Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Як нам уявляється, власне нові знання, досвід, унікальні навички і вміння, набуті індивідами в ході отримання освіти, професійної практики, підвищення інтелектуального й культурного рівня, також варто розглядати як різновид володіння у вищезазначеному розумінні цього слова. Адже їх можна передавати як самостійну цінність нематеріального характеру іншим особам як за відповідну матеріально-грошову винагороду, так і на безоплатній основі. Окрім того, Т. Парсонс справедливо вважає різновидом володіння й можливість контролювати якості та дії інших людей. Додамо до цього, що виконання суспільно-престижних функцій управління і контролю, високий ступінь автономії трудової діяльності, членство у "службовому класі", представники якого виступають суб'єктами нових, "службових" відносин, є прерогативою найбільш високоосвічених та кваліфікованих найманих управлінців.

У розвинутих західних суспільствах існує чітка і цілком адекватна залежність матеріального добробуту від рівня та якості здобутої освіти. У вітчизняних же умовах освітньо-професійні ознаки зайнятого населення зазвичай не відповідають його матеріальній і статусній позиції. Незважаючи на наявність прямо пропорційної залежності між рівнем освіти зайнятих та їх доходами (див. рис. 1), надто низькі стандарти оплати праці в Україні не дозволяють віднести до вітчизняного середнього класу значну частину найманих професіоналів із вищою освітою, не кажучи вже про їх непомірний розрив за рівнем життя з відповідними освітньо-професійними групами осіб у західних країнах.

3. Регіональні та структурні особливості доходів і видатків населення України

Рівень якості життя людини вимірюється кількістю і якістю благ, які вона може придбати за свої доходи. Мова йде, у першу чергу, про найнеобхідніші соціальні блага, які внесено до так званого мінімального споживчого кошика.

Ключовою проблемою політики доходів залишається досягнення суспільно прийнятних рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її часткове виключення з числа основних життєвих цінностей.

Економічне зростання створило об'єктивні передумови для підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшення її частки у сукупних доходах населення. Проте загальний рівень доходів у країні залишається низьким, насамперед через недосконалі стандарти оплати праці.

В цілому структура доходів, витрат та заощаджень населення України у 2006 році характеризуються такими даними (див. Таблицю): у січні-грудні 2006 року порівняно з відповідним періодом 2006 року номінальні доходи населення зросли на 38,4 %; середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у І півріччі 2006 р. становили 1150 грн, що на 32 % більше, ніж у відповідному періоді минулого року, в середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 441 грн на місяць.

Таблиця 1

Доходи, витрати та заощадження населення України у 2006 році

3.1 Доходи населення

Протягом 2006 р. доходи населення динамічно зростали, головним чином завдяки зростанню соціальних виплат.

Наслідки зростання соціальних видатків з бюджету у 2006 році стали особливо помітними у другому кварталі. Починаючи з квітня набрали чинності норми переглянутого бюджетного закону, що збільшують соціальні зобов'язання уряду. Як наслідок, частка трансфертів в загальних доходах домогосподарств зросла і становила у другому кварталі 2006 р. 47,2 % проти 39,5 % у першому кварталі. Водночас, роль заробітної плати у формуванні доходів населення дещо зменшилася: з 45,3 % у першому кварталі до 40,7 % у другому кварталі 2006 року.

Протягом квітня-червня 2006 р. реальний доход, що залишається в розпорядженні домогосподарств, зріс на 29,6 %, загальна сума їхнього доходу сягнула 65 млрд гривень, що становить приблизно 459 гривень на місяць на одного члена домогосподарства.

У січні-грудні 2006 року порівняно з відповідним періодом 2005 року номінальні доходи населення зросли на 38,4 %. Наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 36,4 %, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактору, - на 20,1 %. Номінальні доходи населення України у 2005 р. становили 269778 млн грн і зросли порівняно з 2003 р. на 25,1 %, а реальні наявні доходи - на 16,5 %. Середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу становив у 2005 р. 362,8 грн, що на 79,4 грн більше, ніж у 2003 р.

Починаючи з другого кварталу 2006 р. прискорилося зростання заробітної плати після деякого уповільнення у першому кварталі. Підвищення рівня мінімальної заробітної плати було основним фактором зростання зарплат. В еквіваленті іноземної валюти зростання зарплати було ще більш істотним: 42,3 % в доларах США (31,2 % у першому кварталі 2006 р.), 36,1% у євро (25,0 % у першому кварталі 2006 р.). Очевидно, що стрімке зростання зарплати в еквіваленті іноземної валюти відбулося значною мірою завдяки номінальній ревальвації гривні наприкінці квітня 2006 р.

Продовжує залишатися суттєвою диференціація між регіонами України за показником середньомісячного наявного доходу у розрахунку на одну особу. У 2005 році цей показник перевищував середній рівень по Україні у м. Києві (616,3 грн), Запорізькій (419,3 грн), Донецькій (412,6 грн), Дніпропетровській (399,4 грн), Полтавській (380,7 грн) та Харківській (365,5 грн) областях. Відповідна картина спостерігалася й у 2003 р.

У 2006 р. у регіональному розрізі не відбулося жодної суттєвої зміни щодо рівня заробітної плати: у західних сільськогосподарських областях середня зарплата була значно нижчою ніж у промислових східних областях.

Провідне місце серед регіонів України за обсягом доходів населення залишається за Донецькою та Дніпропетровською областями та м. Київ. На них припадає близько третини номінального обсягу доходів населення України (30,1 %). При цьому 34,2 % загального показника заробітної плати по країні також належить цим регіонам, хоча їхнє населення сумарно не становить і чверті населення України.

Якщо зіставити соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти у розрахунку на одну особу, то найбільшими вони будуть по м. Києву, де цей показник перевищує середній рівень по Україні в 1,9 разу. Найменшим відповідний показник є у Закарпатській, Київській, Волинській, Вінницькій та Херсонській областях. У тому числі виплати по соціальній допомозі у розрахунку на одну особу найвищі у Донецькій та Луганській областях, а найменші у західних регіонах, зокрема Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях.

3.2 Державні стандарти рівня доходів населення

Державним бюджетом на 2006 рік було передбачене поетапне підвищення мінімальної заробітної плати, яка лише з 1 вересня 2006 року досягла рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних - 332 грн. Проте, саме цей показник прожиткового мінімуму застосовується для виплати соціальної допомоги непрацездатним.

На наш погляд, мінімальна заробітна плата має зіставлятися з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, порівняно з яким вона становить лише 73 %. Те, що у 2006 році урядовим проектом бюджету запропоновано збільшення мінімальної заробітної плати до 79 % прожиткового мінімуму для працездатних, є, безперечно, суттєвим досягненням. Однак, варто також враховувати, що збільшення зазначених показників досягається при суттєвому тиску на економіку в період скорочення темпів розвитку.

Поки що немає жодного прикладу офіційного затвердження прожиткового мінімуму на рівні регіону. Тим часом фактична його величина в м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській областях в січні 2003 року - березні 2006 року на (7-10) % перевищувала середній рівень по країні.

Таким чином, мінімальна заробітна плата всупереч законодавству встановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як і раніше, мінімальна заробітна плата не виступає у ролі соціального стандарту оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету.

Причини сучасної диференціації населення за рівнем доходів полягають як у галузевій диференціації в оплаті праці, так і в різниці щодо отримання інших доходів, в основі якої майнова нерівність внаслідок приватизації, а також нерівний доступ до користування суспільним і державним майном. Соціально несправедлива система розподілу грошових доходів між різними доходними групами вказує на те, що і використання ВВП зорієнтоване переважно на інтереси незначної за чисельністю групи населення, що залишається фактором нестабільності у суспільстві.

3.3 Витрати населення

Зростання доходів населення, яке відбулося за рахунок збільшення рівня мінімальної заробітної плати, зростання розмірів пенсій та окремих видів соціальної допомоги відповідно вплинуло на збільшення середньомісячних сукупних витрат домогосподарств і сприяло скороченню диференціації населення за рівнем добробуту.

Співвідношення сукупних витрат десяти відсотків найбільш та найменш забезпеченого населення становило 7,3 разів (у І півріччі 2005 р. - 7,4 разів). Мінімальний рівень сукупних витрат серед 10 % найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10 % найменш забезпеченого як і у відповідному періоді минулого року у 3,9 рази. На найбільш заможні 20 % населення, як і у відповідному періоді 2005 р., припадало 40 % усіх сукупних витрат.

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у І півріччі 2006 р. становили 1150 грн, що на 32 % більше, ніж у відповідному періоді 2005 р. Міське домогосподарство у 2006 р. витрачало в середньому за місяць 1199 грн, сільське - 1044 грн.

В середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 441 грн на місяць, у міських домогосподарствах - 470 грн, у сільських - 380 грн. Рівень середньомісячних сукупних витрат однієї особи перевищив рівень прожиткового мінімуму на 4 % (у січні-червні 2005 р. це співвідношення становило 92 %). Слід відзначити, що темпи росту середньодушових сукупних витрат у I півріччі 2006 р. порівняно з аналогічним періодом 2005 р. значно перевищив індекс зростання споживчих цін за цей період: відповідно 132,8 % проти 114,1 %.

Розподіл населення України за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат свідчить про зменшення порівняно з І півріччям 2005 р. частки населення у групах з низькими сукупними витратами (до 300 грн на місяць) і збільшення - в усіх інших групах. Частка населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць нижче прожиткового мінімуму зменшилася на 8,9 % - до 60 %.

Характеристики

Список файлов курсовой работы