181007 (628888), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Відповідно до завдань, які ставлять під час створення ВЕЗ, виділяють такі чотири їхні типи: зовнішньоторговельні, технологічні, спеціалізовані та зони економічного розвитку (рис. 1).
Рис. 1. Типи вільних економічних зон.
Згідно з Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ.
Зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів, або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти ("порто- франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.
Науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.
Туристично-рекреаційні зони - вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.
Вибір варіанта організації ВЕЗ визначається двома основними критеріями: економічна ефективність та оптимальне поєднання типових елементів із специфічними умовами конкретного об'єкта.
Для забезпечення потрібної державі та регіону цільової і функціональної орієнтації ВЕЗ, їхньої високої ефективності доцільно застосувати механізм конкурсного відбору проектів ВЕЗ на підставі технічного, фінансового і економічного критеріїв.
Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, враховувати систему адміністративного управління, специфіку соціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на території, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-територіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально створеної державою спостережної ради та компанії зі створення і розвитку ВЕЗ (рис. 2).
Рис. 2. Схема управління ВЕЗ.
У разі формування локальних або точкових зон найбільш прийнятною є схема управління діяльністю через базове підприємство зони або шляхом створення акціонерного товариства, засновниками та акціонерами якого можуть бути підприємства - суб'єкти зони.
Як вважає більшість учених, під час створення ВЕЗ треба забезпечити вигідне для держави (і регіону) співвідношення між вигодами інвестування і тимчасовими втратами від надання пільг (звільнення від квот, мита, податків тощо). У світовій практиці в країнах, де є ВЕЗ, широко застосовують звільнення від сплати прибуткового податку на період від 5 до 20 років (залежно від галузі) у поєднанні із відтермінованою амортизацією, правом перенесення збиткового сальдо на інший рахунок тощо. Надання фінансових послуг за зниженими відсотковими ставками є набагато ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків, тому що фінансування значної частини основного капіталу підприємств ВЕЗ ведеться за допомогою позик.
Для успішного функціонування вільна економічна зона повинна швидко реагувати на зміни кон'юнктури світового ринку. Це можливо тільки у випадку приватно-акціонерної форми власності, коли управлінські рішення приймають спільно з адміністрацією ВЕЗ на місці і є кінцевими. Тому, утворюючи ВЕЗ, треба акціонувати не менше 40% провідних промислових і сільськогосподарських об'єктів. Крім того, потрібно, щоб нові форми управління опирались на адекватний їм фінансово-господарський механізм (банки, біржі, бюджет), на механізм прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, а також на відповідну господарську інфраструктуру. У процесі створення цього механізму було б корисним досконало і глибоко проаналізувати досвід інших країн.
Під час формування інвестиційної політики на території ВЕЗ найважливішим є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізичними особами, забезпечення правового режиму охорони власності громадян, власності іноземних юридичних і фізичних осіб.
Перевагу треба надавати тим інвестиціям, які забезпечують розвиток експортного, високотехнологічного, екологічно безпечного виробництва, вирішення соціальних проблем, підвищення рівня життя населення. Після всебічної експертизи та конкурсного відбору вибраній проектній інвестиції надають статусу найбільшого сприяння, а також податкові, митні пільги, пільги з квотування, ліцензування тощо. Податкові пільги визначає адміністрація управління ВЕЗ для кожного іноземного і спільного підприємства окремо, з огляду на його участь у розвитку регіону. Перевагу надають тим, хто сприяє вирішенню соціальних та екологічних проблем регіону.
Ці передбачені законодавством пільги треба доповнити наданням змоги заснувати в зоні повністю підконтрольні іноземним інвесторам підприємства, отримувати цільові податкові й амортизаційні пільги, мати полегшений режим поселення і переміщення персоналу, вільно вибирати джерела фінансування операцій та визначати ціни на продукцію тощо.
Одним із найважливіших напрямів роботи з формування ВЕЗ є створення в ній виробничої інфраструктури. Обов'язковою передумовою для залучення прямих іноземних інвестицій є сприятливе ділове середовище вільної економічної зони. Для його створення передусім потрібно вдосконалити комунікації. Якщо зона добре обладнана виробничою інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше, і раніше отримують прибуток на капітал.
Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точкових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визначених галузей інфраструктури.
Обов'язковою умовою успішного функціонування ВЕЗ є також інформаційне забезпечення: можливість телекомунікаційного забезпечення потрібною інформацією західних інвесторів про можливості регіону розвивати ту чи іншу галузь виробництва або обслуговування, а також надання інформації про потенційних інвесторів, особливо їхній фінансовий стан. Отримання поточної інформації визначає ефективність функціонування ВЕЗ, особливо на початковій стадії. Рівень інформаційного забезпечення свідчить про рівень розвитку регіону і має вирішальне значення під час вирішення економічних питань.
Визначальною є також політика ціноутворення на продукцію, послуги та обладнання в ВЕЗ.
Важливим питанням у разі створення ВЕЗ є розробка політики розвитку інноваційної стратегії і культури підприємництва.
Діяльність вільних економічних зон передбачає прийняття інноваційних рішень, а держава повинна сприяти цьому прийняттям відповідних законодавчих актів і постанов уряду. На жаль, наявна система оподаткування доходів не стимулює формування високої культури підприємництва, а призводить до зниження довіри між підприємствами і державою. Верховна Рада України, наприклад, прийнявши Закон "Про іноземні інвестиції", який був найліберальнішим серед аналогічних у країнах СНД, наступними законодавчими актами звела нанівець його ефективність.
Особливі економічні умови господарювання ВЕЗ дають змогу національним товарам та послугам проникати на світовий ринок, а іноземним ресурсам - влитися в національну економіку і відіграти там свою позитивну роль. Створення вільної економічної зони - це подальший соціально-економічний розквіт регіону, широке залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, захищених гарантіями держави і спрямованих на створення соціально орієнтованої інфраструктури краю.
4. Розвиток ВЕЗ в Україні
Максимальні позитивні результати діяльності ВЕЗ при мінімумі початкових витрат забезпечуються створенням зовнішньоторговельних зон різної спеціалізації. Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні) зони невеликої площі.
В режимі "порто-франко", з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови скоординованості економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних митних зон малої площі (від 15 до ЗО га), об'єднаних у митний союз.
У разі позитивного вирішення питання про будівництво "сорок п'ятої паралелі'' - трансконтинентальної автомобільної безмитної траси Київ-Лісабон - доцільно сформувати комплекс зовнішньоторговельних зон для її обслуговування.
Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої продукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науково-дослідних установ і експериментальних центрів здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної модифікації.
Умови, які визначають можливість створення науково-технічної зони: високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення; висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок; просторова можливість для розміщення нових фірм; сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного персоналу; перспективи залучення фінансових ресурсів (у національній та іноземній валютах) для обслуговування розвитку зони.
Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потенціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.
Крім цього, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.
Перспективним і економічно доцільним є створення багато-профільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.
Основними факторами, що обслуговують вибір виробничої спеціалізації зони є: базовий виробничий потенціал, забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури; наявність відповідних природних і трудових ресурсів, необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення); зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні того чи іншого виробництва.
Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних областей, зокрема у Львівській, Закарпатській та Чернівецькій, а також у Київській області з орієнтацією на випуск продукції точного машинобудування, меблів, виробів легкої промисловості.
У південних областях України доцільно організувати зони, спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.
Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристично-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат (зокрема Закарпатська і Львівська області), Одеська область, Республіка Крим.
Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підприємницької діяльності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
