179162 (628115), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Соціальне ринкове господарство, з одного боку, гарантує господарську волю, ринкові методи господарювання, конкуренцію, а з іншого боку, надає соціальну захищеність і соціальну справедливість.
Соціальну орієнтацію можна забезпечити лише ґрунтуючись на високопродуктивній економіці, що поєднає приватну ініціативу і конкуренцію. Тільки на базі ефективно функціонуючої економіки можливо створити сильну систему соціального захисту громадян, забезпечити рівні можливості їхнього доступу до загальнолюдських цінностей.
2. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки
У центрі уваги соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться людина з її потребами й інтересами, її відносини з іншими членами суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.
Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.
Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб’єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.
Основні положення, висновки і рекомендації соціального ринкового господарства використовуються при розробці соціально-економічної політики розвинутих країн.
При розробці соціально-економічної політики враховується вітчизняний і зарубіжний досвід, велика увага приділяється оцінці не тільки економічної, але і соціальної ефективності від її впровадження.
У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:
1) економічна свобода – можливості економічних суб’єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;
2) економічне зростання – зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;
3) повна зайнятість – утримання безробіття на природньому рівні;
4) стабільність цін – забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;
5) економічна безпека – збереження економічної рівноваги;
6) соціальна стабільність – створення можливостей для деяких груп суспільства;
7) справедливе оподаткування – встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.
Саме поняття “соціальна ринкова економіка” з’явилося в Німеччині. Тут же були розроблені основні напрямки концепції “соціальної ринкової економіки”. Тому поняття “соціальна ринкова економіка” уже багато десятиліть асоціюється насамперед з Німеччиною. Однак не можна стверджувати, що соціальне ринкове господарство властиве лише одній країні. Соціально орієнтована ринкова економіка — це продукт природного історичного розвитку суспільства, властивий усім країнам ринкової економіки.
Незважаючи на наявність безлічі загальних ознак, кожна з них має визначену специфіку, що дозволяє розглядати їх як самостійні форми ринкової економіки.
Німецький учений Х. Ламперт, визначаючи сутність соціальної ринкової економіки, підкреслює, що ця модель економіки представляє синтез гарантованої державою волі, економічної волі й ідеалів соціальної держави, пов’язаних із соціальною захищеністю і соціальною справедливістю.
Термін “соціальна” означає, що:
- ринкова економіка орієнтована на вирішення як економічних, так і соціальних цілей;
- ринкова економіка обмежується там, де вона неефективна і може призвести до соціально небажаних результатів.
Соціально орієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціального порядків.
Економічний порядок — це правила, що регулюють організаційну структуру економіки, процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальних за управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми.
Економічний порядок включає:
- порядок, що регулює право власності;
- грошовий і валютний порядок;
- конкурентний порядок;
- порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.
Соціальний порядок — це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальний стан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства.
Соціальний порядок охоплює:
- порядок у сфері праці;
- порядок у системі соціального страхування і соціальної допомоги;
- майновий порядок;
- житловий порядок;
- екологічний порядок і т.д.
Соціально орієнтована ринкова економіка характеризується соціалізованим товарним виробництвом — вища стадія товарного виробництва, що функціонує на основі соціального партнерства і соціального прогресу.
У соціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у формі акціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно є співвласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управлінні виробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, що припускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. У соціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільші підприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційних технологій, сучасні методи управління.
При соціалізованому товарному виробництві суспільне виробництво досягає найбільшого ступеня розвитку. Просте товарне виробництво в традиційній економіці було лише укладом, що охоплює невелику частину створеного в суспільстві продукту. Товарне виробництво стає пануючою формою тільки в ринковій економіці. На ранніх етапах розвитку ринкової економіки співіснують просте і класичне товарне виробництво. Сучасна ринкова економіка розвивається на основі соціалізованого товарного виробництва.
Соціально орієнтованій ринковій економіці притаманні різні моделі, обумовлені національною специфікою. Розрізняють німецьку, шведську, голландську, японську й інші моделі соціальної ринкової економіки.
Німецька модель перетворення економіки країни виходить з того, що в центрі державних перетворень знаходиться людина з її інтересами, як вільна особистість, що усвідомлює свою відповідальність перед суспільством. Воля в економічному змісті означає розуміння інтересів суспільства і визначення свого місця в системі “виробництво — споживання”.
При цій моделі людина, виконуючи визначені функції, отримує блага для себе, для родини і своєї соціальної групи. У ринковій економіці Німеччини “здоровий егоїзм” у сполученні з почуттям соціальної відповідальності людини розглядається як справжній двигун суспільного прогресу.
В умовах ринку для всіх громадян створюються можливості стати самостійними підприємцями. При цьому гарантуються оптимальне постачання товарами, низькі ціни і налагоджене виробництво.
Ринкове господарство у Німеччині тому і називається “соціальним”, що держава піклується про людину. Не кожен громадянин має змогу працювати відповідно до вимог ринку. Держава повинна створити умови для всіх громадян, позбавлятись прояву несправедливості і захищати всіх беззахисних: безробітних, старих, хворих, дітей. Соціальні справедливість і солідарність є неодмінними передумовами суспільного консенсусу.
Німецька соціальна ринкова економіка — це економіка споживачів. Споживач цілком вільний у своєму рішенні купувати за свій заробіток товари за власним смаком. Своїм вибором тих чи інших товарів він впливає на хід всього господарського виробництва. Середньостатистичний споживач Німеччини має в розпорядженні крім суми, яку він потребує на задоволення своїх основних потреб, ще значну частину коштів для здійснення індивідуальних бажань — дозвілля, подорожі, освіта, мода т.і.
Шведська модель — соціал-демократичний варіант економічного і суспільного розвитку, головною метою якого є поліпшення життя людей. Швеція є капіталістичною країною, але яка довела, що при капіталізмі можливий варіант стабільного соціального розвитку і суспільного буття з високим рівнем і якістю життя, правовою і соціальною захищеністю.
Соціал-демократи оголосили теоретичним фундаментом моделі так званий функціональний соціалізм, тобто соціалізацію без націоналізації.
Головним змістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва в приватному володінні при відторгненні від капіталу права розпорядження доходами. Значна частина доходу вилучається до бюджету для спрямування на соціально-економічні цілі. Модель включає різні форми власності: державну, приватномонополістичну, комунальну і кооперативну.
В умовах ринкової економіки державне регулювання економічних процесів не включає приватний сектор, що розвивається самостійно за законами конкурентної боротьби на споживчому ринку. Приватні підприємці відповідають за розміри і якість національного продукту, а політична влада — за рівень життя і справедливий розподіл матеріальних благ. При такому розміщенні сил досягається баланс між сильним державним регулюванням і грою ринкових сил. Взаємний вплив цих структур забезпечує оптимальне функціонування країни при високому рівні життя.
Отже, “шведська” модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених прошарків населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних, так і в невиробничих, інтелектуальних галузях виробництва.
3. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки
Основна мета діяльності держави в соціально орієнтованій ринковій економіці полягає у підтримці соціально-економічної стабільності, у забезпеченні максимально високого рівня добробуту, соціального прогресу, у збереженні суспільних цінностей на основі економічної волі, конкуренції, приватної ініціативи. У соціальному ринковому господарстві такі макроекономічні цілі, як досягнення визначеного рівня зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки й інші, котрі традиційно в змішаній економіці покладаються на державу, доповнюються соціальними цілями. Таким чином, економічна діяльність держави в соціально спрямованій ринковій економіці полягає в усуненні недосконалостей ринку, додання йому соціальної спрямованості, а не на ліквідацію ринкових відносин як таких.
За умов переходу до ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, погіршуватиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає від держави проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.
Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. Основними принципами проведення соціальної політики є: по-перше, захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; по-друге, надання допомоги найбіднішим сім’ям; по-третє, надання допомоги на випадок безробіття; по-четверте, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; по-п’яте, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; по-шосте, проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.
Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. За умов переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту покладається на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.
Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цих фондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.
Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.
У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього р. перед позбавленням роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: протягом р. їх повинно бути 26.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
