179162 (628115), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увага державному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право вибору роду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштування за посередництвом органів служби зайнятості.
Держава також надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться до наступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки й ін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремих категорій громадян, зокрема інвалідів.
Сучасне державне регулювання ринку праці включає комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.
Один з важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс, використовуючи емпіричні дані по Англії за 1861—1957 р.р., вивів нелінійну залежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тим менший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижче безробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпи зростання цін.
Так звана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якій зв’язок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динаміку заробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса” не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робить податкова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.
Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.
З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Таку тактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили.
Найбільших успіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років було створено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.
Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила стала лише Японія. Японець нині працює у середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніж у США, на 450 годин більше, ніж у Німеччині, на 400 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості відбувалось у Швеції у 70-х роках, у Франції — у 1982—1983 рр. та деяких інших країнах.
В Україні законодавчу основу програми захисту населення при переході до соціальне орієнтованої ринкової економіки закладено у законі України “Про зайнятість” і Державній програмі зайнятості. У цій програмі передбачено комплекс заходів, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, вдосконалення її структури та підтримки ринку (з цією метою буде поступово формуватися ринок житла, вдосконалюватись інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільність робочої сили та ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з неперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня робочої сили. Більш конкретно ставиться завдання створення додаткових робочих місць у західних областях України (де є надлишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі шляхів та створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки та перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тих громадян, яким потрібний соціальний захист (молоді, інвалідам та ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, створення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення тощо).
Досягнення максимально високої якості життя населення є пріоритетною метою соціальної ринкової економіки. Однією з найважливіших передумов, що забезпечують реалізацію цієї задачі, є проведення ефективної політики добробуту населення. Центральне місце в політиці добробуту займають доходи населення, їх диференціація, постійне зростання рівня життя громадян.
Доходи населення поділяються на грошові і натуральні. Грошові доходи населення включають оплату праці всіх категорій населення, пенсії, субсидії, стипендії й інші соціальні трансферти; надходження від продажу продуктів сільського господарства; доходи від власності у вигляді відсотків по внесках, цінним паперам, дивідендів; доходи осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю, а також страхові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти й інші доходи.
Натуральні доходи населення включають продукцію, створену у домашніх господарствах для власного споживання. Грошові і натуральні доходи утворюють особистий доход населення.
Основними компонентами грошових доходів населення в ринковій економіці є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності, а також соціальні трансферти.
Держава впливає на перерозподіл доходів через держбюджет. Для цих цілей використовується система диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат. У результаті частина доходів найбільш забезпечених груп населення переходить до найменш забезпечених.
Одним з методів регулювання доходів населення є виплата соціальних трансфертів.
Соціальні трансферти — це економічна цінність, передана одним учасником іншому в односторонньому порядку: від іншого учасника операції не надходить нічого, що може мати вартість. Соціальні трансферти представляють систему заходів грошової чи натуральної допомоги, за допомогою якої підвищуються доходи визначених соціальних груп.
Держава шляхом перерозподілу коштів бюджету створює умови для зменшення диференціації доходів населення, забезпечення нормального процесу відтворення робочої сили. Разом з тим державне регулювання доходів населення за допомогою коштів бюджету має визначені межі: розмір бюджетних надходжень і рівень податків. До заходів державного регулювання доходів відносяться також встановлення гарантованих цін на деякі товари і послуги визначеним групам населення (фермерам, пенсіонерам, інвалідам), встановлення мінімальних ставок заробітної плати, пенсії й ін.
Реальні доходи населення залежать від рівня цін на товари і послуги. Для того щоб визначити вплив інфляції на реальні доходи населення, використовується такий показник, як індекс споживчих цін на товари і послуги.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) визначається співвідношенням вартості фактичного фіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді до його вартості в базисному періоді. ІСЦ — це найважливіший показник, що характеризує рівень інфляції. Він використовується для цілей державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду мінімальних соціальних гарантій, вирішення правових суперечок.
Особливе значення займає проблема індексації доходів від інфляції. Індексація — це засіб захисту від інфляції, приведення суми контракту, кредиту, зарплати, пенсії, допомоги, внесків населення в банках і т.д. до індексу споживчих цін. Індексація доходів населення представляє повне чи часткове відшкодування втрат у доходах, викликаних ростом цін на споживчі товари і послуги. У світовій практиці застосовуються дві основні форми індексації доходів населення: автоматична і напівавтоматична. Автоматична індексація доходів населення припускає, що останні підвищуються пропорційно росту цін. Напівавтоматична індексація іменується також договірною. Ця форма індексації використовується в країнах Європейського Союзу. На державному рівні проводяться переговори за участю роботодавців, профспілок, представників органів державної влади, а також вчених-експертів. У результаті переговорів даються рекомендації по встановленню нижньої межі соціального захисту відповідно до колективних договорів. На кожному підприємстві укладається свій колективний договір, що включає різні заходи соціального захисту працівників. У країнах із соціальною ринковою економікою індексація охоплює незначну частину населення, насамперед осіб з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери й ін.).
Індексація доходів населення оцінюється неоднозначно. З одного боку, вона сприяє підтримці визначеного рівня життя деяких груп населення. З іншого боку, індексація може знижувати стимули до праці, гальмувати реалізацію антиінфляційної політики. Тому в багатьох країнах індексація доходів населення носить скоріше епізодичний, чим постійний характер.
Для того щоб визначити рівень добробуту населення, необхідно встановити “момент відліку”. Таким у сучасній економіці є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум — це рівень доходів, що забезпечує придбання набору товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при визначеному рівні соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення. Величина прожиткового мінімуму включає:
• вартість обов’язкових платежів і зборів;
• вартість споживчого кошика.
Споживчий кошик — мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення його життєдіяльності.
Споживчий кошик визначається для основних груп населення:
• працездатного населення;
• пенсіонерів;
• дітей.
Прожитковий мінімум призначається для:
• оцінки рівня життя населення при розробці і реалізації соціальної політики;
• обґрунтування встановлюваного на державному рівні мінімального розміру оплати праці і мінімального розміру пенсії за старістю, а також для визначення розмірів стипендій, субсидій і інших соціальних виплат;
• формування державного бюджету.
Якість життя населення — узагальнююча соціально-економічна категорія, за допомогою якої оцінюється рівень споживання населення товарів і послуг, можливість задовольнити духовні потреби, здоров’я населення; тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат і ін. Необхідно відзначити, що деякі з цих понять не завжди піддаються кількісній оцінці, що ускладнює визначення якості життя населення.
Рівень якості життя населення змінюється в залежності від соціально-економічного стану суспільства. Ці показники розрізняються по країнах.
Якість життя населення тісно пов’язана з концепцією “розвитку людини”. Її суть полягає в тому, що будь-яке суспільство повинне вкладати ресурси в освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, харчування населення, створюючи в такий спосіб реальні передумови для участі громадян в економічному, соціальному і політичному житті країни.
Висновок.
Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації.
Лише шляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростання інтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосування яких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг, здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокої перебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економіку із стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхідними темпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державної політики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. У кожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать від вихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму, ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічних напрямах.
Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системи і повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв’язанні цього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усунення існуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низького рівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцит інвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальних процесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідною передумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.
Саме виходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу до соціального ринкового господарства в Україні:
• забезпечення економічної свободи;
• становлення та зміцнення різних форм власності;
• розвиток конкурентного середовища;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
