178018 (627632), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Масовий приплив передових іноземних технологій дозволив Японії виграти час і зберегти значні кошти в процесі модернізації своєї економіки. За офіційними даними, загальний виграш Японії від імпорту патентів і ліцензій тільки в 50-х – 60-х роках становив 70 млрд.$, чи біля 25 % всієї суми валових нагромаджень основного капіталу за цей же період. Достатньо спів ставити дві цифри: 7 млрд.$, потрачених на імпорт іноземних технологій, і 70 млрд.$ вилучених з цих закупок, щоб зрозуміти, який сильний імпульс отримала японська економіка від масового запозичення іноземного досвіду. При цьому варто підкреслити, що японці вельми ефективно використовували цей досвід, негайно впроваджуючи та освоюючи придбанні патенти і ліцензії. В цьому держава активно допомагала підприємцям, в вчасності через пільгове фінансування закупок передових іноземних технологій та обладнань.
Японці запозичували передовий досвід в основному з США і Західної Європи. Дещо вона запозичила з Радянського Союзу. Так, наприклад, успіх Японії в розвитку чорної металургії та виводу її на найвищому світовому рівні пов’язані головним чином с запровадженням передових Радянських технологій. Парадоксальність положення полягає в тому, що в Радянській економіці ці винаходи використовувалися в менших масштабах, а ніж в Японії, що в поодиноких випадках веде к значним витратам енергії та металу. По розрахункам японських спеціалістів тільки витрати енергії становлять 442 триліона кілокалорій в рік, що рівномірно 12,6 % всіх паливних витрат на ТЕЦ в СРСР, що становить стільки ж, скільки Радянські АЕС виробили електроенергії в 1985 році. [19.32]
Засвоївши майже все, що вона могла отримати в США і Європі, Японія стала перед необхідністю створення своїх новітніх технологій. Її витрати на НІОКР виросли з 15,5 млрд.$ в1975 році до 62,3 млрд.$ в 1987 році. Сьогодні за абсолютним розміром витрат на НІОКР Японія поступається в капіталістичному світі лише США, а за розмірами їх в національному прибутку навіть перевершує її. Якщо в 60-х – 80-х роках імпорт Японії іноземних технологій в 10 раз перевищував експорт японських технологій, то вже в 1986 році обидва ці показники значно зблизились. В якості першочергових напрямах в розвитку НІОКР японці, виходячи з результатів запиту кращими науково-дослідницькими інститутами країни, вибрали нові матеріали, електроніку і ЕОМ, біотехнологій, інформатику і сучасні засоби комунікацій, нові джерела енергії, медицину і охорону здоров’я, авіа космічну промисловість, роботи і механотроніку, безпеку оточуючого середовища. Закріпившись за японцями слава кращих імітаторів доповнюється сьогодні визнанням їхнього внеску в розвитку новітніх направлень науково-технічного прогресу. [18.92]
Розділ IV. Експорт як ключ к підйому і успіху
Японія ніколи б не вийшла на її сучасний рівень розвитку, якщо б замкнулась в особисті рамки.
Для післявоєнної Японії входження в міжнародний поділ праці був не тільки негайної умовою підйому її економіки, но і в буквальному розумінні слова, питанням існування. Єдиною реальною можливістю забезпечити імпорт необхідних для Японії засобів існування являлось розвиток експортної бази країни, тобто налагодження виробництва високо конкурентної промислової продукції, яка б користувалась попитом на світовому ринку. Треба сказати, що японці виконали це завдання – створили потужну високо конкурентоздатну експортну базу. При чому експорт став не тільки засобом оплати життєво необхідного імпорту енергоресурсів, сировини, передових технологій, та й потужним важелем підйому економіки і накопичення валютних ресурсів. В період з 1953 по 1970 рік японській експорт зріс більш ніж в 15 разів. За 70-ті роки він збільшився в 6,7 раз, а за період з 1980 по 1988 рік подвоївся і досяг 265 млрд.$. Вклад експорту в зростання ВНП Японії був досить високим (в 1980 році біля 80 % росту ВНП був за рахунок експорту). [18.95]
Провідним місцем в японському експорті займають промислові вироби, перш за все технічні споживши товари тривалого використання: автомобілі і мотоцикли, телевізори, відеомагнітофони, фотоапарати і кінокамери, холодильники, електричні калькулятори і копіювальні машини. Саме в цьому напрямі йде спеціалізація японського експорту. Достатньо сказати, що тільки виручка від продажу автомобілів (45 млрд.$ в рік) покриває весь імпорт Японією продовольства та нафти, разом узятих.
Значну статтю японського експорту становить продукція базових галузей, особливо металургію і хімію, хоча їх частка в останні роки знижується. Відносно новою важливою позицією стає експорт комплектних підприємств, особливо в розвиваючі держави, КНР та країни колишнього СРСР.
Головним ринком збуту японських товарів є США. На їх долю приходиться більше третини всього експорту Японії. Біля ¼ японського експорту припадає на країни Південно-Східної Азії.
З другої половини 80-х років Японія міцно займає третє місце в світі за обсягом експорту, після ФРН та США. В той же час завдяки внутрішньому ринку залежність Японії від експорту відносно не велика: біля 10 % в об’ємі ВНП.
Важливо підкреслити, що експорт став важливішим джерелом накопичення коштів, капіталотвірним фактором. Позитивне сальдо торгового балансу Японії зростало та досягнуло вражаючих розмірів (82,7 млрд.$ в 1986 році). Золотовалютні резерви Японії на кінець 1986 року піднялись до 97,7 млрд.$, і по цьому показнику вона вийшла на перше місце в світі. [19.103]
Звісно, Японія ніколи не досягла б таких визначних результатів в розвитку експорту і накопиченню великих ресурсів без комплексної системи заходів стимулювання експортного виробництва. Вагомий арсенал засобів сприяння експорту включав в собі премії і другорядні державні субсидії підприємства і фірмам, які працювали на експорт, податкові пільги, валютний курс, вигідний для експортерів, пільгове фінансування і кредитування, система „подвійних цін”, при яких експортні ціни підтримувались на більш низькому рівні, а ніж внутрішні, і, нарешті, створення для експортерів найбільш сприятливих умов для їх діяльності закордону засобам торгової політики інформаційного забезпечення.
Загальне сприяння експорту було зведено в ранг важливіших загальнодержавних завдань. Саме в цей період почала свій розвиток „економічна дипломатія” в якості головного направлення зовнішньополітичного курсу Японії. Держава взяла на себе, за Японською термінологією, „батьківське піклування” політичним, економічним, фінансовим, правовим і адміністративним забезпеченням зовнішньоекономічної експансії приватнокапіталістичних об’єднань, корпорацій, компаній і фірм Японії. Склався потужний тандем адміністрації і приватного капіталу, своєрідна система, яку можна розглядати як форму монополії зовнішньої торгівлі, здійснюваної буржуазною державою і великим приватним капіталом. Це полегшувалось тим, що в Японії зовнішня торгівля відноситься до найбільш монополістичних сфер економіки. При великому числі дрібних і середніх фірм, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, левова доля (біля 60 % зовнішньоторгового обігу Японії) припадає на 9 великих універсальних торгових домів, тісно пов’язаних з потужними фінансово-промисловими групами. [18.96]
Зовнішньоекономічна експансія Японії за звичай асоціюється з експортом товарів. Значний час Японія не грала помітної ролі як міжнародний банкір і експортер капіталів. Але на початку 80-х років в цьому відношенні помітились значні зміни.
На кінець 1987 року загальна сума закордонних активів Японії перевищила 1 трильйон $, а зобов’язання складали біля 831 млрд.$. Перевищення активів над зобов’язанням склали 240,7 млрд.$.
В зарубіжних активах Японії головне місце займають вклади в ціні папери (акції, облігації), в основному американські. Однак в останні роки значно збільшились Японські прямі зарубіжні інвестиції. На 31 березня 1989 року вони досягли майже 186 млрд.$. І хоча по об’єму прямих зарубіжних інвестицій Японія поки що займає 5-те місце в світі, по темпам і зростанням вона обганяє всіх своїх конкурентів. В основному ці інвестиції йдуть в торгові і фінансові підприємства, однак поступово збільшується вклад в переробну і добувну промисловість, та придбання нерухомості за кордоном.
Не випадково, серед 10 самих більших комерційних банків в світі – 9 японських.
Таким чином, Японія не тільки являється одним з провідних в світі експортерів товарів, але і стає найбільшим міжнародним кредитором і експортером капіталу, а Токіо – важливішим міжнародним фінансовим центром.
Список використаної літератури
-
Артуюнов С.А., Джарылкасинова Р.П. Япония: народ и культура. – М; 1991. – Серия «У политической карты мира» №6 – 64 стр.
-
Бурлацкий Ф.М. Японский феномен // Новое мышление: диалоги и суждения о технологической революции и наших реформах. – М; 1989. – С. 63-78.
-
Виленский А. Японские парадоксы // Вопросы экономики – 1993. - №8. – С. 126-130.
-
Васильев Л.С. История востока. – В 2-х т. Т. 2-й. – М. 2001, - 456 стр.
-
Динкевич А. К осмыслению опыта экономического развития Японии // Рос. экон. ж-л. – 1992. - №10. – С. 86-94.
-
Жидкова О.А. История государства и права зарубежных стран. – М; 2004. – стр. 367.
-
Загорский А. Куда идёт японский капитализм: социальные уроки социалистического реформизма // МЭ и МО. – 1991. - №2. – стр. 44-50.
-
Козицкий А. Новітня історія країн Азії і Африки 1918-1999 – Львів, 2002.
-
Кузнєцов Ю.Д. История Японии – М; 1988.
-
Казмин Ю. Колёса Японского прогресса // Международная жизнь. – 1992. - №7 – С. 36-46; №5 С.28-39.
11. Морита А. Как работают японцы // Раб. класс и совр. Мир. – 1990. - №3, - С. 168-172.
12. Мори Р. Как Японцы относятся к труду // Серия 2, Экономика. – 1993 - №2 С. – 174-176.
13. Акио Морито Сделано в Японии // М; 1991. Серия Экономика. - №5.
14. Николаева О. Перегруппировка политических сил в Японии // МЭ и МО, - 1995, - №9. – С.49-56.
15. Николаева О. Проблема политической реформы в Японии // МЭ и МО, 1993, - №1 – С. 97-105.
16. Поляк Г. Б. История мировой экономики М; - 2001.
17. Родригес А.М. Новейшая история стран Азии и Африки. – В 3-х ч.: Ч. 3 – М. 2001.
18. Спандарьян В. Как это удалось японцам? // Межд. Жизнь. – 1990. - №4. – С. 86-98.
19. Спандарьян В. Деловая Япония – М; 1991.
20. Тавровский Ю. «Японское чудо» - японский характер // Диалог. – 1990. - №14 – С. 103-112.
21. Целищев И. Экономика Японии: итоги 80-х годов // МЭ и МО. – 1990. №9 – С. 31-41.
22. Целищев И. Три очерка японского опыта управления экономикой // МЭ и МО. – 1991. - №1. – С. 131.
23. Шварц Ф. Политика консультаций в Японии // МЭ и МО. – 1995. - №3. – С. 123-128.
24. Хлинов В. Япония: становления новой модели правления трудом // МЭ и МО. – 1993. - №2. С.102-109.
25.Эйтус Х.Т. Очерки новой и новейшей истории Японии – М;1958,- С.388
26. Якимов М. Японские вертикали.- М., 1987,-С.315
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
