180584 (628713), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів,
приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.
3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.
Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.
За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна поділить:
-
На основні витрати( безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуском продукції).
-
Витрати на обслуговування( на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут ) і підрозділів соціального характеру).
-
Витрати на управління (включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємством.
За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють:
-
Прямі витрати. Безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об’єктами обліку. Іншими словами, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукцію; до вартості таких ресурсів належить і жива праця у відповідній оцінці,яка, у свою чергу,включає заробітну плату та відрахування на соціальне страхування найманих працівників,зайнятих у безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.
-
Непрямі витрати. Пов’язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства. Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції,а деякі — списуються безпосередньо в дебет рахунку основного виробництва.
За ознакою залежності від обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг )витрати підприємства поділяються на постійні та змінні.
Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції;їх розмір змінюється пропорційно до зміни обсягу випуску продукції
Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції( виконання робіт, надання послуг).
. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.
Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.
Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.
Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.
Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.
За своєю цілісністю витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.
Продуктивні – залежать від характеру господарської діяльності підприємства і передбачаються за кошторисом витрат на виробництво та планом економічного і соціального розвитку. До них відносять більшу частину витрат,які утворюють собівартість продукції.
Непродуктивні – утворюються через недоліки в технології та організації виробництва(втрати від браку, простоїв, тощо).
Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні.
Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата).
Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).
Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми.
Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді.
Одноразові - - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.
Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).
У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних і середніх витрат [5.235].
Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієї додаткової одиниці продукції.
Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:
де ГВ — граничні витрати; ДЗВ — зростання змінних витрат виробництва; ДОВ — випуск додаткової одиниці продукції.
Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється.
Середні витрати (СВ) — це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.
Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОБ).;
Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат ти знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.
Середні змінні витрати (СЗВ) — це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ).
Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).
У цілому середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.
Отже, витрати є одним з найважливішим факторів, який враховується при отриманні максимального прибутку[2.105].
3. Собівартість як основний елемент витрат підприємства
Успішне просування продукції на ринку можливе при зниженій собівартості на її виробництво за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного сільськогосподарського підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів на аграрного ринку. Функціонування же споживачів доцільно аналізувати за обсягом реалізації відповідної продукції.
Собівартість продукції - - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).
Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:
• урахування і контроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
• є базою для формування цін на продукцію підприємства, розрахунку прибутку і рентабельності;
• економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;
• служить одним із показників ефективності виробництва, у частині спожитих ресурсів;
• визначення оптимального обсягу випуску продукції підприємством;
• використовується при економічному обґрунтуванні прийняття управлінських рішень.
З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає в наступному:
• у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;
• у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
• у поліпшенні фінансового стану підприємства і знижені ступеня ризику банкрутства;
• у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною.мірою підвищити конкурентноздатність продукції і збільшити обсяг продажів.
Собівартість продукції включаються витрати на:
-
Дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
2.Підготовку і освоєння нової продукції;
3.Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
4.Обслуговування виробничого процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
5.Розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів;
6.Поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).
Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.
Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.
Технологічна собівартістьвключає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.
За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.
Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення.
Таким чином можна зробити висновок, що собівартість - це особлива економічна категорія, яка включає всі грошові витрати конкретного підприємства, необхідні для здійснення його відтворення, й pізниця між доходом і нею визначає прибуток, величина якого збільшується при її зниженні. Отже, за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів споживчого ринку.















