових курчат, Семитолківська птахофабрика, яка спеціалізувалася на вирощуванні решітних курчат, три птахофабрики по виробництву дієтичних яєць (Київська, Богданівська і Гаврилівська). В Яготині працювала велика птахофабрика. У тодішній Кримській області на основі агропромислової інтеграції, вертикальної і горизонтальної кооперації функціонувало науково-виробниче об'єднання, до складу якого входили відділення Українського науково - дослідного Інституту птахівництва з дослідним радгоспом "Птахо завод „Кримський”, племптахорадгоспи - репродуктори, інкубаторно -птахівничі станції колгоспів і радгоспів, бройлерні фабрики колгоспів і радгоспів з вирощування птиці від добового віку до забою. Отже, у перспективі птахівництво повинно розвиватися на індустріальній основі. Навколо великих міст і промислових центрів, у зонах і районах зернового господарствах доцільно створити великі спеціалізовані підприємства, птахокомбінати і птахофабрики для повного забезпечення населення в таких цінних продуктах харчування як м'ясо птиці та яйця.

Висновок

Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені, насамперед, відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні і соціальні чинники. Це, передусім, потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони, серед яких можна виокремити зону молочно-м’ясного скотарства та свинарства яка займає частину Полісся та Північно-Східний економічний регіон.

Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених грунтах. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства. Основний зональний тип сільського господарства – поєднання скотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. Так, наприклад, на Полісся припадає 25% виробництва молока і м'яса в Україні. Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби.

Характеристики

Список файлов курсовой работы