178736 (627933), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару "робоча сила" і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції. [12, c.150]

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя. У той же час навряд чи можна погодитися з тими з них, що виходять з посилки про повну порівнянність ринку робочої сили з всіма іншими ринками ресурсів, наприклад, про заданість і незмінність ряду параметрів робочої сили, що приходить на ринок праці. Думають, зокрема, що кваліфікація працівника завжди здобувається до приходу його на ринок праці, а це далеко не завжди вірно, тому що в багатьох випадках працівник одержує кваліфікацію вже на виробництві, тобто після прийому на роботу. Це значить, що оцінити на ринку його потенціал досить складно. Інший постулат говорить, що продуктивність праці людини заздалегідь відома. Але і це не так, оскільки існує безліч методів мотивації, здатних підняти продуктивність праці. Очевидно також, що не тільки заробітна плата служить для працівника достатньою оцінкою його праці і відображенням ступеня його задоволеності своїм положенням на виробництві і на ринку праці. Це також ставить під сумнів спрощений ринково-ціновий підхід до людини.[13, c.67]

Дуже нелегко оцінити потенціал людини, що вперше приходить на ринок праці. Ще сутужніше оцінити потенціал людини на ринку праці тому, що в процесі праці основний внесок досягається шляхом не індивідуальних, а колективних зусиль. Таким чином, ринок праці, підкоряючи в цілому законам попиту та пропозиції, по багатьом принципам свого креативу і функціонування являє собою специфічний ринок, що має ряд істотних відмінностей від інших товарних ринків. Тут регуляторами є фактори не тільки макро- і мікроекономічні, але і соціальні і соціально-психологічні, аж ніяк не ті, що завжди мають відношення до ціни робочої сили - заробітній платі.

1.2 Обгрунтування державного впливу на регулювання ринку праці

Усі методи і міри, за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Активні заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у - перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок засобів держбюджету. В - других, організаційні законодавчі і фінансові міри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо - технічного навчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевої і регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунок росту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві, будівництві, ремонтно - відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді; субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільш перспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринку праці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібного і середнього бізнесу.

Пасивна політика зайнятості, включає створення системи соціального страхування і матеріальної допомоги безробітним. Система соціального страхування передбачає виплату посібників по безробіттю з урахуванням колишніх заробітків, система матеріальної допомоги спрямована на забезпечення безробітному прожиткового мінімуму. [15, c.130]

Стосовно до ринкової економіки ідеї економічного лібералізму тобто політики невтручання держави в економіку найбільше повно обґрунтував А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства". Відповідно до його трактування, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі якого лежить "невидима рука" - особистий інтерес, пов'язаний із прагненням до прибутку. Як уже говорилося, ця концепція не є надбанням історії: з її виходять сучасні теорії монетаризму і раціональних чекань.

Але в роботах Дж.М. Кейнса ця теорія зазнала критики і значній модифікації. Він заперечував факт існування в умовах досконалої конкуренції стосовно до ринку праці внутрішніх механізмів пристосування, що приводять до його рівноваги в умовах повної зайнятості. Кейнс, виступаючи за активне втручання держави в трудові відносини, вважав, що тільки тверда негнучка заробітна плата забезпечує стан рівноваги національного доходу. Хоча при цьому і зберігається змушене безробіття, що пояснюється недостатністю сукупного попиту на працю, але ліквідується нестабільність, властивій системі зробленої конкуренції.

Стосовно до сьогоднішніх українських умов політика держави на ринку праці не повинна замикатися на пошуку оптимальної глибини втручання в трудові відносини. Регулююче вплив держави не повинний перешкоджати реалізації вимог економічної ефективності, що припускають мобільність робочої сили, вивільнення зайвих працівників. Досить високий ступінь зайнятості населення повинний забезпечуватися не збереженням зайвої чисельності працівників, а створенням нових робочих місць, зниженням потреби населення в робочих місцях і т.п.[16, c.98]

Перспективи зайнятості визначаються динамікою і рівнем економічної ефективності виробництва, тому більш раціональне використання працівників є пріоритетним напрямком у порівнянні зі збереженням існуючих робочих місць. Скорочення зайвих працівників і збільшення за рахунок цього числа безробітних (при їх достатній матеріальній підтримці) у багатьох відносинах ефективніше, чим збереження на підприємствах схованого резерву робочої сили.

Для рішення всіх цих задач держава повинна прогнозувати ситуацію на ринку праці, знаходити і підтримувати, або формувати "крапки росту" в економіці, проводити відповідну структурну, регіональну й інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Варто також враховувати, що можливості держави в області створення нових робочих місць менше можливостей приватного капіталу. Це, однак, не знижує ролі держави як гаранта зайнятості, воно повинно стимулювати активність підприємців. У той же час державі необхідно обмежувати визначеними рамками їхнє поводження на ринку праці, забезпечуючи захист соціально уразливих груп населення і регулюючи в складних ситуаціях вивільнення робочої сили.

Дуже важливо уникнути такого положення, при якому поновлення економічного росту буде відбуватися при високому і застійному безробітті. Загострення проблеми зайнятості в цьому випадку просто неминуче. По-перше, може збільшитися вивільнення робочої сили на підприємствах. Для рішення цих проблем знадобиться докорінний перелом у динаміку інвестицій, активізація роботи з перепідготовки кадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомоги безробітним. Разом з тим у міру посилення економічної віддачі від ринкових перетворень буде збільшуватися інвестиційний потенціал, стабілізуватися економічний ріст, розширюватися потребу народного господарства в робочій силі.[17, c.132]

Для забезпечення економічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:

• поява ринково орієнтованою, захищеною державою і соціально відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

• залучення внутрішніх і іноземних інвестицій;

• забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Реалізація цих вимог можлива лише на основі використання розвитого ринкового господарського механізму в сполученні з державним регулюванням. Насамперед, необхідно, удосконалювання територіальної структури виробництва, а саме: подолання нерівномірності розвитку продуктивних сил по регіонах, надмірній спеціалізації регіонів, більш повне використання місцевих ресурсів і можливостей з обліком особистого трудового потенціалу, усунення відставання сфер соціальної інфраструктури регіонів від потреб. Для цього необхідна територіальна мобільність робочої сили, що вимагає визначеного регулювання, тому що велика небезпека посилення розходжень у забезпеченості регіонів робочою силою, зокрема зростання дефіциту кадрів у регіонах зі складним рівнем проживання.[18, c.52]

Можливості регіонів у поліпшенні територіального розміщення виробництва обмежені. Основне значення для цього мають перелив капіталу, взаємодія фінансового і промислового капіталу, діяльність фінансово-промислових груп і інших економічних об'єднань.

Для забезпечення зайнятості населення велике значення сфери послуг. Однак дотепер розвивається переважно одне посередництво, а не виробничі послуги. Відбувається це через відсутність діючої системи підтримки малого бізнесу, недостатнього рівня платоспроможного попиту населення, відсутності необхідних навичок, обмеженості можливостей одержання відповідних професій.

Значно знижують трудову мотивацію працівників зрівняльні тенденції, що виявляються як у старих, так і в нових формах. Цьому сприяють компенсаційні надбавки, натуралізована оплата. Різко зросли розходження між оплатою праці керівного складу і рядових працівників. Має місце необхідність гарантувати виплату заробітку, формувати стосовно до нових умов ціну робочої сили, еквівалентно оплачувати підвищені витрати праці, стимулювати ріст його якості. Особливою проблемою є доцільність ув'язування заробітку різних категорій працівників з рентабельністю виробництва.

Умовою рішення цих задач є не тільки збільшення ресурсного забезпечення на основі економічного росту, але і розвиток законодавства і відповідна зміна суспільних відносин до даних проблем.[20, c.145]

Класичний аналiз пропозицiї робочого часу використовує концепцiю корисностi, яка базується на перевагах, що розкриваються через вибiр. Наприклад, перевага товарiв сукупностi Х перед товарами сукупностi Y означає, що сукупнiсть Х бiльш корисна, нiж сукупнiсть Y. Отже, кориснiсть у такiй iнтерпретацiї визначає силу переваг.

На ринку робочої сили iндивiд, який бажає отримати доход, обмiнявши свій час і послуги на грошi, має визначитись, яку частину часу iз свого денного, тижневого, мiсячного i т. д. бюджету треба запропонувати на ринку, а яку — використати для вiдпочинку. Час вiдпочинку — це час поза ринком — включає в себе не тiльки час, використаний з метою одержання задоволення (кiно, театр, книги тощо), а й такi види трудової дiяльностi поза ринком, як прибирання квартири, турбота про дiтей, ремонт i т. п.

Якщо ми розумiємо доход як сукупнiсть усiх товарiв, то вiдпочинок можна розглядати як поняття, протилежне доходу, тому що вiдпочинку можна досягти лише за рахунок доходу, i навпаки. Бажання одержати доход протиставляється бажанню вiдпочити, i для кожної можливої комбiнацiї доходу та вiдпочинку iснує свiй рiвень корисностi. Спiввiдношення мiж такими комбiнацiями та рiвнем корисностi називають функцiєю корисностi, або функцiєю переваги. Загальна формула для цiєї функцiї така:

U = f(Y, L),

де U — рiвень корисностi, Y— характеризує одиницi доходу, L — години вiдпочинку.

Щоб побудувати графiк цiєї функцiї — кривої байдужостi, припустимо, що:

1) рiзнi сукупностi товарiв можуть бути ранжированi як первинний, вторинний вибiр i т. д.;

2) для кожної пари (В1, В2) сукупностi характерне: якщо (а) В1 переважає В2, (в) В2 переважає В1, то iндивiд однаково вiддає перевагу i В1, i В2 або однаково байдужий до кожного з них. Останнє називається припущенням про порiвнюванiсть;

3) для всiх товарних сукупностей, а саме В1, В2, В3, iснує таке положення: якщо В1 переважає В2 i В2 переважає В3, тодi В1 має переважати В3. Крiм того, iндивiд, який не вiддає переваги нi В1, нi В2, i не бачить рiзницi мiж В2 i В3, має бути байдужим також i до В1, i до В3. Це називається припущенням перехiдностi;

4) більша кiлькiсть усякого товару має перевагу над меншою. Це називається припущенням ненасиченостi. [23]

Ми вже визначили функцiю корисностi за допомогою двох змiнних, а саме доходу та часу вiдпочинку. Розмiстимо доход на вертикальнiй осi, а час вiдпочинку — на горизонтальнiй, визначивши в такий спосіб положення площини можливостей для рiзних споживчих сукупностей.

Розглянемо сукупнiсть, показану точкою А на рис. 2.1. Ця сукупнiсть має Y1 одиниць доходу та L1 одиниць часу вiдпочинку. Двi лiнiї — горизонтальну та вертикальну — проведено через точку А. Вони дiлять площину можливостей на 4 квадранти. Згадаємо базове припущення (4), згiдно з яким бiльша кiлькiсть товару має перевагу над меншою. Порівнюючи сукупнiсть А з будь-якою точкою квадранта N, робимо висновок, що А має перевагу над будь-якою точкою (сукупнiстю) квадранта N, тому що точцi А вiдповiдає бiльша кiлькiсть i грошей, i часу вiдпочинку. З iншого боку, всi сукупностi в квадрантi Р вiдповiдають бiльшiй кiлькостi i грошей, i часу вiдпочинку, нiж точка А. Тобто всi точки квадранта Р мають перевагу над точкою А. У випадках з точками квадрантiв N i P iндивiд не залишиться байдужим, порiвнюючи сукупностi з цих квадрантiв із сукупнiстю А. Але цього не можна сказати, розглядаючи квадранти В i С. У них завжди знайдеться ряд сукупностей, якi не мають переваг над точкою А з погляду рiвня корисностi, тому що цi квадранти мають бiльшу кiлькiсть однiєї зі змiнних i меншу кiлькiсть іншої.

Характеристики

Список файлов курсовой работы