Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

- дрібні;

- середні;

- крупні.

Більшість діючих банків в Україні можна віднести до дрібних та середніх.

В залежності від наявності філії комерційні банки бувають:

- безфілійні;

- малофілійні;

- багатофілійні.

В основній своїй масі новостворені банки безфілійні або ж малофілійні.

В залежності від території діяльності банки розподіляються на:

1. Республіканські, які мають розгалужену мережу своїх відділень по всій території країни.

2. Регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону, міста, району, області.

Більшість вітчизняних комерційних банків являються регіональними.

В залежності від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, розрізняють:

1. Універсальні банки, що виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;

2. Спеціалізовані банки.

Банківська система України відрізняється великою питомою вагою універсальних банків, що прагнуть виконувати широке коло операцій для своїх клієнтів.

Основними функціями комерційного банку вважаються:

1. Акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, заощаджень і нагромаджень юридичних та фізичних осіб (депозитивні операції);

2. Забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, організація розрахунків в народному господарстві, організація платіжного обороту (розрахунково-касове обслуговування);

3. Кредитування юридичних та фізичних осіб (кредитні операції);

4. Облік векселів і операцій з ними (облікові операції);

5. Зберігання фінансових і матеріальних цінностей (довірчі операції);

6. Довірче управління майном клієнта (трастові операції).

У цілому для того, щоб бути конкурентоспроможним, банк має надавати всі основні види банківських послуг, здійснювати операції з широким колом клієнтів, а також забезпечувати високу якість обслуговування при низькому рівні витрат.

3.Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути

У сучасних умовах, крім банків ринок кредитних ресурсів представлений спеціальними фінансово-кредитними інститутами. У країнах з розвинутими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені пенсійними фондами, страховими лізинговими, інвестиційними, фінансовими компаніями. У нашій країні до небанківських кредитних установ відносяться каси взаємної допомоги ломбарди, пенсійні фонди, органи державного та акціонерного страхування.

Каса взаємної допомоги це громадська кредитна установа, яка об’єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців членів профспілки, у відділах соціального забезпечення місцевих Рад народних депутатів для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами з членів і обраним на них управлінням. Члени каси сплачують вступні щомісячні членські внески у встановлених розмірах.

Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках — до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позичок до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому для довгострокових позичок залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позички надаються без стягнення процентів. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибувшому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованості по позичках.

Ломбарди це кредитні установи, які надають грошові позички під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позичку в заставу цих речей.

Ломбарди видають позички на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% вартості виробів з дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або в заставу для одержання позички здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

В Україні існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду колишнього СРСР. Кошти пенсійного фонду формуються за рахунок обов’язкових строкових внесків підприємств, установ і організацій (кооперативів), осіб, які займаються індивідуальною діяльністі, в тому числі, на основі індивідуальної (групової) оренди або в особливому селянському господарстві, обов’язкових страхових внесків громадян, коштів, направлених на виплату пенсій військовослужбовцям строкової служби, особам, які входять до складу органів внутрішніх справ і національної безпеки. Цей фонд включає кошти, які виділяються на фінансування виплати допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними віку від 1,5 до 6 років, передбачених централізованими програмами.

У бюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.

З 1991 р. тарифи внесків на державне соціальне страхування, які сплачують підприємства, установи й організації, встановлені у розмірі 20% від обсягу коштів, що направляються на оплату праці.

У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, заснованої на стандартних умовах, система забезпечення робітників і службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховує, при нарахуванні пенсії, увесь заробіток, а не тільки його частину. Пенсія може обчислюватися на основі останнього заробітку перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи тощо.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи.

Страхування у нашій країні відбувається державними, страховими комерційними організаціями, акціонерними страховими товариствами, страховими кооперативами, спільними страховими організаціями за участю іноземних страхових фірм. Діють також органи держаного страхового нагляду. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах обов’язковій та добровільній. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії страховиків, якими є державні сільськогосподарські підприємства, інші кооперативні і громадські організації і громадяни, а також за видами застрахованого майна страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів. Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

По мірі розвитку в нашій країні ринкових відносин, виникають нові форми страхування, альтернативні державному. За аналогією із західними державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів акціонерні та взаємні.

Кошти акціонерної страхової організації формуються шляхом об’єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну грошову суму. Участь окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорціональної частки доходу. Акціонерні компанії на відміну від взаємних застосувують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії являють собою кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється за рахунок страхових платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компанії залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

Лізингові компанії фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. В нашій країні лізингові операції здійснюють комерційні банки.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, які неминучі при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дозволяє уникнути витрат, пов’язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Інвестиційні компанії різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах, їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають та продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Доходи, одержані у вигляді процентів та дивідендів, виключаючі адміністративно-господарські витрати, формують прибуток інвестиційних компаній, який розподіляється серед акціонерів (пайовиків). Прибуток, одержаний від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується в резерв.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та, купуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. У продажну ціну такої акції (паю) включається додаткова надбавка, як правило, в розмірі 6-9%.

Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах позичковими коштами. Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, а закритого типу випускати також облігаційні позики. З розвитком ринкових відносин інвестиційні компанії виникли і в нашій країні.

Фінансові компанії кредитно-фінансові, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), проведенні фінансових операцій. Фінансові компанії по кредитуванню продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування, надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобовязання у роздрібних торговців та ділерів зі знижкою (як правило, 7-10%).

Фінансові кампанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.

Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6% місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Висновок

Збільшення масштабів накопичення грошового капіталу в умовах сучасного ринку обумовило розвиток ринку позичкових капіталів. Під впливом попиту і пропозиції відбувається рух позичкового капіталу: капітал, що накопичується у вигляді коштів, перетворюється безпосередньо в позичковий капітал.

Ринок позичкових капіталів як економічна категорія виражає соціально-економічні відносини, що визначаються законами ринкового господарювання, що формують у кінцевому підсумку його сутність, тобто зв’язки і відносини як усередині самого ринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями.

Грошовий капітал вивільняється в процесі відтворення. Він направляється туди у вигляді позичкового капіталу через ринок, а потім знову повертається до кредитора (банкам і іншим кредитно-фінансовим інститутам).

Сутність ринку позичкових капіталів не залежить від того, який грошовий капітал використовується на ньому: власний або чужий, акумульований, тобто не має значення, чи веде банкір свою справа лише за допомогою власного капіталу або тільки за допомогою капіталу, депонованого в нього.

Ринок позичкових капіталів сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізації науково-технічної революції, відновленню основного капіталу. У цьому змісті ринок опосередковує різноманітні фази відтворення, є своєрідною опорою матеріальної сфери виробництва, відкіля черпаються додаткові грошові ресурси.

Економічна роль ринку позичкових капіталів полягає в його спроможності об’єднати дрібні, розрізнені кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дозволяє ринку активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва і капіталу.

Характеризуючи роль кредиту в ринковому господарстві, звичайно виділяють такі основні положення: об’єднання розпорошених індивідуальних грошових капіталів і заощаджень усіх класів суспільства в руках позичкових інституцій; економія суспільних витрат обігу; зрівняння норми прибутку; створення акціонерних товариств.

Література:

1. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р.

2. Економічна теорія: Політекономія / Підручник за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001, 2008.

3. Економічна теорія / За ред. Предборського В. А. – К. : Кондор, 2007.

4. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За редакцією Зюнькіна А.Г. – К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2007.

5. Твердохлібова Д. Моделі міжбанківських розрахунків: вплив на формування пропозиції грошей // Економіка України. – 2006. - №12.

6. Шелудько Н. До проблем реструктуризації банківської системи в Україні // Економіка України. – 2006. - №11.

Характеристики

Список файлов курсовой работы