Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

створення для позитивних структурних змін в економіці України;

сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

підтримка вітчизняних виробників;

формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Нова державна політика, щодо малого підприємництва у сучасних умовах має будуватися на двох важливих складових:

Сучасне – збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва.

Майбутнє – покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва.

Перша складова – збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва – у своїй основі базується на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності та високому ступеню інертності щодо ставлення громадян до дії державної влади. Збереження досягнутих результатів є окремим завданням і не може бути вирішено автоматично. Ця складова державної політики щодо малого підприємництва має реалізовуватись на основі збереження існуючих норм спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва та досягнутого рівня відкритості влади і громадських консультацій.

Друга складова – покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва – у своїй основі базується на принципі, що розвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і має вирішуватись всіма органами державної влади без винятку. При цьому державна система управління має постійно і неухильно проводити принцип, що держава у будь–яких своїх програмах має забезпечити врахування, дотримання та реалізацію політики допомоги малому підприємництву.

Основні положення державної політики розвитку національного малого підприємництва на новий період мають бути сконцентровані навколо проблем збільшення експортного потенціалу та збільшення частки доданої вартості у малому підприємництві:

збільшення експортної спроможності малого підприємництва;

спрощення доступу малого підприємництва до сучасних технологій;

підвищення здатності малого підприємництва конкурувати з імпортом;

збільшення доступу малого підприємництва до довгострокових кредитів для побудови нових виробництв та послуг, продукція або результати яких використовуються у міжнародній торгівлі;

збільшення доступу малого підприємництва до інформації про державні, муніципальні або приватні програми (у тому числі нерезидентів) щодо збільшення спроможності малого підприємництва конкурувати на міжнародних ринках;

адекватного та відповідного представлення інтересів малого підприємництва у двосторонніх та багатосторонніх міжнародних торгівельних переговорах та домовленостях.

Основні виклики, що стоять перед державною політикою щодо розвитку МП, пов’язані з протиріччям між існуючими стимулами нереформованої системи державного управління та місцем, яке Україна планує зайняти на світовій арені у найближчому майбутньому.

Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників МП або коштами. Участь держави у цьому обмежена з двох причин:

широка участь держави створює передумови корупційної поведінки чиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;

за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більш ризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.

З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фонди підтримки МП повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння МП повинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти.

Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для МП надавали фінансові інституції на противагу не фінансовим (бізнес–консалтинговим тощо) проектам. Необхідність такої постановки викликана тим, що:

кредитна діяльність не фінансових організацій породжуватиме конфлікт між їх консалтинговою та контрольною функціями;

не фінансові інституції не мають достатньої кваліфікації для забезпечення вчасного повернення кредитів;

наявність некомерційних кредитів може зашкодити становленню молодої національної системи мікрофінансування. Вільні ресурси не фінансових організацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній для мікрофінансових інституцій для кредитування МП.

В Україні прийнято Закон «Про національну програму розвитку малого підприємництва».

2. Особливу увагу хотілось б звернути на регіональний розвиток та регіональні програми сприяння розвитку малого підприємництва, оскільки вони за своєю специфікою мають регіональну орієнтацію, що проявляється в плануванні діяльності з огляду на потреби та можливості насичення місцевого ринку, обсягів та структури локального попиту.

Враховуючи сучасні умови розвитку господарської самостійності регіонів, МП виступає важливим чинником, що за сприятливих умов його розвитку має вирішальний вплив на процеси оптимізації структури регіональної економіки, зменшення рівня бідності та безробіття в регіоні. Саме тому набуває такої важливості проблема розробки та реалізації механізму взаємодії держави і суб’єктів малого підприємництва.

Головним інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцях виступають регіональні програми його розвитку.

Регіональні програми розвитку МП впроваджувалися вже протягом кількох років, але вони мали низку недоліків.

По–перше, в основу їх формування було покладено методичні рекомендації, в яких лише схематично визначалися напрями підтримки малого підприємництва без урахування змін, що відбулися за час виконання програм попереднього періоду.

По–друге, у плануванні очікуваних результатів також не було єдиних підходів. Цільові показники та їх значення встановлювалися на власний розсуд розробників без будь–якого обґрунтування. За основу бралися дані обласних статистичних управлінь, які в деяких випадках суттєво відрізнялись від даних Держкомстату. Не завжди визначалися джерела фінансування програмних заходів.

Майже в усіх регіонах спостерігалася відсутність власної оцінки виконання програми в цілому, що свідчить про формальне відношення місцевої влади до цих питань. Становлення та розвиток МП багато в чому стримується через відсутність або недостатню кількість коштів, виділених на його підтримку органами місцевої влади та самоврядування. Варто зауважити, що виконання регіональних програм повною мірою можливе лише за умови стабільності фінансування їх складових.

3. Один з напрямів стратегічного розвитку малих підприємств України є посилення їх кооперації з великими підприємствами. Така практика широко розповсюджена в багатьох розвинених країнах. Класичним прикладом є Японія, де частка малих підприємств, зайнятих у субпідрядних роботах, становить 66%, а частка субпідрядних робіт – 82% у продукції, що випускається промисловими гігантами.

Переваги такої кооперації для великих підприємств полягають у економії на інвестиціях – уникненні витрат на будівництво нових цехів, залученні додаткових працівників, тощо. Малі підприємства, в свою чергу, отримують стабільні замовлення та мають змогу динамічно розвиватися.

4. Розвиток експортних можливостей малих підприємств. Для цього доречно розповсюджувати експортні пропозиції малих підприємств за кордоном через торгівельно–економічні місії, створити базу даних про інвестиційні та інноваційні проекти малих підприємств, видати матеріали про умови ведення підприємницької діяльності в країнах ЄС, сприяти малим підприємствам у сертифікації їх продукції в стандартах ISO 9000 і ISO 1400 тощо.

За кількісними показниками стану розвитку МП України досягла середнього рівня країн ЄС. За якісними показниками мале підприємництво в Україні залишається на початковому рівні. Це визначає необхідність формування та реалізації нової державної політики щодо малого підприємництва.

Нова політика, щодо малого підприємництва має: стояти на позиції, що розвиток МП становить завдання національного розвитку і має вирішуватися всіма органами державної влади без винятку, базуватися на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва, концентруватися навколо проблем збільшення експортного потенціалу МП та збільшення його частки у доданій вартості.

Однак, основною складовою механізму стратегічного розвитку малих підприємств має стати орієнтація їх на максимальне використання власних внутрішніх резервів, які в переважній більшості і складають сукупність конкурентних переваг суб’єктів малого підприємництва.

Отже, всі вищезазначені напрями державної підтримки МП в сукупності з ефективно функціонуючою системою управління малих підприємств, яка орієнтована на адаптацію до умов конкурентного середовища, допоможуть їм суттєво покращити свою життєздатність та зайняти вагоме місце в стратегії економічного зростання України.

3.2. Основні напрямки державної підтримки малого підприємництва на сучасному етапі розвитку економіки України

Мале підприємництво відіграє важливу роль в економіці будь–якої країни. Особливо це стосується країн, що розвиваються, де МП є сектором соціальної стабілізації в умовах ринку та відображенням демократичних перетворень у державі.

У розвинутих країнах політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним напрямком соціально–економічної політики уряду, узгодженим з національними інтересами. Державна політика в умовах ринку доповнює ринковий механізм, підсилює його позитивні сторони, бере на себе вирішення задач, непідсильних для ринку і вимагаючи для свого здійснення тривалого часу. На жаль, аналіз свідчить, що методи державного регулювання підприємницької діяльності, які використовуються в нашій країні є застарілими і неефективними, переважно містять адміністративні втручання, що створюють певні перешкоди у активізації підприємницької діяльності у нашій державі. Це пояснює той факт, що на сьогоднішній день сектор малого підприємництва не відіграє тієї ролі в національній економіці, як в економічно розвинутих державах. Функції МП звужені або взагалі не здійснюються, малий та середній бізнес розвивається недостатньо енергійно для того, щоб забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу.

Рівень розвитку малого підприємництва в Україні, що вимірюється за загальноприйнятими в розвинутих країнах показниками, є недостатнім. Частка українських малих підприємств у забезпеченні зайнятості все ж таки залишається незначною у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, в ЄС цей показник для сектора МП становить близько 65%. За часткою малих підприємств у загальної кількості підприємств Україна також значно відстає від рівня країн ЄС.

Як стверджують самі підприємці, податковий тиск і обтяжлива система звітності, надмірне регулювання бізнесу та корупція серед державних службовців й дотепер лишаються головними чинниками впливу на подальшій розвиток бізнесу. Ситуація ускладнюється нерівними умовами конкуренції з боку великих підприємств, які мають можливість лобіювати свої інтереси, недосконалістю інфраструктури малого бізнесу, відсутністю реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки МСБ тощо.

Однак згідно із статистичними даними рівень розвитку малого бізнесу як складової національної економіки в Україні є вищим, ніж в інших країнах СНД. На відміну від сусідів новими векторами програм щодо підтримки підприємництва в нас стали дерегуляція, регуляторна політика та спрощення оподатковування, обліку і звітності. Курс на соціальні й економічні перетворення, закріплений законами «Про державну підтримку малого підприємництва» та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», а також у відповідних указах Президента України, забезпечив за останні чотири роки зростання у цій сфері в середньому на 15% щорічно.

Найважливішим кроком у реалізації державної програми: підтримки МП в Україні стало запровадження системи спрощеного оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Платники податків мають можливість самостійно обирати схему оподаткування: за спрощеним методом або на загальних засадах. Система спрощеного оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого бізнесу представлена трьома методами, кожен із яких має свої особливості та розрахований на окрему групу суб'єктів малого підприємництва:

єдиний податок (ЄП);

фіксований податок (ФП);

спеціальний торговий патент (СТП).

Так, можливість переходу на фіксований податок мають приватні підприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платниками ринкового збору. Валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з виконанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподаткованих мінімумів громадян (119 тис. грн). Розмір фіксованого податку визначається органами влади в межах від 20 до 100 грн. Підприємці можуть перейти на ФП на строк від 1 місяця до 1 року. Особливістю даного методу є те, що ведення обліку не є обов'язковим.

Суб'єктами СТП є підприємці, що займаються торгівлею та наданням послуг і чия діяльність потребує придбання торгового патенту. Також СТП застосовується на окремих територіях України в порядку експерименту. Розмір СТП не обмежено та визначається місцевими радами. Особливістю СТП є те, що при веденні господарської діяльності не застосовується електронно-касовий апарат та для фізичних осіб-підприємців не ведеться бухгалтерський облік.

ЄП було запроваджено відповідно до змін до Указу Президента України від 3.07.98 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (№746 від 28.06.99 р). Можливість переходу на ЄП мають:

фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебувало не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно–правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Для фізичних осіб розмір ЄП визначається місцевими радами у межах від 20 до 200 грн. на місяць та залежить від виду діяльності. Підприємці не зобов'язані використовувати електронно-касовий апарат та ведуть облік за книгою обліку доходів та витрат. Особливою перевагою єдиного податку є звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від 39 видів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Результати перших років роботи на єдиному податку продемонстрували безумовні переваги такого вибору. Якщо у 1998 р. суб'єкти малого підприємництва перерахували у вигляді всіх податків, зборів та обов'язкових платежів 116 млн. грн., то у 1999р. ті ж самі платники, які перейшли на єдиний податок, сплатили 146,5 млн. грн. Протягом 2000 р. ними було погашено 1,661 млн. грн. податкової заборгованості (дозволяється перехід на спрощену систему оподаткування при відсутності заборгованості за податками). У зв’язку з цим у бюджеті в 2000 р. планова цифра по єдиному податку 200 млн. грн. була перевиконана і становила 574 млн. грн., у 2001 р. надходження досягли 1,088 млрд. грн. А за перший квартал 2008 року, по офіційним даним, виконано 34,1% плану річних надходжень.

Характеристики

Список файлов курсовой работы