Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Постійний пошук нового та вдосконалення існуючого змушує керівників займатись підприємницькою діяльністю. Підприємництво — це певний стиль господарювання, якому властиві принципи новаторства, антибюрократизму, постійної ініціативи, орієнтації на нововведення у процеси виробництва, маркетингу, розподілу і споживання товарів і послуг. Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, бо його початковий етап пов’язаний, як правило, лише з ідеєю - результатом розумової діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму (бізнес). Кращі ідеї покращують конкурентоспроможність і, навпаки, для підвищення рівня конкурентоспроможності необхідно впроваджувати нові ідеї, досягнення, займатись підприємництвом.

Підприємництво характеризується обов’язковою наявністю інноваційного моменту, чи то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або підстава нового підприємства. Досягнення підприємством конкурентостійкості ґрунтується на поєднанні конкурентоздатність та конкурентоспроможності підприємства. Одним з аспектів конкурентостійкості є створення найкращих можливостей для заохочення та збереження споживачів. Як вже зазначалось, на підприємстві мають бути присутні кореневі компетенції та конкурентні переваги, бо саме через них можна досягти конкурентостійкості підприємства.

Кореневі компетенції підприємства, можна назвати можливостями, або активною частиною потенціалу. Досі домінує однобічний підхід до економічного трактування сутності потенціалу – або як до сукупності ресурсів, або як до здатності господарської системи випускати продукцію, або як до можливості виробничих сил досягти певного ефекту. Потенціал – це можливість підприємства забезпечити досягнення визначених цілей, відповідно реагувати на вимоги зовнішнього середовища. В стратегічному менеджменті розглядають фінансовий, маркетинговий, виробничий, управлінський та кадровий.

Сутність поняття “підприємницький потенціал” не знайшла достатньо чіткого обґрунтування в сучасній теорії і практиці. Підприємницький потенціал – це можливість підприємства знаходити та використовувати нові види продукції, розробки нової техніки і технології, нові форми організації виробництва та управління. Використання пропозицій власних робітників, удосконалення найкращого досвіду провідних компаній, спеціальні розробки для фірми. Основним ресурсом для підприємницького потенціалу є люди. Саме люди є джерелом пошуку підприємницької ідеї та носіями кореневих компетенцій.

Виходячи з цього, підприємницький потенціал необхідно розглядати, як відкриту систему, тому що він знаходиться під впливом факторів зовнішнього середовища: законодавчої бази, змін у зовнішній політиці, розвитку пріоритетних галузей, рівня освіти населення, рівня життя і інше та внутрішнього середовища: нові розробки, нові джерела фінансування та інше.

Основним інструментом підприємництва, а відповідно і підприємницького потенціалу є нововведення, за допомогою якого вони використовують зміни як сприятливу можливість для здійснення своїх задумів у сфері підприємництва. До основної задачі підприємців входить цілеспрямований пошук нових джерел нововведень, а також змін та їх ознак, що вказують на досягнення успіху.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства. Для виміру конкурентних переваг українських підприємств можуть бути використані наступні елементи:

• конкурентне ціноутворення;

• переваги у витратах виробництва;

• якість продукту/послуг;

• дизайн продукту;

• упаковка;

• експлуатаційні характеристики продукту;

• післяпродажне обслуговування;

• швидкість реакції на запити споживача;

• імідж компанії/товарної марки;

• пропонований асортимент продукції;

• чистий доход на одного зайнятого;

• чисельність зайнятих;

• кількість основних конкурентів

• контакти з постачальниками;

• широта розподільної мережі;

• реклама;

• інші складові частини комплексу стимулювання збуту;

• техніка особистих продажів;

• система маркетингової інформації;

• маркетингові дослідження.

Варто підкреслити, що незважаючи на велику увагу до вивчення взаємозв'язку між ступенем маркетингової орієнтації і результатам діяльності підприємства, а також взаємозв'язку між конкурентоспроможністю і результатами діяльності, у більшості досліджень результати економічної діяльності підприємств розглядаються як наслідок підвищення конкурентоспроможності і розвитку маркетингової орієнтації.

Місткість ринку характеризується обсягом реалізованого товару на даному ринку протягом визначеного періоду часу. Його можна розрахувати як суму національного виробництва, імпорту і непрямого імпорту за винятком непрямого експорту і залишків продукції на складі. Отже, критерій конкурентоспроможності визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на ринках.

1.2 Підходи до оцінки конкурентоспроможності масового товару

В системі управління конкурентоспроможністю товару важливе місце займає її оцінка. Не дивлячись на те що існує велика кількість методик дослідження конкурентоспроможності товару, процес їх модифікації і створення нових варіантів продовжується.

Споживчі товари масового призначення орієнтовані на основну масу покупців, вивчення думки яких проводиться за допомогою використовування таких методів збору і обробки інформації, які б дозволили оперувати великими масивами даних. Тому для споживчих масових товарів потрібна така методологія, дієвість якої в значній мірі визначається використовуванням статистичних методів збору і обробки інформації. Для дослідження конкурентних позицій масового товару доцільно використовувати такі методи, які відображають стохастичний зв’язок між явищами і призначені для обробки великого масиву даних. До них відносяться: спостереження, у тому числі вибірковий метод, зведення, угрупування, варіаційний і кореляційно-регресійний аналіз, вимірювання зв'язку некількісних ознак.

Метод оцінки конкурентоспроможності товару включає термінологічний апарат, основні принципи і методичні положення; етапи, сукупність прийомів і способів обстеження конкурентної позиції товару на ринку і чинників, що її зумовили. Дамо характеристику перерахованим складовим.

Методика оцінки конкурентоспроможності конкретного товару залежить від підходу до визначення цього складного феномена. В спеціальній літературі існує безліч різних дефініцій поняття «конкурентоспроможність товару», тому визначимо термінологічну базу, що використовується автором для подальшого викладу методичних положень оцінки конкурентоспроможності масового продукту. Для цієї мети представимо визначення конкурентоспроможності товару (будь-кого) і принципи його оцінки. Такі методологічні положення застосовні у тому числі для масового споживацького продукту. Особливості оцінки конкурентоспроможності останнього полягають в специфіці переліку її складових і методів первинного збору інформації, тому, на наш погляд, немає необхідності формулювати визначення і принципи оцінки конкурентоспроможності для даного окремого випадку.

Конкурентоспроможність товару — його інтегральна властивість, що обумовлює здатність товару задовольняти вимогам покупців до його складових в порівнянні з товарами-аналогами в умовах конкретного конкурентного ринку в даний період часу. Складові конкурентоспроможності товару є рівнями його певних технічних, економічних і комерційних характеристик, необхідних для досягнення успіху на конкретному ринку, що пов'язано з твердженням: товар конкурентоздатний, якщо такими є його елементи. При цьому одні складові можна назвати «умовно жорсткими», а інші — «умовно м'якими» (останні, на відміну від перших, пов'язані із сприйняттям покупця і насилу піддаються вимірюванню). Наприклад, рівні якості і ціни товару є «умовно жорсткими складовими» конкурентоспроможності, тоді як імідж товару, його популярність, торгову марку можна вважати «умовно м'якими параметрами».

Основними принципами оцінки конкурентоспроможності товару є:

• принцип інтегральності, що забезпечує поглиблення і конкретизацію зв'язків між чинниками конкурентоспроможності;

• принцип комплексності, що припускає виявлення різних складових конкурентоспроможності товару і чинників, що роблять на неї вплив;

• принцип діалектичності, що має на увазі розгляд сукупності чинників в розвитку.

На основі цих принципів сформулюємо методичні положення оцінки конкурентоспроможності товару, тобто сукупність тверджень, за допомогою яких проводиться побудова методики.

Методична база повинна будуватися відповідно до сутності товару як продукту, призначеного для продажу і подальшого споживання. Для споживача цінний не товар як такий, а ті блага, які він одержує при його використовуванні. Тому при визначенні конкурентоспроможності товару оцінюється те, наскільки краще / гірше він задовольняє запити користувачів в порівнянні з товарами-конкурентами, а при обстеженні чинників — наскільки вони сприяють або перешкоджають досягненню конкурентоспроможності товару.

При виявленій проблемі конкурентоспроможності товару її вирішення і управлінську дію доцільно здійснювати на основі маркетингового дослідження, що припускає вивчення відношення покупців до товарів аналізованого підприємства і його конкурентів, а також достоїнств і недоліків внутрішнього середовища фірми; ефективності використовування можливостей і уникнення загроз її зовнішнього оточення.

Оцінка конкурентоспроможності товару повинна проводитися періодично, а не тільки при виникненні проблемної ситуації. Це обумовлено тим, що вживання превентивних заходів на основі виявлення сигналів про потенційне погіршення конкурентоспроможності товару більш ефективно, ніж спроба підвищити його реальну низьку конкурентоспроможність.

На наш погляд, показником конкурентоспроможності товару може служити рівень його переваги покупцями, оскільки факт придбання даного товару свідчить про його більшу привабливість в певний проміжок часу на конкретному ринку. Такий підхід дозволяє досліджувати мотивацію купівельного вибору.

Оскільки товари орієнтовані на певні сегменти покупців, складові конкурентоспроможності товару є технічними, економічними і комерційними характеристиками продукту, якими більшість покупців конкретного сегменту в основному керується при виборі того або іншого товару.

Перелік значущих для покупців складових конкурентоспроможності товару має специфіку залежно від типу останнього. Так, для продовольчих товарів до- і післяпродажне обслуговування звичайно не є значущим, в той же час важливо отримати консультацію, наприклад, при виборі косметики і її використовуванні (тобто в цьому випадку є значимим передпродажне обслуговування), а для товарів тривалого призначення істотну роль відіграє післяпродажний сервіс. У зв'язку з цим з'являється необхідність виділення складових конкурентоспроможності у кожному конкретному випадку.

Їх перелік розрізнений не тільки для товарів різних типів — значущість цих складових і відношення до них після закінчення часу для одного і того ж товару можуть змінюватися. Так, наприклад, якщо в період дефіциту продуктів в післявоєнні роки велика наявність калорій в продуктах харчування вважалася позитивною, то зараз спостерігається прямо протилежна ситуація. Навіть на упаковці пива указується кількість калорій що містяться в ньому, а в країнах з розвинутою ринковою економікою стали випускати пиво з їх пониженим вмістом. Споживачі починають більше піклуватися про своє здоров'я, тому посилюється значущість таких показників, як екологічність, вміст натуральних речовин, корисність для здоров'я. Отже, для того, щоб формувати конкурентні переваги, необхідно мати в своєму розпорядженні інформацію про тенденції купівельного попиту.

Визначення набору складових конкурентоспроможності товару — ключовий момент її оцінки. При цьому на перший план необхідно висувати ті, які мають найбільшу значущість для покупця. Визначення «ваги» кожного параметра може проводитися як за допомогою експертних, так і соціологічних методів. Володіючі найбільшою значущістю параметри повинні досліджуватися в першу чергу, що не виключає вивчення другорядних складових, які в деяких випадках можуть робити відчутний вплив на ринковий успіх товару.

При оцінці конкурентоспроможності товару повинні досліджуватися не тільки легковимірювані ознаки, але і некількісні, наприклад «умовно м'які складові» конкурентоспроможності. Для їх вимірювання можна використовувати бальний метод. Отримані бали «умовно м'яких складових» тестованого продукту співвідносять з аналогічною оцінкою відповідних параметрів товарів-конкурентів.

Останнім часом великий інтерес серед вітчизняних учених і практиків викликає метод фокус-групи, що є глибинним груповим інтерв'ю. Доцільність його використовування пов'язана з рядом причин. Отримані в результаті соціологічного опиту відомості відображають відношення споживачів до того або іншого товару і до його параметрів в цілому. Але для виявлення недоліків і достоїнств складових конкурентоспроможності аналізованого товару і розробки рекомендацій по їх поліпшенню потрібне проведення більш ретельного дослідження. Масове опитування для цієї мети не підходить, оскільки деякі асортиментні позиції товару можуть бути невідомими більшості споживачів (наприклад, унаслідок того, що він недавно з'явився на ринковому сегменті і / або товаровиробником в недостатньому ступені використаний інструментарій маркетингових комунікацій). В дискусії в ході проведення глибинного групового інтерв'ю крім розгляду рівня якості, ціни, популярності і упаковки товарів-конкурентів; обговорення проблем іміджу, сприйняття того або іншого сорту і способів їх створіння, зокрема оформлення упаковки, з'являється можливість надавати більшу увагу «умовно м'яким складовим» конкурентоспроможності продукту. Крім того, для проведення більш глибокого дослідження необхідний більше часу, і до учасників пред'являються більш строгі вимоги: дуже важливо, щоб опитуваний був здатний виразити своє відношення і свої відчуття не тільки в кількісній формі, але і вербалізувати їх.

Переважна більшість учених, що займаються проблемою конкурентоспроможності, вважає, що зв'язок між результативним показником конкурентоспроможності і показниками чинників є функціональним. На відміну від поширеного підходу ми вважаємо, що взаємозв'язок між перевагою, що виражає конкурентоспроможність, і най значущішими для споживача її складовими (рівень ціни, якості, сервісу, популярності, якості і естетичної привабливості упаковки) носить стохастичний характер.

Розділ 2. Оцінка конкурентоспроможності ЗАТ „Консорціум”

2.1 Характеристика об’єкта дослідження

В якості об’єкта дослідження в даній роботі нами використано ЗАТ „Консорціум”. Основна сфера діяльності підприємства – оптова торгівля продуктами переробки бобів сої.

Вищим органом управління ЗАТ "Консорціум" є Загальні збори акціонерів. У перервах між Загальними збори акціонерів управління компанії здійснюється Радою директорів, що обирається на один рік.

Виконавчим органом ЗАТ "Консорціум" є Генеральний директор, що обирається Загальними зборами акціонерів на необмежений термін, та здійснює поточне керівництво діяльністю компанії.

Юридична адреса ЗАТ „Консорціум”: м. Київ, вул. Гайдамацька 27.

Характеристики

Список файлов курсовой работы