176953 (627215), страница 8
Текст из файла (страница 8)
нерозвиненість складових громадянського суспільства.
Слід усвідомити, що без суттєвого зниження рівня корупції неможливі суттєвий прогрес в економічному та політичному розвитку держави, реалізація принципу верховенства права, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, масове залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій для здійснення необхідних структурних перетворень. Світовий досвід показує, що корупція є широко розповсюдженим у світі явищем, яке остаточно викоріненим бути не може. Кожна з країн має власний “прийнятний” рівень корупції, за якого остання відіграє своєрідну регуляторну роль, компенсуючи недоліки офіційної регуляторної системи, знаходячись під постійним пресингом відповідних контролюючих органів. Неприпустимий рівень корупції починається, коли суб’єкт змушений вступати у корупційні стосунки не для того, щоб здійснити порушення закону, а для того, щоб домогтися виконання щодо нього вимог чинного законодавства та службових обов’язків державних службовців.
Значного негативного впливу на розвиток МП завдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу.
Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно, відбувається “тінізація” МП в Україні.
Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.
Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30%, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.
За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ.
На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. Темпи зростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців – у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку у загальній сумі надходжень зросла.
Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва – платники єдиного податку та спецпатенту – двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості в МП.
Потрібно також вказати на те, що для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” МП.
Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців – юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за все – на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.
Високий рівень реальних процентних ставок, відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії.
У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційні канали.
Банківське кредитування – потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові.
Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.
Негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.
3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
3.1. Механізм стратегічного розвитку малих підприємств в Україні
Становлення та розвиток ринкової економіки передбачає необхідність розробки та реалізації на державному рівні стратегії розвитку суб’єктів малого підприємництва, оскільки саме від їх успішного функціонування залежить успіх трансформації економічних відносин.
Метою економічної стратегії держави в перехідній економіці на першому етапі має бути побудова розвиненої стійкої ринкової економіки – механізму, який здатен замінити державне адміністрування в економіці. У зв’язку з тим, що будь-які економічні процеси так чи інакше виявляються через дії економічних суб’єктів, економічна стратегія держави спрямовується, прямо чи опосередковано, на вплив на діяльність цих суб’єктів і формується в розрахунку на їхню раціональну реакцію.
Отже, зміна системи економічної координації в перехідній економіці виводить на перший план забезпечення здатності приватних економічних суб’єктів розробляти та здійснювати власні економічні ефективні стратегії.
Незалежне функціонування суб’єктів господарювання безпосередньо пов’язане із проблемою мотивів та стимулів їхньої діяльності. Відповідна мотивація випливає з інтересу незалежного економічного суб’єкта та спонукає до найповнішого задоволення цього інтересу виходячи з наявних ресурсних можливостей та оточуючого інституційного середовища.
Потреба у зміцненні мотивів до ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів та примноження національного багатства країни в ринковій економіці обумовлює необхідність пріоритетного розвитку підприємницької поведінки як головного рушія розвитку економічної системи.
Структурна недосконалість та диспропорційність національної економіки, яка була сформована під впливом принципово інших важелів економічної координації та мотивації (надмірно висока частка важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту, нерозвинена галузь роздрібної торгівлі, тощо), представляє вагому перешкоду на шляху формування адекватних ринкових економічних відносин. Це вимагає пошуку шляхів підвищення гнучкості економічної структури та її послідовної перебудови у відповідності з вимогами національних та світових ринків. За тих умов мале підприємництво відіграє важливу роль у впровадженні підприємницької поведінки економічних суб’єктів у трансформаційній економіці.
Вагомість внеску МП у формування ринкової економіки визначається також і тим, що їх функціонування та розвиток покладені в основу низько витратної стратегії економічного розвитку, зростання зайнятості, технічного прогресу. Ефективність функціонування малих підприємств проявляється в тому, що вони залучають ті ресурси і заповнюють той ринковий простір, який залишився б невикористаним великими підприємствами, звідси – більш повне і ефективне використання всіх суспільних ресурсів.
Формування механізму стратегічного розвитку МП в Україні передбачає в першу чергу оцінку рівня економічного розвитку країни та визначення впливу макроекономічної ситуації, тобто економічної політики держави, фактичних результатів господарювання, пропорцій, які сформувалися між окремими галузями економіки, між попитом і пропозицією на фінансові, матеріально–технічні, трудові ресурси, між цінами, доходами і добробутом населення, на ефективність функціонування підприємницьких організацій.
Економічна історія попереднього століття безпосередньо пов’язана з інноваційними процесами, а з часів Й. Шумпетера інновації пов’язують з діяльністю малих підприємств. При цьому інновації охоплюють:
нову продукцію;
нові технологічні процеси і форми організації виробництва;
нові ринки;
нові фінансові інститути і інструменти фінансування;
нові організаційні структури, процеси управління.
Звідси виходить, що країни, зацікавлені в зростанні суспільної продуктивності праці, повинні приділяти серйозну увагу ролі МП в національній економіці.
Для розробки механізму стратегічного розвитку малих підприємств в Україні можна виділити чотири етапи дослідження внеску малого підприємництва в економіку країни:
аграрна економіка;
індустріальна економіка;
зріла індустріальна економіка;
економіка послуг та високих технологій.
Потрібно звернути увагу на дві основні тенденції:
сфера підприємницької діяльності розширюється в міру економічного розвитку;
зі зростанням рівня розвитку економіки великої ваги набуває інноваційна діяльність та діяльність, спрямована на запозичання, дифузію нововведень на їх ранніх стадіях.
Крім того, слід зазначити, що:
інноваційне підприємництво потребує розвитку комплексної інфраструктури, яка відсутня в аграрній економіці;
інформація та знання є важливими факторами, що сприяють формуванню та управлінню малими підприємствами в менш розвинених країнах;
соціальна стратифікація є головною перешкодою процесу формування і управління малим бізнесом в малорозвинених країнах.
Можна виділити певну послідовність формування стратегії розвитку малих підприємств, яку можуть формувати країни з перехідною економікою.
Для подальшого розвитку країни вирішальним стає залучення інновацій з більш передових країн. При цьому завдання малих підприємств полягає в тому, щоб більш ефективно використати наявні ресурси за рахунок організаційних нововведень і нових способів поєднання засобів виробництва. В індустріальних країнах більш важливим для підприємців стає виявлення та задоволення нових потреб. Для успішної конкуренції, навіть на внутрішніх ринках, все більшої ваги набуває запозичення інновацій.
З вищесказаного можна зробити висновок про те, що підприємницький процес розпочинається в менш розвинутих країнах з формування малого бізнесу, проте в міру подальшого розвитку спрямовується на інноваційне та високотехнологічне підприємництво.
Отже, кожне окремо виділене мале підприємство являє собою складну виробничо–господарську систему, функціонування якої залежить від багатьох факторів, у тому числі й від макроекономічної ситуації в державі. При цьому підприємницькі структури визначають власну мету та місію, приймають і змінюють рішення. В першу чергу відповідно до змін державної політики, ринкової ситуації.
Необхідною умовою ефективного функціонування підприємницьких структур є наявність прибутковості від реалізації виробленої продукції або наданих послуг. Досягнення прибутковості залежить від багатьох факторів виробничого і невиробничого характеру, що зумовлює необхідність вибору такої сукупності і форм їх взаємодії, які забезпечують досягнення найвищих результатів.
Для розв’язання існуючих проблем, які на теперішній час перешкоджають ефективному функціонуванню малих підприємств і тим більше стоять на заваді їх стратегічного розвитку, потрібна зміна ідеології розвитку малого підприємництва в Україні, яка тяжіє до державної детально–регульованої моделі (таблиця 9).
Таблиця 9 – Вигоди і недоліки для існуючої системи державного управління в Україні від малого підприємництва
| Вигоди | Недоліки |
| Створення нових робочих місць без бюджетного фінансування | Економічна самостійність суб’єктів, яка зменшує залежність від держави |
| Зменшення соціальної напруги в суспільстві | Поява самоповаги у суб’єктів (базується на їх незалежності) |
| Бюджетні надходження (усіх рівнів) | Вимоги прозорості влади |
| Розвиток економіки, який повною мірою є похідним від соціального значення малого підприємництва | Вимоги посилання відповідальності влади |
Отже, щоб сектор малого бізнесу зайняв вагоме місце у створенні валового внутрішнього продукту країни необхідними є:
Виважена державна політика щодо регулювання та підтримки суб’єктів малого бізнесу. Основні засади такої підтримки викладені в Законі «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10. 2000р.
Метою державної політики малого підприємництва є:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
